Практичне заняття № 2
Тема заняття: Аналіз морфологічних та композиційно-стильових особливостей прилеглої забудови.
Мета заняття: Оволодіння методикою аналізу морфологічних та композиційно-стильових особливостей прилеглої забудови.
Зміст заняття: Аналіз забудови, що оточує ділянку, обрану для проектування малої громадської будівлі: морфологічних характеристик, поверховості, архітектурно-художньої цінності забудови, її композиційно-стильових та колористичних особливостей.
Вихідні дані: Аналіз проводиться на матеріалі архітектурного проекту «Мала громадська будівля», який згідно робочої навчальної програми виконується студентами 2 курсу в 4-му семестрі в рамках навчальної дисципліни «Архітектурне проектування». Кожен зі студентів використовує власні проектні матеріали: розгортку існуючої забудови по вулиці, де має розміщуватися проектований об’єкт (не менше, ніж по одній будівлі справа і зліва), а також один з варіантів фасаду проектованої будівлі в масштабі 1:200 (1:100).
Основні завдання:
визначити, чи є у безпосередній близькості до нового об’єкта пам’ятки архітектури державного (місцевого) значення або забудова, цінна в архітектурному чи культурно-історичному відношенні;
визначити, який підхід до розміщення нового об’єкта у сформованому середовищі – контраст, нюанс чи тотожність – слід обрати в розглянутому прикладі;
визначити основні особливості морфології прилеглої забудови (в плані й на фасадах);
визначити стильову приналежність прилеглих будівель;
визначити особливості колористичного вирішення прилеглої забудови;
визначити, якими мають бути основні параметри об’ємно-просторової композиції, стилістичного та колористичного вирішення проектованого об’єкта, аби він разом з існуючою прилеглою забудовою утворив гармонійну глибинно-просторову композицію.
Результат заняття: Визначення основних параметрів об’ємно-просторової композиції, стилістичного та колористичного вирішення об’єкта, обумовленого морфологічними та стилістично-художніми особливостями прилеглої забудови.
Згідно з ДБН 360-92** (п. 11.1) обліку й збереженню у плануванні та забудові підлягають: будинки і споруди, їх ансамблі та комплекси, містобудівні формування, цінні у художньому відношенні ландшафти, твори монументального мистецтва, археологічні об'єкти, пам'ятні місця, які мають історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, віднесені до категорії пам'яток історії і культури загальнодержавного і місцевого значення, а також пам'ятки, заново виявлені у процесі досліджень (див. табл. 1).
Таблиця 1
Види нерухомих пам'яток історії та культури, що підлягають охороні
|
Пам’ятки |
Характеристика об’єктів спадщини |
|
Історії |
Будинки, споруди, пам'ятні місця, пов'язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, з розвитком суспільства і держави, науки і техніки, культури і побуту народів, з життям видатних політичних, державних і військових діячів, народних героїв, діячів науки, літератури, мистецтва, місця їх поховань і масових репресій |
|
Археології |
Городища, кургани, рештки давніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, доріг, давні місця поховань, кам'яні статуї, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару давніх населених пунктів |
|
Містобудування і архітектури |
Архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки архітектури, планування і забудови населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов’язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного і садово-паркового мистецтва |
|
Монументального мистецтва |
Художні скульптурні монументи, надгробки, малі архітектурні форми та інші твори монументального і декоративно-прикладного мистецтва, що стоять окремо |
Перед початком проектування слід з’ясувати, чи є серед оточуючої забудови пам’ятки архітектури загальнодержавного або місцевого значення, чи не входить ділянка проектування до історичної охоронюваної зони, чи розповсюджуються на неї обмеження за висотою, стильовим та колористичним вирішенням тощо. Для цього використовується така документація, як реєстри пам’яток архітектури, а також паспорти кварталів, де, як правило, містяться всі існуючі обмеження. Таким чином, естетична виразність архітектурних об’єктів значною мірою визначається їх історико-культурним контекстом.
Можна виділити три основних підходи до сполучення старого і нового при проектуванні архітектурних об’єктів у сформованому середовищі: контраст, нюанс і тотожність.
При контрастному сполученні нових і старих об’єктів – їх архітектурних форм, колористичного вирішення, об’ємно-планувальної структури, будівельних конструкцій та матеріалів тощо – композиційна єдність новоствореного архітектурного ансамблю досягається переважно формальними прийомами: узгодженістю фізичних розмірів об’єктів і їхнього розчленування; масштабною співрозмірністю архітектурних форм та деталей й іншими засобами. Таким чином, найбільш загальні композиційні закономірності побудови старих об’єктів архітектурного ансамблю відтворюються при формуванні нового об’єкта в його об’ємно-просторовій структурі та образному вирішенні.
Залежно від історико-культурного і соціального значення старих та нового об’єктів у об’ємно-просторовій композиції новоствореного ансамблю проектований об’єкт може виступати як домінанта або акцент. У першому випадкові стара архітектура виступає як тло для нової, відтіняючи та підкреслюючи її форми; у другому – навпаки, новий об’єкт трактується лише як органічна складова природної еволюції історичного ансамблю, що збагачує його первісну архітектурну ідею.
При нюансному (його ще називають асоціативним) підході сполучення нових і старих архітектурних форм відбувається на основі стилізації. При цьому в архітектурі нового об’єкта відтворюються не лише загальні композиційні особливості старої забудови, але й найбільш характерні (хоча, можливо, й видозмінені) її елементи і деталі, такі як портик, колонада, характерний фронтон, форма та пропорції віконних прорізів, матеріали, колористичне вирішення тощо. Таким чином, в образному вирішенні нового об’єкта, хоча й створеному на засадах сучасної архітектури, підкреслюється (інколи не лише за допомогою простих архітектурних цитат, а й складніших асоціацій) спорідненість з історичним середовищем.
