Розділ 4 Екологічний стан вод басейну р. Інгулець та заходи щодо його покращення

4.1. Водні ресурси річки Інгулець, флора та фауна

Інгулець - це вже не річка в загальногеографічному розумінні та визначенні. Він зараз не відповідає повному визначенню річки як "водного потоку, що живиться за рахунок стоку з водозбору". В цій якості Інгулець вже зник. Зараз він являє собою, потік розчинених в воді солей, що живиться за рахунок скидів мінералізованих вод з кар'єрів та шахт Криворізького залізорудного басейну, води каналів Дніпро-Інгулець та Дніпро-Кривий Ріг, комунальних вод міста Кривий Ріг. Цей створений людиною штучний потік тільки використовує природне русло Інгульця, яке сильно замулене за рахунок ерозійних процесів антропогенного походження. Протягом року стік вже не має природного ходу, він регулюється криворізькими індустріальними скидами та роботою насосних станцій, які подають воду для зрошення. Весняне водопілля замінене проходженням великої солоної "лінзи" скидних вод, літня межень пов'язана з інтенсивними заборами води для зрошення.[5]

Річка Інгулець є останньою великою притокою Дніпра. Сучасний екологічний стан її жахливий. Інтенсивне землеробство, в тому числі зрошуване, гірничорудна промисловість, швидке зростання металургійної та хімічної галузі в її басейні привело до поступового занепаду річки. Історія природокористування в басейні річки є історією її поступового знищення. Причому сучасне знищення річки дозволено Кабінетом Міністрів України (в 2000 р. - згідно розпорядження ╧ 1346-р від 8.12.99) та проходить згідно регламенту, розробленому Інститутом гідробіології НАН України.

Саме такими рішеннями дозволено здійснення скиду мінералізованих зворотних вод в Інгулець із гірничорудних підприємств. Правда, "за умови не перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у місцях водокористування населення". [8]

Сьогоднішні спостереження за якістю води річки Інгулець показують, що практично за всіма показниками, гранично допустимі концентрації забрудників перевищені. За критерієм мінералізації воду р. Інгулець в межах Херсонської та Миколаївської області можна класифікувати як солонувату. За забрудненням компонентами сольового складу воду Інгульця відносять до дуже забрудненої хлоридами та сульфатами. Причому в інгулецькій воді в останні роки (1999-2010 рр.), порівняно з минулими роками, вміст хлоридів і сульфатів значно збільшився і складає в середньому, відповідно, 1025.8 мг/л, що в 2.9 більше за гранично-припустиму концентрацію (ГПК) та 741.1 мг/л (1.5 ГПК). Зрозуміло, що забруднення річки збільшується від села Садово в Херсонській області (місце впадіння Інгульця у Дніпро) до міста Кривого Рогу, що в Дніпропетровській області. Негативний вплив низькоякісних господарських вод та фекальних стоків Кривого Рогу, особливо відчутний на початку року, коли проходить масовий скид високо мінералізованих шахтних вод. У січні - березні показники мінералізації у різних пунктах спостережень по руслу річки становлять від 700 до 5700 мг/л. Саме в цей проміжок часу вміст азоту амонійного перебільшує ГПК в 6 разів, вміст нітратного азоту в 1.2 рази, нітритного азоту в 4.8 рази. Забруднення марганцем становить 2.4 - 11.0 від ГПК, магнієм 1.4-10.0 від ГПК і кальцієм 0.8-2.4 від ГПК. Вміст міді в інгулецькій воді перебільшує ГПК в 4.0-23.0 рази, а заліза в 0.5-1.7 рази. [7]

Дещо змінюється ситуація з якістю води в пониззі Інгульця - від гирла до Снігурівки, що в Миколаївській області, коли влітку та восени працюють потужні насосні станції, що подають воду в Інгулецьку та Явкінську зрошувальні системи. Тоді і в пониззя річки заходить дніпровська вода, яка дещо розбавляє високомінералізовані кривбаські скиди. По суті, в цей період року річка Інгулець припиняє стік в Дніпро, а її пониззя перетворюється в "антирічку", в якій течуть в зворотному від природного напрямку дніпровські води. [15]

Але і в цей період якість води все одно не відповідає існуючим нормативам щодо поверхневих вод. До того ж вода із значною мінералізацією попадає при зрошенні в ґрунти та викликає їх осолонцювання і засолення.

