2. Етапи логопедичної роботи

Основною метою логопедичної роботи при дислалії є формування вмінь та навичок правильного відтворення звуків мовлення. Для того, щоб правильно відтворити звуки мовлення (фонеми), дитина повинна вміти: впізнавати звуки мовлення та не змішувати їх у сприйнятті, контролювати власну вимову, та оцінювати її якість, приймати необхідні артикуляційні позиції, що забезпечує нормований акустичний ефект звуку.

Підготовчий етап

Основна мета - залучити дитину до цілеспрямованого логопедичного процесу. Для цього необхідно вирішити ряд загально педагогічних та спеціальних логопедичних задач.

Однією з таких задач є формування постанови на занятті: логопед повинен встановити з дитиною дружні відносини, адаптувати до обставин логопедичного кабінету, викликати зацікавленість до занять. Логопед повинен бути тактовним, доброзичливим, спілкуватися з дитиною в неофіційній обстановці.

Важливою є задача формування не мимовільних форм діяльності та сумлінне відношення до занять. Дитина повинна засвоїти правила поведінки на заняттях, навчитися виконувати інструкції логопеда.

В задачі підготовчого етапу входить розвиток не мимовільної уваги, памяті, мислиннєвих операцій, особливо аналітичних. До таких задач відносяться: вміння впізнавати чи розрізняти фонеми та формування артикуляційних вмінь та навичок.

Необхідні рухи спочатку формуються по зоровому сприйняттю: логопед перед дзеркалом показує дитині правильну артикуляцію звуку, пояснює, які рухи слід виконати, пропонує повторити. В результаті декількох спроб дитина досягає потрібної пози. При утрудненнях логопед допомагає дитині шпателем чи зонтом. На наступних заняттях пропонуємо виконати рухи без зорового зразка. Артикуляція вважається засвоєною, якщо вона виконується безпомилково, та без зорового контролю.

Логопед, під час виконання дитиною завдання перевіряє, чи вірно вона обрала позу для промовляння потрібного звука. Для цього він пропонує дитині зробити видих, не змінюючи пози. При сильному видиху виникає інтенсивний шум. Якщо шум співпадає з акустичним ефектом потрібного глухого приголосного, то поза прийнята правильно. Якщо ні, то логопед пропонує дитині дещо змінити позу органів артикуляції та подути. Пошуки проводяться доти, поки не буде отриманий позитивний результат.

При порушенні звукопромовляння немає потреби у використанні багатьох артикуляційних вправ, а лише тих, які необхідні дитині при опрацюванні якихось певних звуків, які не сформувались в процесі розвитку.

Етап формування первинних вимовних вмінь і навичок

Мета даного етапу полягає у тому, щоб сформувати в дитини першочергові вміння правильного звуковимовляння на спеціально підібраному мовленнєвому матеріалі. Конкретними завданнями є : постановка звуків, формування навичок правильного їх використання в мовленні ( автоматизація вмінь), а також вміння відбирати звуки, не змішуючи їх між собою (диференціювати звуки).

Необхідність вирішення вказаних задач в процесі логопедичної роботи витікає із закономірностей онтогенетичного оволодіння вимовної сторони мовлення.

В багатьох дослідах показано, що з моменту появи того чи іншого звуку в дитини, тобто його першої правильної вимови, до включення його в мовлення проходить досить великий проміжок часу. Він продовжується 30-45 і більше діб та має свої особливості. Спочатку новий звук використовується паралельно зі старим, який був його замінювачем, при цьому попередній звук використовується частіше, ніж новий. В подальшому новий звук починає використовуватись частіше, а через деякий час він повністю відтісняє старий неправильний звук, і тільки після цього починається процес диференціації нового звуку, і того, що використовувався раніше.

Постановка звуку досягається шляхом використання технічних прийомів. Виділяють три способи постановки звуків:

імітативний;

механічний;

змішаний.

Імітативний спосіб заснований на свідомих спробах дитини знайти артикуляцію, яка дозволяє вимовити звук, відповідний почутому від логопеда. При цьому, окрім акустичних опор, дитина використовує зорові, тактильні, та мязові відчуття. Імітація доповнюється словесними поясненнями логопеда, яку позицію повинен прийняти артикуляційний орган. У тих випадках, коли необхідні для даного звуку артикуляційні позиції відпрацьовані, достатньо їх згадати. Можна скористатись прийомом поступового нащупування потрібної артикуляції. Пошук часто призводить до позитивних результатів при постановці шиплячих звуків, парних дзвінких, а також парних дзвінких. Деякі звуки, наприклад, сонорні р і /?, а також л, африкати ч і ц, задньоязичні к, г, х більш вдало ставляться іншими способами.

Механічний спосіб засновується на зовнішньому, механічному впливі на органи артикуляції спеціальними зондами, або шпателями. Логопед просить дитину вимовити звук, повторити його декілька разів, і під час повторення за допомогою зонда дещо змінює артикуляційний уклад звуку. В результаті одержуємо новий звук: наприклад, дитина вимовляє декілька разів склад са, логопед розміщує зонд під язиком і дещо піднімає його в напрямку верхніх альвеол, чується шиплячий, а не свистячий звук. При даному способі дитина сама не здійснює пошук, її органи артикуляції тільки підкорюються дії логопеда. Після довгих тренувань вона без механічної допомоги приймає необхідний уклад, допомагаючи собі шпателем чи пальцем.

