8.Економічне вчення ж.Б. Сея

Жан Батист Сей (1767 – 1832)Професор Паризького університетуОсновні твори – “Трактат політичної економії” (1803), “Повний курс політичної економії” (1828)

МетодологіяАбсолютизував ідеї А. Сміта про економічний лібералізм, стихійний ринковий механізм господарювання. Підтримував положення про взаємодоповнення і взаємозамінюваність праці, капіталу та землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту.

Теорія корисності

Сей висунув положення про те, що під час виробництва створюється корисність, а корисність визначає цінність речей. Праця не є єдиним джерелом багатства. У створенні корисності беруть участь три самостійні фактори: праця, капітал, земля, з діяльністю яких пов’язане все виробництво. Так виникла теорія трьох факторів виробництва, що збереглася до нашого часу.

Теорія доходуНа думку Сея, прибуток не можна розглядати як відрахування з продукту праці робітника, він є результатом функціонування капіталу. У своїй триєдиній формулі економіст закріпив за кожним фактором частину сукупного продукту: за капіталом – прибуток, за працею – заробітну плату, за землею – ренту.

^Закон СеяПропозиція і попит завжди дорівнюють одне одному, надмірне виробництво стає неможливим. Попит на продукцію створюється самим виробництвом. Пропозиція створює рівний до себе попит. Це і є закон Сея.Наслідки:

• більша кількість виробників у державі робить збут товарів більш легким, різноманітним і широким;

• збут одних товарів позитивно впливає на збут інших;

• для розвитку виробництва треба заохочувати потреби і “допомогти споживачам отримувати більші заробітки, що дозволило б їм більше купувати”.

Теорія підприємництваПідприємець – це людина, яка наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Він не відноситься не до капіталісту, не до землевласника чи робітника, які завжди пасивні. Це людина, навколо якої „обертаються” виробництво та розподіл, підкоряючись її силі волі.

9.Економічне вчення т. Мальтуса

ТомасРобертМальтус(1766 – 1834)Священик, професорсучасноїісторіїіполітекономіїколеджуОст-Індськоїкомпанії.Основні твори – “Дослід про закон народонаселення” (1798), “Започаткування політичної економії” (1820)

МетодологіяПроводячи дослідження, зводить економічні закономірності до природної основи. Першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсівта межами удосконалення самої людини.

Теорія народонаселення. Порівнює таку можливу тенденцію розвитку народонаселення з наявними ресурсами і робить висновки:

• площа землі, придатної для сільського господарства, обмежена;

• різні ділянки мають неоднакову родючість, і по мірі розширення посівних площ в обіг залучаються все гірші землі;

• урожайність сільськогосподарських культур залежить не лише від праці, але і від природної родючості землі, тому збільшення витрат праці для обробки деякої ділянки землі не призведе до збільшення урожайності в тій же пропорції.

Отже, кількість продуктів, які людина може отримати від землі, збільшується лише в арифметичній прогресії. Звідси – людство стоїть на порозі вимирання, проте існують шляхи виходу з такої ситуації. Ці шляхи він об’єднує у дві групи:

1. Природні: війни, епідемії, жебрацтво як божа кара за гріховність.

2. Суспільні: статеве утримання, пізні шлюби і відмова від шлюбу, удівство.

Т. Мальтус у своїх працях намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.

^Теорія вартості і доходів

Вартість розглядає як суму витрат виробництва і прибутку на авансований капітал.

Прибуток є надлишком над працею, витраченою на виробництво товару.

Т. Мальтус виділяє номінальну (грошову) та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума отриманих робітником грошей, а реальна – сукупність необхідних засобів існування робітника, яку він може придбати на свою номінальну заробітну плату.

^Земельна рента.Основою виробництва продуктів споживання для населення, яке збільшується, є наявність земельних ресурсів, родючість землі та продуктивність праці у сільському господарстві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості ґрунту є лімітованою, то через збільшення кількості народонаселення у господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі. Різниця у прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість продукту, є основою ренти на користь власника більш родючої землі.

^Теорія відтворенняСукупні доходи суспільства повинні дорівнювати сумі витрат факторів виробництва. Доки інвестиції покривають різницю між доходами і витратами, реалізація продукту повна. Якщо збереження не інвестуються, то споживання знижується, що супроводжується зниженням попиту, цін, прибутків і, як наслідок, – тимчасовою зупинкою виробництва. Остання буде мати місце доти, доки у виробників не з’явиться стимул у вигляді зростання прибутку. Це можливо лише за рахунок зростання “ефективного попиту”, під яким Т. Мальтус розуміє такий рівень попиту, який викликає довготривале пропонування з достатнім прибутком.

Стверджує, що реальний попит у суспільстві формують робітники, підприємці та невиробничий клас, а його відставання від ефективного пов’язує з тим, що:

• у робітників заробітна плата завжди менша від маси випущеного продукту;

• підприємці повинні накопичувати частину доходу для подальшого інвестування.

Отже, потрібно нарощувати витрати невиробничого класу (землевласники, церковні служителі, чиновники), які створять необхідну величину “ефективного попиту”.