Осолонцювання зараз є найбільш поширеним деградуючим процесом на зрошуваних землях в Миколаївській та Херсонській області. Інгулецька вода, що вміщує велику кількість розчинених солей, зокрема іонів натрію, викликає солонцюватість в грунтах. Осолонцювання проявляється в різкому погіршенні їх агрофізичних властивостей - руйнується структура орного шару, знижується пористість та водопроникність, ущільнюється ґрунтовий профіль. Особливо такі процеси помітні та тлі негативного балансу органічної речовини. Подальший розвиток таких процесів приводить до злитизації ґрунтів, коли проходить їх ущільнення та усадка при висиханні, та набрякання при зволоженні. Врожайність сільськогосподарських культур на осолонцьованих ґрунтах різко знижується. [25]

З причин безперервних скидів мінералізованих вод в річку з гірничорудних виробництв Інгулець зараз практично повністю втратив свою фундаментальну, щодо річок, властивість - здатність до самоочищення. По суті, всі існуючі антропогенні заходи щодо охорони вод є лише підтриманням спроможності річок та озер до самоочищення. Природне руйнування або нейтралізація забрудників проходить в результаті складних фізичних (осідання часток, випаровування), хімічних(окислення, коагуляція, гідроліз токсикантів) та біологічних процесів (включення забруднюючих речовин в обмінні процеси, руйнування або перехід токсикантів у нетоксичні форми). Така нейтралізація хімічних речовин-забрудників залежить, в першу чергу, від водності водойми. А зменшення водності річок, як правило, приводить до збільшення вмісту забруднюючих речовин. Але і кількісні величини стоку річки Інгулець в значній мірі зараз визначаються діяльністю людини.[26]

Злочинне залучення до землеробства в 60-ті роки ХХ століття водозахисних зон Інгульця призвело до катастрофічного збільшення розораності земель басейну річки аж до 85-90 %, що, при практично нульової лісистості території, швидко інтенсифікувало ерозійні процеси. В результаті ерозії грунтів пройшло інтенсивне замулення річища, що суттєво зменшило загальну водність Інгульця. До речі, це викликало не тільки втрату функції самоочищення, а й повне знищення транспортного значення цієї річки, яка ще на початку 60 років ХХ століття була судноплавною від гирла до міста Снігурівка.[41]

Зараз щорічний середній обсяг стоку Інгульця у верхів"ях (в передмістях Кривого Рогу до впадіння в нього Саксагані) складає приблизно 0.24 км³. Причому в значній мірі це вже не власне інгулецька вода, а вода з річки Дніпра, що подається каналом Дніпро-Інгулець з Кременчуцького водосховища . В річку скидається приблизно 0.20 км³ шахтних вод Північного горно-збагачувального комбінату ( ГЗК ) в Кривому Розі та стоків з очисних споруд цього міста(через Карачунівського водосховища). Останнє формується також за рахунок води з Каховського водосховища, що подається каналом Дніпро-Кривий Ріг. Деяка кількість шахтних вод( приблизно 0.15 км³ щорічно) попадає в Інгулець з Інгулецького ГЗК та невеличких приток (зокрема р. Вісунь). Головним чином, на зрошення (0.2 км³), а також на випаровування та фільтрацію втрачається приблизно половину стоку. В гирлі річки (с. Садове) фіксується середньорічний стік в 0.3 км³.[54]

