Кримінальне законодавство розрізняє форми співучасті:

Проста	Складна
всі співучасники є виконавцями злочину.	кожний із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину: один організовує злочин, інший виконує його та ін.

Форми співучасті за стійкістю організованості:

співучасть без попередньої домовленості

співучасть за попередньою домовленістю

злочинна організація

В залежності від виконуючої ролі всі співучасники поділяються на:

Виконавець (ч.2 ст. 27 КК)	особа, дії якої містять у собі склад конкретного злочину, тобто, яка безпосередньо вчинила злочин
Організатор (ч.3 ст. 27 КК)	особа, яка розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє, керівництво вчиненням злочину.
Підбурювач (ч.4 ст. 27 КК)	особа, яка схилила кого-небудь до вчинення злочину, а сам не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину.
Пособник (ч.5 ст.27 КК)	особа, яка сприяла вчиненню злочину. Серед форм пособництва є; надання порад, вказівок, засобів для вчинен­ня злочину; усунення перешкод до його вчинення; обіцяння сховати злочинця, знаряддя і засо­би вчинення злочину, сліди злочину, а також предмети, здобуті злочинним шляхом.

Ступінь і характер участі кожного з співучасників враховується судом при винесенні вироку.

3. Види кримінальних покарань.

Кримінальна відповідальність- це один із видів юридичної відповідальності, правовий наслідок вчинення злочину, який по­лягає у застосуванні до винної особи заходів державного примусу у формі кримінального покарання. Підставою кримінальної відповідальності згідно КК є склад злочину, тобто наявність у дії або бездіяльності особи всіх юри­дичних ознак злочину, визначеного кримінальним законом. Кримінальна відповідальність настає за протиправні діяння особи, які були нею вчиненні умисно або з необережності.

Кримінальне покарання- це засіб державного примусу, що застосовується судом при винесенні вироку до особи, яка скоїла злочин.

Покарання:

• є карою за вчинений злочин,

• має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі точного виконання законів, поважання правил співжиття,

• запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність( Ст. 50 КК).

Сутність покарання: позбавлення засудженого певних благ — волі, майна та примушування його до деяких дій чи втрат, в чому й полягає кара за вчинений злочин. Покарання завжди є персоні­фікованим, особистим і тягне за собою правові наслідки та су­димість.

Характерні ознаки кримінального покарання:

• визнання покарання заходом державного примусу;

• передбачено тільки кримінальним законом і застосовується за вчинення особою конкретного злочину як його правовий на­слідок;

• носить публічний характер (виноситься від імені держави);

• покарання полягає в передбаченому законом прав і свобод засудженого (кара як ознака покарання завжди повинна відповідати тяжкості злочину);

• негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця;

• призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного;

• будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК).

Викладені ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів.

Покарання класифікують стосовно суб'єкта, до якого вони за­стосовуються, на:

загальні	можуть призначатись будь-якій особі (наприклад, позбавлення волі);
спеціальні	призначаються лише певному колу засуджених (наприклад, позбавлення військового або спеціального звання).

За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання:

• громадські роботи (ст. 56 КК) – полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Цей вид покарання встановлюється на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день;

• виправні роботи (ст. 57 КК);

• службові обмеження для військовослужбовців (ст.58 КК);

• арешт (ст. 60 КК);

• обмеження волі (ст. 61 КК);

• тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК);

• позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК);

• довічне позбавлення волі (ст.64 КК): замінило собою смертну кару, застосування якої допускалося КК 1960р. до 29 грудня 1999р. Конституційний Суд України визнав, що застосування смертної кари (розстрілу), суперечать Конституції України і тому не підлягають застосуванню. 22 лютого 2000р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про заміну смертної кари довічним позбавленням волі». Актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років (ст. 87 КК).

Додаткові покарання:

• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК);

• конфіскація майна (ст. 59 КК).

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові:

• штраф (ст. 53 КК);

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК).

Позбавлення волі —це головна міра покарання, що призначає­ться за тяжкі злочини. Карою при застосуванні цієї міри покаран­ня є обмеження свободи спілкування з родиною, реалізації грома­дянських прав тощо.

Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправно-трудових установах 4-х видів:

виправно-трудові колонії-поселення

виправно-трудові колонії

виховально-трудові колонії

тюрми

Вид виправно-трудової установи, де засуджений повинен від­бувати покарання, визначається судом із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин.

Обставини, що
пом'якшують відповідальність (ст.66 КК):	обтяжують кримінальну відповідальність (Ст. 67 КК):
1)добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди; 2)вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин; 3)вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 4)вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності; 5)вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідної; 6)вчинення злочину неповнолітніми; 7)вчинення злочину жінкою у стані вагітності; 8)щире каяття або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину; 9)виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.	1)вчинення злочину особою повторно та рецидиви злочинів; 2)вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 3)вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 4)вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 5)вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин; 6)вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів; 7)заподіяння злочином тяжких наслідків; 8)вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка перебуває в безпорадному стані; 9)вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням або недоумством; 10)вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11)вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану; 12)вчинення злочину загально-небезпечним способом; 13)вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким, вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.

Підстави звільнення від кримінальної відповідальності:

• добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

• дійове каяття (ст. 45 КК);

• примирення з потерпілим (ст. 46 КК);

• щире розкаяння особи про вчинення злочину та наявність клопотання про передачу її на поруки (ст.47 КК);

• зміна обстановки (якщо під час розслідування вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного, а сама особо перестала бути небезпечною для суспільства – ст. 48 КК);

• закінчення строків давності (ст. 49 КК);

• спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, згідно ч.3 ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»);

• акти амністії і помилування (ст. 85-87 КК).

Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувачу вального вироку (ст. 80 КК): таким вважається закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, у зв’язку з чим засуджений звільняється від виконання призначеної судом міри покарання. Особу не можна притягнути до кримінальної від­повідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі строки:

2 роки	у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі
3 роки	у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості
5 років	у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також за тяжкі злочини на строк не більше 5 років
10 років	у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад 15 років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше 10 років за особливо тяжкі злочини
15 років	У разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за особливо тяжкий злочин

Давність не застосовується відносно осіб, які вчинили злочини проти миру і безпеки людства.