3 Розвиток зв’язного мовлення

Як підкреслював Ф.А. Шохін, звуки мовлення виявляє всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, у засвоєнні його звукової сторони, словникового запасу і граматичної будови. По тому, як діти будують свої висловлення можна судити про рівень їх мовного розвитку

Зв’язне мовлення – це найбільш складна форма мовної діяльності. Вона носить характер послідовного, систематичного розгорнутого переказу, Розрізняють дві форми зв’язного мовлення – діалог і монолог.

У дітей без мовної патології розвиток зв’язного мовлення відбувається поступово разом з розвитком мислення, діяльності і комунікації.

На першому році життя і у процесі безпосереднього емоційного спілкування з дорослими, закладаються основи майбутнього зв’язного мовлення. На основі розуміння, спочатку дуже примітивного, починає розвиватися активне мовлення дитини. До початку другого року життя з'являються перші усвідомлені слова і пізніше вони починають служити позначенням предметів. Поступово з'являються перші речення

У цей час фраза складаються вже з 3-4 слів. Вона має деяке граматичне оформлення, іменники узгоджуються з дієсловом. Себе діти називають у 3 особі по імені, хоча можлива поява займенника «Я» вже на другому році життя.

На третьому році життя швидкими темпами розвивається розуміння мови, власне активне мовлення, різко зростає словниковий запас, ускладнюється структура речень. Діти користуються діалоговою формою мовлення

Зв’язне мовлення на третьому році життя тільки починає формуватися. Спочатку малюк будує прості короткі речення, потім складносурядні і складнопідрядні речення. До кінця третього року дитина оволодіває ситуативним зв’язним мовленням, тобто може розповісти проте що бачив, про що дізнався, чого хоче. Здатна сприймати прості казки, розповіді, відповідати на запитання по їх змісту. У цьому віці, діти люблять слухати одні і ті ж казки, вірші, запам’ятовують на зубок тексти, але передати своїми словами не можуть.

У дошкільному віці відділяється мовлення від безпосереднього практичного досвіду. Головною особливістю є виникнення «планирующей функции» мовлення. Вона набуває монологічної, конструктивної форми. Діти засвоюють різні типи зв’язних висловлювань (опис, розповідь, роздум) з опорою на наочний матеріал і без нього. Ускладнюється синтаксична структура розповідей, збільшується кількість складносурядних і складнопідрядних речень..

На четвертому році життя діти користуються простими реченнями, які складаються з 4-5 слів. Вони ще не можуть самостійно розповідати про події, які бачили. У висловлюваннях нема тієї розгорну тості, яка характерна для зв’язного мовлення. Зрозуміти їх без допоміжних питань не можливо. Вони часто користуються займенниками він вона на початку розповіді, тож не зрозуміло про кого збираються розповісти.

Важко їм описувати зміст сюжетного малюнка. Часто не вони називають предмети, людей, тварин і перечислюють дії, які ті.

Діти 4-5 років дуже допитливі, вони задають багато запитань, їм цікаві якості і властивості предметів, вони можуть встановити прості зв’язки між явищами природи. Діти вміють не тільки слухати і розуміти накази дорослих, але вільно розмовляти одне з одним, розказувати про те що вони бачили і чули, роздумувати, робити висновки. У цьому віці починають оволодівати монологічним мовленням. Дитина середнього дошкільного віку повинна вміти зв’язано розказувати про події з власного життя, описувати тварин чи іграшки, розказувати про зображені події на малюнках. Вона здатна переказувати знайомий текст.

Діти починають розказувати не тільки про те, що бучать і чують, але і про те, про що думають , чого хочуть, чекають. Ці зміни свідчать про те, що у середньому дошкільному віці починає розвиватися так зване внутрішнє мовлення.

Дитина може розв’язати задачу і розказати про своє рішення. Для трирічних дітей пояснення дій не доступне. Козирьова Л.М. відмічає, що у 4-5річних задача спочатку вирішується практичною дією, а потім а потім успішна дія осмислюється і закріплюється мовленням дитина спроможна цю дію запам’ятати і повторити. Попереднього осмислення поставленої задачі ще нема ( воно виникає в 6-7 років) діти думають часто в слух під час виконання дії, тобто етап формування внутрішнього мовлення ще не завершений. Особливість мислення дитини цього віку є постійне поєднання дії і мовлення.

Козирьова Л.М. описує маленького художника – він малює і говорить собі, що хоче намалювати, які будуть деталі малюнка. Це і є стан не повної сформованості внутрішнього мислення. Ні у якому разі не можна заставляти думати про себе, бо дитина ще не дуже вміє це робити. Помилкою буде також і обмеження практичних дій з предметом: «знайомство очима» з новою річчю чотирирічним дітям недостатньо, їм ще треба чуттєве сприйняття предмета, можливість його поторгати, привести в дію, - тобто практичне дійове мислення на цьому етапі ще не переважає, але починає складатися і словесно-логічне .

Процес розвитку мовлення йде поступово і пов'язаний з певними періодами дозрівання кори і підкоркових структур головного мозку дитини. Розвиток усного мовлення, за дослідженнями Сикорського І.А., Гвоздєва А.Н., Саманової А.Д., протягом перших років може йти трьома шляхами. Перший шлях – володіння фонетичною стороною мовлення уже до кінця першого року при односкладовій, рідко двоскладовій фрази і більш пізнє оволодіння словосполученнями і варіантами розгорнутого висловлювання( до 2р в мін – 3), т.т. формування парадигматичного апарату випереджає сигматичного лінійного комунікативного процесу.