Поблизу Кривого Рогу знаходиться гирло лівої притоки Інгульця - річки Саксагань (довжина - 144 км). Її русло в даний час зарегульовано греблями, вище яких утворилися водосховища. Води їх використовуються для промислового водопостачання та зрошення, а також для розведення риби. Наприклад, площа Кресовського водосховища - близько 500 га. Правий берег його піднесений, лівий - знижений і слабопокатий. Дно замулене. Найбільші глибини - 5-6 м. У багатьох місцях є зарості вищої водної рослинності. У складі рибного населення найбільш часто зустрічаються плотва, ялець, головень, червоноперка, лин, уклея, карась, сазан, щука, окунь, дуже багато вівсянки, горчаків, бичка-цуцика, морської голки.     Біля Кривого Рогу на Інгульці споруджено велике (площею понад 3,6 тис. га) Карачуновське водосховище, що служить джерелом питного водопостачання. Воно утворене на місці виходу гранітних оголень і порогів Інгульця. Правий берег слабопокатий, біля урізу води обривистий, дно піщане, заростання біля берегів слабке. Лівий берег низький, біля урізу води місцями зарослий очеретом. Середня глибина - 5-6 м (до 12 м на старому руслі Інгульця). З риб у водосховищі мешкають лящ, судак, плітка, головень, червоноперка, жерех, лин, уклея, густера, в’юн, сом, щука, окунь і сазан.    У Карачуновське водосховище вливаються води річки Бокової, на притоці якої - Боковеньці - споруджено Христофорівське водосховище. Його довжина - 2-3 км, ширина - 250-300 м, площа - 120 га. Дно водойми мулисте, біля берегів піщане й замулене. Найбільші глибини - до 5-6 м.     Нижче Кривого Рогу Інгулець розмиває осадові породи, у зв’язку з чим утворює багато звивин. У нього вливає свої води, яка пересихає в літній час, права притока річка Висунь (довжина - 195 км). Нижче с.Тарасівка Інгулець утворює лиман шириною до 1 км і впадає в Дніпро кількома рукавами. Заплава річки Інгулець низька, річище звивисте. Місцями добре збереглася плавнева рослинність, степові схили річки ще мають досить багатий видовий склад рідкісних рослин і тварин в типових степових ценозах. Система Інгульця значно посилює природоохоронні функції Дніпровського природного коридору. [61]

Світ її водяних рослин досить багатий. За своєю структурою і морфологічними особливостями вони діляться на дві великі групи: нижчі рослини (мікрофіти), або водорості, і вищі рослини (макрофіти).

Водорості - одні з найдавніших представників рослинного світу. Саме вони в доісторичні часи збагатили атмосферу киснем і стали родоначальниками не тільки всього сучасного рослинного, але й тваринного світу. [24]

Вчені дійшли висновку, що на Землі й сьогодні роль водоростей воістину величезна. Вражають цифри, коли мова заходить про водорості. Так, якщо в 1 мм3 води, за найскромнішими підрахунками, утримуються тільки три рослини, то в 1 м3 їх близько трьох мільйонів, а скільки їх усього в цілому водоймі - важко навіть собі представити. При літньому ж "цвітінні" води в 1 мм3 може втримуватися більш мільйона клітин синьо-зелених водоростей, а це значить, що в 1 м3 їх уже приблизно мільярд. У прісноводних озерах річна продукція рослинного планктонів (у сирій масі) може доходити до 30 т.[10]

Синьозелені водорості. Одноклітинні і багатоклітинні фототрофні мікроскопічні організми — синьозелені водорості можуть утворювати колонії (рис. 9). У мікробіологічній літературі синьозелені водорості зараховують до бактерій під назвою «ціанобактерії», що зумовлено схожістю структури їх клітин і клітин бактерій, зокрема, наявністю в клітинній оболонці муреїну, цитоплаз­матичних нуклеїнових кислот тощо. В той же час ці організми мають і суттєві відмінності від бактерій. Як і всі рослини, синьозелені водорості здатні до фото­синтезу та засвоєння вуглецю у процесах біосинтезу. Вони належать до найпримітивніше організованих автотрофних організмів: у них відсутні клітинні ядра, хроматофори та міто-хондрії. Із фотосинтетичних пігментів синьозелені водорості мають хлорофіл о, а також фікобіліпротеїди (фікоціанін, алофікоціанін, фікоеритрин і каротиноїди). [24]

Рис 4.1.

Наявність пігментів зумовлює їх синьозелене забарвлення, що і визначає назву цього відділу водоростей. Продуктом асиміляції є глікогено-подібний полісахарид.

Розмножуються синьозелені водорості вегетативним спосо­бом, прямим поділом клітин або нестатевими спорами. Вони належать до найдавніших організмів, які відігравали особливо важливу роль у розвитку життя на Землі, зокрема в процесах, пов'язаних з накопиченням органічних речовин та збага­ченням первинної атмосфери киснем.

