15 Становлення неокласичної традиції. Кембриджська школа.

Кембриджська школа представлена дослідженням Альфреда Маршалла, Френсіса Еджворта, Артура Пігу. Найбільший внесок у розвиток концепції зробив А. Маршалл, основи теорії якого викладено в книзі „Принципи економіки” (1890). Він подолав обмеженість маржиналістських концепцій австрійської школи, об’єднавши їх з деякими іншими ідеями. Це дає змогу вважати його засновником нового напрямку економіної науки – неокласичного аналізу, який означає компромісне поєднання різних теоретичних концепцій.

У центрі уваги економістів кембриджської школи був механізм ринкового формування цін. Маршалл визнав лише функціональний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропозицію) він розглядав разом, у їх взаємодії. Свій висновок Маршалл сформулював так: ні попит, ні пропозиція не мають вирцшального значення з погляду визначення ціни; попит і пропозиція – рівноправні елементи механізму ринкового ціноутворення. З одного боку, ринкових мезанізм, що діє в умовах необмеженої конкуренції, встановлює залежність попиту та попозиції від ціни.

Згідно з позицією Маршалла ідеальною є така картина ринкової взажмодії, коли попит і пропозиція однаково впливають на зміну ціни. Проте характер цієї взаєиодії змінюється залежно від тривалості відрізку часу, що розглядається. У межах короткотермінового інтервалу пріоритет отримує попит, тому що пропозиція більш інерційна, потребує впроваждення нових виробничих потужностей або нових умов виробництва. Величина пропозиції, таким чином, має постійний характер, а попит перетворюється на вирішальний ціноутворюючий фактор. У межах довготермінового інтервалу роль головної ціноутворюючої сили виконують провозиція та пов’язані з нею витрати виробництва. Чим довший період, тим сильніший їх вплив порівняно з дією фактора попиту. Причину такого становища в довготривалій перспективі А. Маршалл вбачав утому, що саме виробництво визначає рух потреб, які потім набирають вигляду граничних корисностей попиту. Концепція формування ринкових цін була логічною та збалансованою, тому вона суттєво вплинула на подальший розвиток економічної теорії. Ідея про вирішальну роль попиту в короткотерміновому регулюванні цін стала одним з принципів кейнсіанської системи макрорегулювання. Інший висновок – про переважне значення пропозиції в довготерміновій динаміці цін – розвинули теоретики сучасного консерватизму.

З кембриджських реформ почався масовий перехід економістів на шлях вивчення функціональних співвідношень економічних явищ та досліджень конкретних товарних ринків. Ідеї школи були дуже популярні, доки на початку 30-х років криза не довела необгрунтованість їх розрахунків. Виявилося, що ринковий механіхм не здатний забезпечити саморегулювання капіталістичного господарства, яке не можна пояснити тільки мікроекономічно, з позиції ізольованого раціонального суб’єкта.

16. Американська школа.

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності. Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Дж. Б. Кларк (1847—1938). Його основні праці: «Філософія багатства» (1886), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907). У процесі вивчення економічного вчення Кларка його наукові досягнення необхідно розглядати у двох аспектах: методологічному і теоретичному, у першому випадку звертаючи увагу на новизну методології в рамках розробленого вчення про три природні розділи економічної науки, у другому — на так званий закон спадної продуктивності факторів виробництва (праці та капіталу).

Саме Кларк був автором цього закону, який покладено в основу теорії граничної продуктивності — основної теорії Кларка. Сутність закону спадної продуктивності праці й капіталу полягає в тому, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу супроводжується зменшенням продуктивності проти попередніх внесків праці. У свою чергу, кожний наступний внесок капіталу (за незмінної чисельності робітників) характеризується меншим обсягом виробленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.

На його думку, розподіл суспільного доходу відбувається відповідно до природного закону, який забезпечує кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він створює. Кларк розвинув учення про три фактори виробництва, установивши ще один такий фактор:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);

3) діяльність підприємця; 4) праця робітника.

Згідно з його теорією розподілу кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід. Так, капітал дає банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток (утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор), а праця — заробітну плату робітнику. Величина доходу, який дає кожний фактор своєму власникові, визначається граничною продуктивністю цього фактора (наприклад, зарплата є еквівалентом граничної продуктивності праці).

Отже, теорія граничної продуктивності поширює маржиналі-стський підхід на сферу розподілу і в такий спосіб ніби завершує маржиналістську систему. Водночас не варто забувати про її певну статичність й абстрактність, ігнорування факторів пропозиції під час визначення ціни факторів виробництва та ін.