Тема ііі. Структура і зміст психологічної допомоги
Структура і зміст психологічної допомоги.
Соціальне замовлення та завдання практичного психолога. Завдання взаємодії клієнта та психолога.
Структура психологічного супроводу, його концептуальні складові.
Структура і зміст психологічної допомоги.
В соціальній психології розрізняється формальна і неформальна допомога. Люди допомагають одне одному неформально в безлічі випадків – за особистою ініціативою, відгукуючись на прохання, чи просто співвідносять свої дії з обставинами, що склалися. Формальна допомога – це діяльність, яка санкціонується суспільством і узаконюється державою; це робота, яка потребує спеціальної, професійної підготовки. Спрямованість і зміст такої підготовки залежить від того, яка допомога надається, кому і в якій формі. Зокрема, відзначає О. Бондаренко, неформальну психологічну допомогу люди надають одне одному завжди, але відповідний соціальний інститут „сформувався лише до середини ХХ століття, викликавши до життя появу цілої низки нових професіоналів: соціальний працівник, психолог-консультант, психолог-психотерапевт. І це – окрім уже традиційних фігур священика та пастора, психіатра та психоаналітика”.
В умовах сучасного ринку послуг організація формальної допомоги забезпечується стандартним рольовим кільцем маркетингу: Клієнт, Замовник, Спонсор, Посередник, Підрядник, Виконавець. Великі літери вказують на те, що названо соціальні ролі: Клієнт – це той, хто звертається за допомогою; Замовник – той, хто усвідомлює проблему Клієнта і бере на себе відповідальність за організацію надання допомоги і оцінку кінцевих результатів; Спонсор фінансує витрати; Посередник допомагає знайти того, хто може розв’язати проблему; Підрядник бере на себе відповідальність за її практичне вирішення; Виконавець, поділяючи з Підрядником відповідальність за вибір засобів, застосовує ці засоби. Зрозуміло, що тут можливе суб’єктне поєднання ролей: Клієнт, Замовник і Спонсор можуть бути представлені однією особою (організація), Підрядник і Виконавець – так само, Спонсором і Замовником можуть бути держава, страховий або благодійний фонд, Посередник може репрезентувати Замовника „віртуально”, наприклад, як рекламна об’ява тощо. Слід відзначити, що у всіх випадках редукція рольового кільця не відбувається і система стосунків не спрощується, а, навпаки, в деяких ситуаціях можуть виникати додаткові ускладнення через так звану дифузію ролей.
Ланка „Виконавець – Клієнт” може бути названа внутрішнім сегментом кільця, а частина, що лишилася, зовнішнім сегментом. Всі соціальні відносини, пов’язані з організацією допомоги, формуються у межах зовнішнього сегмента, а ті, що пов’язані з безпосереднім наданням допомоги, – у внутрішньому сегменті. Зрозуміло, що організація допомоги починається з уточнення проблеми Клієнта. Далі можливі ситуації двох різних типів.
В ситуаціях першого типу проблема зрозуміла Клієнтові і Замовнику і її вирішення здається технічно і економічно можливим. Тоді після цілком зрозумілих узгоджень на зовнішньому сегменті кільце замикається. У цьому випадку вся система відносин має суто економічний характер і будь-яка специфіка внутрішнього сегмента повністю зникає. Наприклад, якщо людина точно знає, що їй потрібно, вона купує на відповідному ринку технічну, медичну чи юридичну послугу. Важливо, що система розподілу відповідальності локалізується у зовнішньому сегменті рольового кільця – головними особами стають Замовник і Підрядник, а допомога набуває економічного значення товару. Поточні узгодження, пов’язані з індивідуальними модифікаціями стандартних послуг, не змінюють економічної сутності соціальних відносин.
Для ситуацій другого типу характерне те, що проблема відчувається Клієнтом і Замовником (доволі часто це одна і та ж особа) як тривога, паралізуюча розгубленість, душевний смуток, фізичний чи психічний дистрес. Клієнт потребує допомоги, але не знає причини своїх труднощів; він не знає, що йому потрібно робити і бажає лише, щоби йому допомогли знайти вихід із скрути. В таких випадках організація формальної допомоги йде, знову ж, по зовнішній частині кільця, але значення відповідних зовнішньому сегменту відносин відходить на другий план. Життєво важливим стає все, що пов’язується з безпосереднім наданням допомоги.
У випадках, коли від Виконавця вимагається професійна діагностика проблеми Клієнта, допомога набуває значення терапії у широкому, такому, що виходить за межи медицини, значенні цього слова. Відповідальність тепер розподіляється у внутрішньому сегменті кільця між Виконавцем і Клієнтом, а допомога перестає бути товаром, бо її очікуваний результат є для Клієнта не відчуженою цінністю. Якщо, наприклад, лікар зберігає життя пацієнтові чи юрист повертає добре ім’я невинній людині, то винагорода, яку вони одержують, має у прямому розумінні символічне значення – воно символізує престижність клініки, компетентність адвоката тощо. Ні велика, ні мала сума грошей не є ціною лише тому, що в терапевтичних ситуаціях у внутрішньому сегменті рольового кільця немає економічних відносин.