При тотожному підході нові архітектурні форми буквально копіюють старі, незважаючи на відмінності у функції, конструкціях та будівельних технологіях (так зване стилізаторство) з метою найточнішого збереження своєрідності навколишнього середовища. Тут нове повністю підпорядковується старому. Саме такий підхід характерний для т.зв. «пастиш-архітектури» (або «архітектури наслідування»), яка свідомо відтворює традиційні прототипи, властиві тій чи іншій проектній ситуації.
Якщо ж об’єкт розташовано у природному оточенні, слід проаналізувати, чи відповідає ландшафт характеру майбутньої будівлі. Можливе контрастне відношення ландшафту й будівлі, коли архітектурні об’єми протиставляються природному оточенню, можливе майже повне їх злиття, але в будь-якому випадку характер будівлі залежить від особливостей ландшафту.
До морфологічних особливостей оточуючої забудови відносять такі:
геометрію планів будівель і споруд (у зовнішньому їх вигляді);
розмірність будівель та утворених ними просторів;
поверховість забудови;
пластичні особливості об’ємів будівель і споруд.
Вплив названих особливостей оточуючої забудови на формування проектованого об’єкта в кожному конкретному випадкові зумовлений індивідуальними особливостями містобудівної ситуації. При цьому користуються напрацьованими в сучасній архітектурній практиці прийомами.
Так, композиція будівель, що розміщуються в історичних районах, як правило, орієнтована на підтримання, а інколи навіть повторення геометричних конфігурацій та розмірностей, властивих оточенню. А у житлових районах, що виникли в 1960 – 1970-их рр., навпаки, ефективнішим може бути контраст, який досягається за рахунок зменшення дворових просторів (тобто ущільнення забудови) й ускладнення геометричних характеристик планів.
У зонах суворо регульованої забудови, які встановлюються для збереження містобудівної та архітектурної спадщини, встановлюється гранично допустима висота нових споруд, намічених для будівництва. Таке обмеження, встановлене по фронту забудови вулиці, називається ще «блакитною лінією». Визначається воно на основі вивчення містобудівної ситуації – силуетних характеристик, умов зорового сприйняття тощо.
В умовах реконструкції на прийняття проектних рішень активно впливають типові для навколишньої забудови пластичні особливості об’ємів будівель – характер крупних членувань фасадів, тип дахів тощо. У цих умовах пластичні характеристики нових споруд можуть наближатися до відповідних їм характеристик оточення, а іноді, навпаки, – можуть бути контрастними до них.
Проектування нового об’єкта на відведеній для нього ділянці, оточеній прилеглою забудовою, потребує від архітектора уважного вивчення її композиційно-художніх особливостей, які включають такі основні характеристики:
стилістичні ознаки;
системи пропорцій;
масштабність;
метроритмічні закономірності;
малюнок архітектурних деталей;
матеріал і фактура огороджувальних конструкцій;
колір.
Детальний аналіз цих особливостей є обов’язковою умовою професійного підходу до проектування в умовах існуючої забудови. Саме такий підхід дає можливість органічно вписати нову споруду в контекст середовища, зберегти індивідуальний характер і цілісність забудови. Контекстуалізм проектних рішень передбачає наявність у нових будівлях й архітектурних комплексах так званих «середовищних» характеристик, означає відповідність нового об’єкта контекстові, максимально обачне включення нової архітектури в історично сформоване середовище або природне довкілля. На практиці це означає, що спочатку навколишня забудова разом із проектованим об’єктом моделюються як об’ємно-просторова композиція. В ході цього моделювання визначаються основні об’ємно-просторові характеристики об’єкта, котрі служать основою для подальшого проектування його внутрішньої структури та архітектурного образу.
Зазначена методика має базуватися на вичерпних даних щодо реальної ситуації: значущість і принципи формування архітектурного образу конкретного місця, морфологічні, композиційні та стильові особливості формування навколишньої забудови, її фізичний стан тощо.
При будь-якому підході новий об’єкт повинен стати частиною об’ємно-просторової композиції, що вже склалася. Для того, щоб органічно вписатися, він має бути пов’язаний з прилеглою забудовою принаймні за формальними композиційними ознаками: за розміром, формами, характером метроритмічних членувань (переважно вертикальних), мати спільні горизонтальні членування з сусідніми об’єктами тощо. Колористичне вирішення, текстура та фактура також відіграють значну роль. Саме на ці ознаки слід в першу чергу звертати увагу при графічному аналізі фрагменту розгортки вулиці (рис. 3). Якщо ж обрані нюансний або тотожний підхід, то слід додатково проаналізувати характерні архітектурні деталі (пілястри, карнізи, сандрики, лиштви тощо).
Результатом аналізу є висновок про наявність у проектованому об’єкті рис, які роблять його частиною об’ємно-просторової архітектурної композиції, що вже сформувалася, а також про ту роль, яку він у цій композиції відіграє (центр композиції, акцент, підпорядкований елемент тощо) і чи відповідає вона заявленому підходу (контрастному, нюансному або ж тотожному). Наприклад, зрозуміло, що при тотожному підході новий об’єкт не може виступати в ролі цетра композиції.
Рис. 3. Основні елементи графічного аналізу фрагменту розгортки вулиці з нанесеними фасадами проектованого об’єкта та двох сусідніх будівель