Змішаний спосіб заснований на сумісності двох попередніх. Ведучу роль в ньому відіграють імітація та пояснення. Механічна допомога застосовується в додаток: логопед пояснює дитині, що треба зробити, щоб отримати потрібний звук, наприклад підняти кінчик язика. При цьому способі дитина виявляється активною, а отримана нею за допомогою логопеда поза фіксується в її памяті й легко відтворюється в подальшому без механічної допомоги.

Постановка звуку здійснюється з опором на нормування вимовлених звуків, в артикуляційному укладі яких є загальні ознаки з порушеним звуком. При цьому враховується їх артикуляційне «коріння», яке може бути не однаковим в різних групах звуків. Так, при роботі над дзвінкими приголосними спираються на їх глухі парні звуки і задача логопедичної роботи приводить до того, щоб доповнити загальну артикуляційну позу роботою голосового апарату. При роботі над задньоязичними вибуховими, в роботу включають кореневу частину язика, а в якості висхідної береться позиція передньоязикового вибухлого і від неї здійснюється перехід до задньоязикової артикуляції.

При постановці язика в якості його висхідної основи слід звертатись не до ізольованого збереженого звуку, а до звуку в складовому зєднанні, так як склад - це природна для звуку форма його реалізації в мовленні. Ставиться не звук ш, що потім долучається до склацового оточення, а відразу ставиться звук в складі слова ша. Це положення являється дуже важливим в звяку з тим, що при постановці ізольованого звуку перехід до складу нерідко виявляється утрудненим.

По мірі того, як звук поставлений в одній із складових позицій, проводиться робота по автоматизації звуку та включення його в мовлення. Процес автоматизації звука полягає у тренувальних вправах зі спеціально підібраними словами, простими по фонетичному складу, які не мають порушених звуків. Для тренувань підбираються слова, в яких звук знаходиться на початку, вкінці, та всередині. В першу чергу відпрацьовується звук на початку (перед голосними), потім вкінці (якщо звук глухий) та в останню чергу - всередині, адже ця позиція найбільш складна. Від відпрацювання звука в словах простої складової структури переходять до вимови звуку в словах. Для автоматизації звуку використовують прийоми відображеного повторення, самостійної назви слів по картинках. Великої допомоги надає робота по звуковому аналізу та синтезу. Не слід обмежуватись лише тренуванням звуків у словах, слід включати творчі вправи, ігри, від вимовляння окремих слів переходити до побудови словосполучення з ними та коротких висловлювань.

В роботу по автоматизації зазвичай включається один звук. У випадках складних дислалій можуть залучатись і два звуки, якщо вони артикуляційно контрастні.

Нерідко виявляється, що вже в процесі автоматизації дитина починає вільно включати в спонтанну мову поставлений звук. Якщо він його не змішує з іншими, то немає необхідності в наступній роботі над ним. В логопедичній практиці зустрічаються випадки, коли є потреба в подальшому продовженні роботи над звуком, а саме по його розділенню з іншими звуками, тобто диференціації.

Дитині пропонують на слух попарно слова, які мають новий звук, а також звук, який був раніше його замінювачем. Впізнавши запропоноване слово, дитина називає звук, почутий в ньому, та відтворює його в тому ж слові. Проводиться робота над класифікацією слів: відібрати картинки, в назві яких знаходиться звук с, потім відібрати ті, в яких є звук ш; розкласти картинки по групах: зліва картинки за звуком с, а справа ги. Корисні вправи на самостійний підбір слів, які містять той чи інший звук, а також слова, в яких знаходяться обидва змішувальних звуки. З дітьми шкільного віку використовується письмове мовлення: читання слів з диференційованими звуками, пошук їх у тексті, правильна вимова, записування, проведення аналізу.

При роботі над диференціацією звуків одночасно підключається не більше пари звуків. Якщо необхідна більша кількість звуків однієї артикуляційної групи, їх одначе згруповують попарно. Наприклад, при змішуванні ц, ч, щ звуки згруповують у пари: ц - ч, ч - щ, ц - щ. це пояснюється тим, що процес диференціаці і базується на операціях порівнювання, якщо проводяться з дітьми найбільш вдало.

Етап формування комунікативних вмінь та навичок

Мета - сформувати в дитини вміння та навички безпомилково використовувати звуки мови в усіх ситуаціях спілкування.

На заняттях широко використовуються тексти, а не окремі слова, застосовуються різні форми та види мовлення, використовуються творчі вправи, підбирається матеріал, насичений тими чи іншими звуками. Такий матеріал більше підходить до занять по автоматизації звуків. Але, якщо на даному етапі дитина буде працювати тільки на спеціально підібраному матеріалі, то вона не оволодіє операцією відбору, так як частковість цього звуку в спеціальних текстах перевищує нормальне їх розподілення в звичайному мовленні. А дитина повинна навчитися оперувати ними.