Слід взяти до уваги, що в багатьох реальних ситуаціях дифузія ролей спотворює смисл соціальних відносин. Наприклад, економічні відносини можуть проникати всередину терапевтичної ситуації, і навпаки, міжособистісні „допомагаючі” відносини і цінності, пов’язані з ними, можуть раптово проявити себе у сфері чистого маркетингу. У цьому випадку представлена ідеалізована соціально-психологічна модель організації і надання формальної допомоги в сучасному суспільстві.
З соціально-психологічної точки зору розрізняють багатоманітні форми допомоги: захист, підтримка, сприяння, забезпечення, турбота, лікування тощо. Зрозуміло, що клієнт може потребувати одночасно і захисту, і підтримки, і сприяння, але терапевт повинен бачити проблему як „розгалужене ціле”. Від правильного розподілу акцентів залежить ефективність його практичних дій. У свою чергу, розподіл акцентів залежить від правильного розуміння часто доволі складної ціннісно-смислової структури терапевтичної ситуації. Наприклад, державна програма допомоги бездомним дітям імпліцитно пов’язана з програмою профілактики правопорушень. Однак теоретично хибним був би психологічно і соціально відчутний акцент на вирішенні другого завдання в контексті вирішення першого. Теоретична незабезпеченість багатьох програм надання допомоги проявляється навіть зовнішньо, на рівні термінології. Наприклад, термін „соціальний захист малозабезпечених прошарків населення” на ділі означає їх незначну фінансову підтримку і, навпаки, те, що називають „державною підтримкою національного товаровиробника” часто є захистом від конкуренції, який не сприяє розвиткові ринкових відносин і проявляється в грубих протекціоністських заходах, які суперечать нормам міжнародної торгівлі.
Нарешті, за змістом проблеми клієнта можливе розрізнення соматичної (біологічний рівень), психологічної, соціальної і особистісної (чи духовної) терапії. Тут слід відзначити, звичайно, що реальна проблема частіш за все є комбінованою чи, простіше кажучи, вузлом тісно переплетених проблем різної природи. Наприклад, депресія у людини може бути викликана одночасно діючими факторами: хворобою, психологічним стресом і соціальною незахищеністю. Але терапевт може визначити необхідну форму допомоги і конкретні методи терапевтичного впливу на патогенну ситуацію тільки тоді, коли диференціює ці фактори.
За визначенням одного із провідних фахівців у галузі практичної психології О.Ф. Бондаренка, «зміст психологічної допомоги полягає у забезпеченні емоційної, смислової та екзистенційпої підтримки людини або суспільства в ситуаціях ускладнення, які виникають під час їх особистісного та соціального буття». Тобто психологічна допомога є певною реальністю, психосоціальною практикою, полем діяльності якої є сукупність питань, ускладнень та проблем, що стосуються психологічного життя людини. У контексті досліджуваної проблеми до суб’єктів, яким може надаватися психологічна допомога, крім людини та суспільства, слід також віднести соціальну групу та організацію.
Зазначимо, що в психологічній літературі під час аналізу цієї проблеми використовуються різні поняття, а саме: «основні функції соціально-психологічної служби», «основні види діяльності практичного психолога», «основні види психологічної допомоги» тощо. Вони часто використовуються іноді як синоніми, а іноді як поняття, які мають окремий зміст.
Щодо співвідношення понять «основні види діяльності практичного психолога» та «основні види психологічної допомоги», то відмінність між ними простежуються не зовсім чітко, а тому вони потребують певного уточнення.
Аналізуючи ці поняття, можна стверджувати, що перше з них є ширшим, ніж друге. Тобто мова йде про те, що діяльність практичного психолога включає як власне психологічну допомогу особистості, так й інші її види: просвітницьку роботу, профілактичну роботу, прогнозування та моніторинг управлінського процесу в організаціях, експертизу управлінських проектів та ін.
Отже, розглянемо детальніше розкриття співвідношення змісту психологічної допомоги особистості та різних видів діяльності практичного психолога.
З’ясовуючи дану проблему, можна проаналізувати точку зору О.Ф. Бондаренка, згідно з якою видами роботи практичного психолога є не лише консультування та психотерапія (позамедична), а й діагностика, корекція, профілактика, які, па думку багатьох авторів, відіграють важливу роль у роботі спеціалізованих психологічних служб.
Тому доцільно, па наш погляд, використовувати поняття «психологічна допомога» в широкому значенні, у відповідності з яким можна впевнено казати про такі види практичної діяльності психологів, як діагностика, профілактика, корекція, також належать до видів психологічної допомоги (принаймні органічно поєднуються з консультуваннями і психотерапією). Можливо, у цих випадках доцільно використовувати такі терміни, як «психологічна підтримка», «психологічний супровід» або «психологічне забезпечення».
Проте, аналізуючи поняття «психологічна допомога» у вузькому сенсі, слід мати на увазі насамперед корекцію, консультування та психотерапію. І в такому випадку йтиметься про власне психологічну допомогу.