Другий шлях – повільне накопичення фонетичного складу мовлення при швидкому розвитку фразового мовлення. У цих дітей може довгий час триматися функціональна дислалія, тобто відсутні більшість звуків. Першочергова складова структура слова цих дітей дуже спрощена, вони пропускають приголосні у складах зі збігом приголосних. У зв’язку з цим слово довгий час складається лише з відкритих складів. У мовленні дітей повторюються одні і ті ж склади («ко-ко-ко» – молоко, «та-та-та» - лопата і.т.д.), при цьому чітко виділяється наголошений склад, ритміка - мелодична, основа слова, яка дозволяє дорослим розпізнати слово, висловлене дитиною.

У основі формування більшості навичок мовлення дошкільника лежать сенсорні процеси: зорово-предметний гнозис у пізнаванні обличчя, предметів, місцевості, просторова орієнтація, а також слухомовленнєва пам'ять, що дозволяє дитині оволодіти складовою і звуковою структурою слова його флективними змінами у різних контекстах і т.д. Феноменальна у дітей слухомовленнєва пам'ять дозволяє їм, не розуміючи змісту, запам’ятовувати довгі вірші, пісні і.т.д, « Можливо, це пояснюється поступовим формуванням латерралізації мовних функцій…» - пише М.К. Шорох-Троцька

До третього шляху розвитку мовленнєвих функцій відносяться раннє становлення у дитини у дитини як фонетичної, так і синтаксичної сторони мовлення.

Поява перед усім складового поділу слова пояснюється фізіологічно тим, що у дитини виникають глоткове регулювання мовного дихання і спонтанні репродуктивні спроби до артикуляції.

Характерно, що у віці до 7-8 місяців мовний потік те, що ми називаємо гулінням і фонетично однаковим для всіх дітей незалежно від того, на якій мові їм доведеться розмовляти. У цьому віці дитина мимовільно вимовляє безліч звуків не характерних для її рідної мови. Їх звучання залежить від випадкового положення в цей омметр органів майбутнього артикуляційного апарату. Лише у майбутньому дитина почне настроювати свій артикуляційний апарат під звукову будову мовлення матері чи своїх вихователів. Такі ж звуки вимовляє і глуха дитина, яка не чує ніякої мови, приблизно до 9 місяців, потім вона замовкає.

У чуючої дитини до 9 місяців уже виникає лепетне мовлення, яке зароджується ще на рівні гуління і з 9-місячного віку стає засобом дослівного спілкування з оточуючими дитину людьми.

У віці 5 – 7 років починається формування внутрішнього мовлення. Під внутрішнім мовленням розуміють різні види використання мовних значень поза процесами між особистої комунікації, до нього входять: 1) внутрішнє приговорювання – «мовлення про себе», яке зберігає структуру зовнішнього мовлення, але без фонації у вирішуванні мислитель них задач; 2) власне внутрішнє мовлення як процес мислення зі своєю специфічною схематичною структурою; 3) внутрішнє мовлення як внутрішнє програмування замислу складного висловлювання тексту.

Якщо всі умови перших років життя дитини сприяють його розвитку, то до трьох років процес формування мовлення в основному завершується: дитина розуміє звернуте до нього мовлення, яке відповідає рівню його розвитку, володіє навиками активного мовлення, які необхідні для спілкування з оточуючими, здатний розповісти про побачення, почуте, запам’ятати і розповісти вірш; він оволодіває синтаксичною структурою мови, узгодженням слів, вживає поширені і складні речення, правильно відмінює. «Надалі вона лише удосконалює мовлення.

Мовлення – це складний процес, який людина опановує з самого народження Мовлення формується поступово у процесі онтогенезу. Виділяють такі стадії: крик, гуління, лепет, свірель, власне звуки: голосні, приголосні.

У 2-3 місяці у дитини виникає гуління. У 4-5 місяців – лепет. У період від 3 до 6 місяців – лепет перетворюється у свірель. На 9-10 місяці виникає модульований лепет. До 1 року дитина добре вимовляє прості по артикуляції звуки: голосні – а, у, і та приголосні – п, б, м. н, т, д к, г.

До кінці 1 року фізіологічні тренування голосового апарату закінчуються і дитина переходить до усвідомленого наслідування мовлення. До трьох років дитина вимовляє всі звуки рідної мови, але складні по артикуляції звуки можуть не відповідати нормі. До 5 років фонематичні процеси у дітей удосконалюються. Лексико-граматична сторона мовлення також формується поступово . 1 рік – це період передмовних голосових реакцій. 2-й рік – початок власного активного мовлення, агроматичного за формою; накопичення словникового запасу. Кількість слів зростає приблизно до 3000 слів. У дитячому словнику з'являються іменники, дієслова, прикметники. У віці від 4 до 5 років збільшується кількість займенників, прислівників, сполучників. Діти вживають складносурядні і складнопідрядні речення, продовжується розвиток словотворення та процес засвоєння морфемної системи.