Синьозелені водорості зустрічаються у водоймах усіх типів (прісних, солонуватих, солоних, морських і океанічних), у геотермальних водах та в продуктах виверження вулканів, у припливно-відпливних морських прибережних зонах, в оброс­таннях скель та інших занурених у воду предметів.[46]

Деякі синьозелені водорості здатні засвоювати вільний атмосферний азот. Вони дуже стійкі до змін температури, сольового та газового режимів водойм. Серед заростей вищих водяних рослин розвиток синьозелених водоростей пригні­чується. Вони зрідка зустрічаються у гірських річках з швид­кою течією, високим рівнем насиченості киснем та рН води не вище 5. В той же час в евтрофних водоймах, де течія уповільнена і вода добре прогрівається, водорості інтенсивно розмножуються і можуть викликати «цвітіння» води.

Різноманітним та неповторним є тваринний світ Інгульця. Звичайними представниками є риби, молюски, ракоподібні, комахи, черви, кишковопорожнинні, найпростіші. Крім них, деякі тварини лише частину свого життя проводять у воді у пошуках їжі, в період розмноження та розвитку. [11]

На поверхні води зустрічаються численні клопи-водомірки. Амфібіотичний спосіб життя веде павук доломедес, який також може бігати по поверхні води. Водяний вуж, занурюючись у воду, швидко наздоганяє здобич – рибу. Основу живлення звичайного вужа складають земноводні та їстівна жаби. Серед водної рослинності живе болотна черепаха.

На відкритій поверхні води живляться крижні. Лиски, великі норці,білоокі нирки, чирки-тріскунки, річкові крачки, мартини реготуни та ін. Одним з масових об’єктів спортивного полювання є лиски.

Під листям плаваючих рослин (водо красу, латаття) можна помітити невеликі світло-коричневі слизові грудочки – це прісноводні гідри. На підводні частини рослин часто прикріплюються яйця черевоногі молюски – ставковики та котушки. З нижнього боку листків водних рослин знаходяться зеленувато-сірі яйця дрібних метеликів – вогнівок. Серед рослин живуть хижі клопи – водяний скорпіон та водяний палочнк, личинки рівнокрилих та рівнокрилих бабок, клопів плавт, греблями та гладиш. Повільно рухаються ставковики: звичайний, вушковий, яйцевидний, болотний, рогова, кульова та закручена катушки. Щільно присмоктується до рослин молюск річкова чашечка. В заростях рослин можна знайти турбелярій-планарій та п’явок – нефелід: малу несправжньокінську та клеп син. До рослин прикріплюють свої житла – павутинні куполи – павуки-сріблянки. В товщі води плавають дафнії, циклопи, водяні кліщі, личинки бабок та поденок, жуки-плавунці, вертячки.[59]

Іноді біля берега в неглибоких місцях на піщаному дні повільно повзає, звиваючись в усі боки, круглий черв’як волосатик. Він має в довжину кілька десятків сантиметрів при товщині біля 1 мм. З ним пов’язане народне повір’я начебто волосатик проникає в тіло людей, що купаються у водоймі. Насправді волосатики є паразитами водних комах. На ділянках дна з мулистим грунтом численні личинки комарів-довгунців (мотиль). Личинки стрілок, люток, красунь з рівнокрилих бабок, а також личинки коромисел, справжніх бабок з рівнокрилих бабок та поденок повільно повзають чи плавають, підстерігаючи здобич. З ракоподібних зустрічаються рак широкопалий, бокоплави, водяні віслюки, мізиди. Типовими бентосними мешканцями є двостулкові молюски беззубки, перлівниці, шаровки. На підводних предметах, корчах велика кількість передньозябрових молюсків: чорнушки, лунки, живородки. З двостулкових – дрейсени – тригранка річкова. В чистій проточній воді підводні предмети є місцем поселення губки-бодяги.[20]

У стоячих водоймах, іноді навіть у калюжах зустрічаються п’явка псевдокінська велика (довжина тіла до 15 см) та п’явка псевдокінська мала (4-6 см). Вони живляться молюсками, личинками комах, пуголовками та маленькими рибками. Для людини та великих тварин ці п’явки загрози не становлять, бо не в змозі прокусити їх товсту шкіру. На відміну від них п’явку риб’ячу можна побачити в водах Інгульця. Тряпляється, що рибалки знаходили на тілі однієї риби кілька десятків таких п’явок, а більше усього від них страждають коропи. [61]