Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекц я 2.4.doc
Скачиваний:
381
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
143.36 Кб
Скачать

4. Поняття неосудності. Амністія і помилування.

Осудністьу відповідності з чинним кримінальним законодавством є передумовою вини і ознакою суб'єкта злочину, характеризується таким психічним станом, при якому особа в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння здатна віддавати звіт своїм діям і керувати ними.

Неосудність - це нездатність особи розуміти суспільне значення своїх дій. звітувати у своїх діях чи керувати ними, яка настала внаслідок хворобливих змін її психіки. Це такий психічний стан особи, в якому вона не може розуміти значення своїх дій чи керу­вати ними через тимчасовий розлад душевної діяльності, хроніч­ної хвороби, недоумства, чи іншого хворобливого стану (ч.2 ст. 19 КК).

Перебуваючи в такому стані, особи визнаються кримінальним законом неосудними, вони не можуть бути суб'єктами злочину і підлягати кримінальній відповідальності. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосуднос­ті. До такої особи за призначення суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє й можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть за­стосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню (Ст. 93 КК).

Поняття осудності містить два критерії:

1. Медичний критерій є лише можливим і необхідним джере­лом неосудності, але не вирішує повністю встановлення факту неосудності особи. Медичний критерій окреслює: хронічні психічні хвороби, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки.

2. Юридичній критерій неосудності зводиться до того, що осо­ба внаслідок душевної хвороби не здатна усвідомлювати свої дії або керувати ними. Нездатність віддавати звіт про свої дії означає, що особа не усвідомлює фактичну сторону своєї поведінки або її суспільну небезпеку.

Нездатність керувати своїми діями виражається в розладі во­льової сфери психіки: особа хоча і розуміє небезпечний характер своїх дій, але .не може утриматись від їх вчинення в силу непере­борного хворобливого потягу (н., при піроманії — хворобливому потязі до підпалів).

Стан сп'яніння (алкогольного або наркотичного) не звільняє від кримінальної відповідальності, а навпаки відноситься до обставин, які обтяжують покарання (ст.67 КК).

Амністія і помилування.

Амністія (ст. 86 КК)

Помилування (ст. 87 КК)

це акт вищих органів державної влади України, за яким особи, що вчинили злочини, звільняються від кримінальної відповідальності чи від покарання, або зменшуються міри покарання.

Амністія оголошується Законом України, Амністія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня видання закону про амністію, а також у день його видання. В законі про амністію визначаються і межі її застосування;

перелік статей КК, яким кваліфіковано злочини, що підлягають амністії;

розміри покарання, до яких застосовується амністія;

особистість засудженого: вік, засуджений вперше, учасник війни тощо.

Закон розрізняє 3 види амністій: повна – повне звільнення зазначених в законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткова; умовна – застосовується у виключних випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів.

Закони про амністію не можуть прийматися частіше одного разу на рік.

це акт глави держави, за яким певна особа або кілька осіб повністю або частково звільнення від покарання або до неї застосовується більш м’яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Акт про помилування — завжди персоніфікований, тобто у ньому вказані прізвища особи чи кількох осіб. Ні на кого іншого цей акт не поширюється. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня 2000р.

Право на клопотання про помилування має особа, яка: засуджена судом України і відбуває або відбула покарання в Україні; засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну або засуджена в Україні і передана для відбування покарання в іноземну державу, якщо та держава погодиться виконати акт помилування.

Право подавати клопотання про помилування мають: сама засуджена особа, захисник, батьки, діти, дружина (чоловік), громадська організація.

Судимістьце правовий наслідок засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями:

  • у виборі професії (виду діяльності) і місця проживання;

  • в обов'язкові повідомляти про судимість в офіційних документах;

  • має кримінально-правові наслідки в разі .вчинення особою нового злочину.

Після закінчення встановленого законом строку судимість по­гашається, якщо особа за цей час не вчинить нового злочину. По­гашенням судимості скасовуються (анулюються) всі правові обмеження, і особа вважається такою, що не була судимою. Стро­ки погашення судимості встановлені кримінальним законом. Три­валість строку судимості залежить від виду і тяжкості призначе­ного судом покарання: більш тяжке покарання має більш тривалий строк судимості.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються (ч.3 ст. 88 КК):

  • особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання;

  • особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання;

  • особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і карність яких виключена законом.

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані.

Погашення судимості– це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є не вчинення особою протягом строку судимості нового злочину.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і не вчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Закон не зобов’язує суд, а лише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зняти з особи судимість. Зняття судимості можливе лише до перебігу строків погашення судимості, передбачених у ст.89 КК. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно ст. 91 КК необхідні такі умови:

  • відбуття особою покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

  • закінчення не менше половини строку погашення судимості;

  • встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

Необхідна оборона- дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільст­ва або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом за­вдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені по­требою негайного відвернення чи припинення посягання (Ст. 36 КК).

Захист при необхідній обороні визначається правомірним тіль­ки тоді, коли шкода заподіяна особі, яка нападала, а не комусь ін­шому. Шкода при захисті може бути завдана нападаючому особисто - його здоров’ю, життю, майну. Завдання будь-якої шкоди третім особам не може бути визнане необхідною обороною. Якщо особа, яка захищалась, допустила помилку відносно нападаючого, то вона звільняється від відповідальності в разі сумлінної помил­ки, тобто коли вона дійсно не могла усвідомити такої помилки.

Захист не може перевищувати меж необхідності. Заподіяна шкода нападаючому може бути визнана правомірною тільки у межах необхідності для захисту.

Підстави необхідної оборони:

  • суспільно небезпечне посягання;

  • необхідність його негайного відвернення чи припинення.

Перевищення, меж необхідної оборони - це умисне завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посяган­ня чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених КК (ст. 118 – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони і ст. 124 – умисне заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборо­ни).

Оборона не може бути необхідною тоді, коли нападу ще немає (і немає реальної загрози нападу), а також і тоді, коли нападу вже немає, тобто напад явно, безперечно і безсумнівно уже закінчено.

Підставою необхідної оборони є наявність таких посягань::

  • напад озброєної особи;

  • напад групи осіб;

  • протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення.

Крайня необхідність– це вимушене заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в дані обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена (Ст. 39 КК).

Умови крайньої необхідності: загрожуюча небезпека законним інтересам: реальна і наявна. Небезпека створює безпосередню за­грозу заподіянню шкоди, чи коли заподіяння шкоди вже почало­ся. Небезпеку, що породжує стан крайньої необхідності, створю­ють:

  • дії сил природи - повінь, пожежа, блискавка та інші лиха;

  • фізіологічні і патологічні процеси голод, хвороба;

  • напад тварин - диких чи домашніх, які нападають самі, без впливу людей;

  • дії людей - малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують. .

Особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності, зо­бов'язана відшкодувати цю шкоду потерпілому згідно нормам Цивільного Кодексу України. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов'язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна.