- •Теорії походження Русі
- •Політична роздробленість Київської Русі та монгольська навала
- •13 Галицько-волинське князівство та його роль в історії україни
- •14. Період входження українських земель до складу великого князівства Литовського
- •15. Соціально-економічні та політичні передумови виникнення українського козацтва
- •16. Запорізька січ та її роль в історії україни
- •17. Роль запорозького козацтва в боротьбі проти турок і татар
- •18. Народні рухи та козацько-селянські повстання на україні хv
- •19. Причини характер та періодизація національно-визвольної війни
- •20. Розгортання національно визвольної війни
- •21. Утворення української гетьманської держави
- •22. Громадянська війна та поділ козацької україни на два гетьманства
- •23. Боротьба за возз'єднання української держави
- •24. Гетьманування івана мазепи
- •25. Пилип орлик і його конституція
- •26. Гетьман п полуботок та данило апостол
- •27. Останній гетьман україни к.Розумовський
- •28. Ліквідація запорізької січі та доля запорозького козацтва
- •29. Національно-визвольний рух на правобережжі
- •31. Національне відродження в україні. Кирило-мефодіївське товариство
- •32. Особливості скасування кріпосного права в україні
- •33. Ліберальні реформи 60-70 рр
- •34.Соціально-економічний розвиток України в пореформений період
- •35. Соціально-економічний розвиток українських земель в складі австро-угорської імперії
- •36. Суспільно-політичний та національний рух України у другій половині 19 ст
- •38. Україна в роки першої російської революції 1905-1907
- •39. Україна в роки Першої світової війни
- •40. Утворення української центральної ради. Перший та другий універсал.
- •42. Українська держава гетьмана Скоропадського
- •43. Директорія унр
- •44. Утворення зунр. Акт зєднання унр і зунр
- •45. Політика радянської влади в Україні 1919-1920
- •46. Україна в умовах непу
- •47. Входження України до срср та його наслідки
- •48.Прискорена індустріалізація Укаїни та її наслідки
- •49. Колективізація сільського господарства та її наслідки.
- •50. Голодомор
- •51. Українізація
- •53. Початок Другої світової війни .
- •54. Німецько-радянська війна . Оборонні бої на Україні 1941-1942
- •55. Окупація України гітлерівською німеччиною та рух опору.
- •56. Визволення України від німецько-вашиських загарбників.
- •№59Хрущовська "відлига"
- •№66Конституційний процес в Україні
- •№67 Зовнішня політика незалежної України
50. Голодомор
50 У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.
В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.
51. Українізація
Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. 3 серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови у державному діловодстві, a1927 p. перший секретар КП(б)У Лазар Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою. Паралельно зростала кількість українців у партійно-державному апараті.
За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни.
Одним з найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських такультурних еліт. Їхній кістяк складали так звані національні комуністи. Вони виступали керівними кадрами політики «українізації», а армія виконавців рекрутувалася переважно з української інтелігенції. Значна частина її брала участь у національно-визвольних змаганнях і відзначалась антибільшовицькими настроями. Але вона компенсувала свою поразку в революції активною культурницькою діяльністю.
Українізація» підірвала рівновагу сил, що склалася на початку 1920-х pp. між комуністичним режимом і українським національним рухом. Перехід частини комуністів на національні позиції, витворення українського пролетаріату, збільшення частки українського населення та активна освітня культурна й наукова діяльність старої та молодої української еліти створювали серйозну загрозу контролю центру над УСРР.
52. Західноукраїнські землі в 20-30 рр 20 ст. утворення ОУН
Впродовж 20— 30-х років польська політика в українському питанні мала свої особливості. В 1919—1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. З погляду міжнародного права і держав Антанти її влада тут вважалася спірною і невизначеною. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. У 1923—1926 pp. в Польщі при владі перебував уряд народної демократії, який в українському питанні відстоював «інкорпораційну» програму. Суть її полягала в окупації західних земель України, Білорусії та Литви. Уряд мав на меті домогтися визнання нових східних кордонів Польщі, а згодом шляхом примусової полонізації народів створити однонаціональну польську державу. Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Так, на чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське — припадало 25% території і 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників. Штучне стримування промислового розвитку створювало труднощі в аграрному секторі. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. У 1921 р. питома вага малоземельних селянських господарств (до 5 га) становила в Західній Україні 81,1 %, а в центральній Польщі — 53,7%. Таке становище посилювалося так званим осадництвом, коли кращі землі, вилучені у поміщиків, віддавалися полякам, переважно відставним військовим. Осадники мали сприяти ополяченню українців і в разі потреби виконувати каральні функції.
27 січня - 3 лютого 1929р. у Відні відбувся конгрес представників націоналістичних організацій, який проголосив створення Організації українських націоналістів (ОУН). У роботі Конгресу брали участь делегати від Групи української національної молоді, Ліги українських націоналістів, Союзу української націоналістичної молоді, Української військової організації (УВО). ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети і журнали ("Розбудова нації", "Сурма", "Юнак"), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру. Водночас ОУН не відмовлялася від участі в політичних, економічних, культурно-освітніх об(єднаннях. Саме через них вона сподівалася очолити масовий національно-визвольний рух. Політична доктрина ОУН була сформульована в її програмних документах 1929р., а в остаточному вигляді - у програмі, прийнятій її Великим збором у 1939р. Вона грунтувалася на приоритеті інтересів української нації, яка проголошувалась абсолютною цінністю, "найвищим типом людської спільноти". Метою організаціїї було створення української самостійної соборної держави.