17. Інституціоналізм. – суть теорії і основні положення

Інституціоналізм (з лат. institutio — "звичай, повчання") — напрям економічної думки, який сформувався у 20— 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.

Перший етап — 20—30-ті роки XX ст. — характеризується формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап — середина XX ст. — досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж. М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

ій природі тверду дисципліну, стандартизують потреби, змінюють психологічні настанови людей.

Третій етап — 60—70-ті роки XX ст. — цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

18Соціально – психологіч. Інституалізм т. Вебера

Торстейн Веблен (1857—1929) — американський економіст, соціолог. Закінчив університет в Йєйлі (США). У 1899 р. видав працю "Теорія дозвільного класу" і через рік став молодшим професором Чиказького університету. Потім був також професором Стенфордського і Міссурійського університетів.

Основою розвитку суспільства Веблен вважав психологію колективу. Спираючись на це положення, він сформулював психологічну теорію економічного розвитку, де стверджував, що трактувати економічні явища треба із соціологічної й історичної позицій.

Т. Веблен виступав проти панівного серед економістів із часів А. Сміта уявлення про те, що вся господарська діяльність зумовлена прагненням кожного її суб'єкта до найбільшої вигоди, тобто до максимізації особистої користі від наявних ресурсів. Веблен проголосив, що "homo economicus" (людина економічна) діє як рахункова машина, яка безупинно зіставляє корисність благ і тягарі з їх придбання, — це безнадійно спрощена модель. Поведінка людей у сфері економіки визначається численними і нерідко суперечливими мотивами. Тут поряд із природженими схильностями, такими як інстинкт чи наслідування, прагнення до суперництва, діють соціальні інститути: звичаї, традиції, норми поведінки тощо, закріплені здебільшого у вигляді правових настанов або суспільних установ. Із загальноприйнятого переконання, що кожен індивід прагне тільки до найбільшої вигоди, не можна пояснити такі незаперечні явища, як схильність до престижного споживання чи заощадження на шкоду задоволенню від безпосереднього споживання.

Веблен критикує й індивідуалістичний підхід, метод "робінзонад", що використовувався його попередниками.

Він переконаний, що вивчати потрібно не стільки дії індивідуума, скільки колективні дії, здійснювані на основі й у рамках групових інститутів — профспілок, підприємницьких об'єднань, політичних партій та ін.

Нарешті, Веблен спрямовує гостроту своєї критики проти концепцій рівноваги. Він вважає що їхні автори переносять на економіку методологію фізичних наук. Але в економіці немає поділу на статику і динаміку. Економіка — наука про динамічні процеси.

Щодо теоретичної моделі сучасної економіки Веблен категорично відкидає можливість її побудови на основі аналізу попиту та пропозиції. В умовах панування монополістичних корпорацій, що одержують можливість збільшення прибутку за рахунок навмисного скорочення виробництва і "роздмухування" цін, співвідношення попиту та пропозиції нічого не може пояснити. Увага Веблена зосереджена на можливостях монополій використовувати методи насильства і таємної змови для встановлення контролю над індустрією. Важливим фактором посилення монополій він вважав гіпертрофію кредиту. Збільшуючи за рахунок кредиту купівельні можливості, великі фірми втягуються у спекулятивні операції, а не в розширення виробництва. Утворюється піраміда кредиту, виникає гігантський розрив між грошовою оцінкою капіталу і реальним капіталом. Починається кредитна інфляція, за якої неминуче випливає вимога негайного погашення позичок. Результатом стають спад ділової активності, банкрутство певних фірм, поглинання суперників найбільшими і найспритнішими корпораціями. За тривалістю фази депресії набагато перевершують фази піднесення.