На основі вищевикладеного психологічну допомогу організаційних психологів менеджерам та персоналу організацій в найбільш загальному вигляді можна визначити як психологічну підтримку керівникам та працівникам організацій щодо:
• осмислення психологічних проблем, які ускладнюють їхню діяльність в організації та взаємодію з людьми, ефективне функціонування і розвиток організації в цілому;
• аналізу різних альтернативних шляхів вирішення цих проблем;
• підвищення особистісної відповідальності менеджерів і персоналу організацій за необхідності розв’язання існуючих проблем та вибору найбільш оптимальних варіантів їх вирішення.
Як і в багатьох професіях, у діяльності психолога, при наданні їм психологічної допомоги, існують деякі принципи і вимоги, реалізація яких є обов'язковою. Існування різних етичних кодексів діяльності психолога-професіонала в різних країнах і психологічних спільнотах пов'язано з тим, що не існує однозначних і простих відповідей на етичні та моральні проблеми, що виникають в психологічній практиці. Ці принципи необхідні для того, щоб надання психологічної допомоги було не просто більш ефективним і осмисленим заняттям, але також - соціально прийнятним. У безлічі робіт на цю тематику обговорюються різні складні ситуації, зокрема - як слід вести себе консультанту, якщо в ході прийому він дізнається, що його клієнт замишляє або вчинив асоціальний вчинок, якщо він бачить сліди побоїв або іншого насильства на тілі у дитини, якщо батьки хочуть дізнатися що-небудь про своє потайливому дитину-підлітка, а також багато інших. У деяких країнах, наприклад, в США, недотримання професійних принципів і вимог, може вести до позбавлення психолога диплома, прав на практику і пропозиція своїх професійних послуг тощо.
Серед найбільш важливих етичних принципів психологічної допомоги (за Ю. Альошиною), традиційно виділяють наступні:
1.Доброзичливе і безоціночне ставлення до клієнта, має на увазі "цілий комплекс професійної поведінки, спрямованого на те, щоб клієнт відчував себе спокійно і комфортно". Консультанту необхідно вміти уважно слухати клієнта (наприклад, використовуючи техніку активного слухання), намагаючись зрозуміти його, не засуджуючи при цьому, а також надавати психологічну підтримку і допомогу.
2. Орієнтація психолога на норми і цінності клієнта, а не на соціально прийняті норми і правила, що може дозволити клієнту бути щирим і відкритим. Відносини прийняття цінностей клієнта і їх повагу є не тільки можливістю висловити підтримку клієнтові, але також дозволяють вплинути в майбутньому на ці цінності, якщо вони стануть розглядатися в процесі консультування як перешкода для нормальної життєдіяльності людини.
3. Заборона давати поради. Психолог, навіть незважаючи на свій професійний та життєвий досвід і знання, не може дати гарантований рада клієнтові, зокрема й тому, що життя клієнта і контекст її протікання унікальні і непередбачувані, і клієнт є основним експертом в своєму власному житті, в той час як психолог - зазвичай виступає як експерт в інших областях, зокрема в способах вибудовування відносин з клієнтом, а також в теорії психологічної допомоги. Крім того дати пораду - значить прийняти відповідальність за життя клієнта у випадку, якщо він ним скористається, що не сприяє розвитку його особистості. Крім того, даючи пораду, професійна позиція психолога може змінюватися, а приймаючи рада, у клієнта може змінитися його позиція, в бік більшої пасивності і поверхового ставлення до подій. Нерідко при цьому, будь-які невдачі в реалізації ради клієнтом, можуть приписуватися психологу, як дав пораду авторитету, що заважає розумінню клієнтом своєї активної та відповідальної ролі в що відбуваються з ним події.
4. Анонімність, яка означає що ніяка інформація, повідомлена клієнтом психолога не може бути передана без його згоди ні в які організації та іншим особам, у тому числі родичам або друзям. Разом з тим, існують винятки (про яких психолог повинен заздалегідь попереджати клієнта), спеціально зазначені в законодавстві країни, відповідно до законів якій здійснюється професійна діяльність психолога.
5. Розмежування особистих і професійних відносин - це принцип-вимога до консультанта, пов'язаний з рядом психологічних феноменів, що впливає на процес психологічної допомоги. Наприклад, відомо, що на професійні стосунки можуть мати сильний вплив відносини особисті, зокрема особисті потреби та бажання психолога впливають як на процес психологічної допомоги, так і на самого клієнта, а отже, можуть перешкоджати ефективному здійсненню психологічної допомоги. Існують різні дослідження цих впливів (див., наприклад, феномени перенесення і контрпереноса). В кінці XX століття відбувалися дискусії з цієї проблеми, аналізувалися різні наслідки вступу психолога і клієнта в особисті, у тому числі в сексуальні відносини, але основним висновком з цих дискусій стало положення про те, що при здійсненні психологом професійної діяльності особистих відносин по можливості краще уникати. Якщо ж такі чи подібні їм відносини з'являються, то необхідно намагатися діяти в інтересах клієнта і як можна швидше перервати процес психологічної допомоги.