Завдання до самостійної роботи щодо вичення навчального матеріалу

При виченні данної теми в першу чергу доцільно ознайомитись з соціально-економічним станом та потенційних небезпек техногенного та природного характеру регіону (підприємства). А потім, на прикладі підприємства, там де студент проходив виробничу практику (або планує в подальшому працювати) розробити економічно обґрунтований бізнес план інвестиційного проекту, з метою надійного фунціюнування данного об'єкту при можливих надзвичайних ситуаціях в данній місцевості.

Біблографичний список до теми

Основні законодавчі та нормативно-правові акти:

[54; 56; 57]

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Модуль I. Цивільний захист

Змістовий модуль 1. Загальна підготовка

Семінарське заняття № 1

Тема 1. Моніторинг та сценарний аналіз виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій

Мета заняття: засвоєння та закріплення знань студентів про:

• методи розв’язання типових завдань щодо ідентифікації потенційно-небезпечних об’єктів (ПНО);

• послідовність класифікації НС;

• способи виявлення потенційно-небезпечних зон;

• зонування територій в залежності від типу НС.

План заняття

1. Ідентифікація потенційно-небезпечних об’єктів (ПНО).

2. Основні етапи аналізу надзвичайних ситуацій та прогнозування їхніх наслідків. Опис явищ, що прогнозуються, перелік вихідних даних. Способи виявлення потенційно-небезпечних зон з імовірними джерелами надзвичайних ситуацій.

3. Зонування територій за ступенем небезпеки.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Розглядаючи перше питання необхідно ознайомитись:

- з Постановою Кабінету Міністрів України від 4.09.2000р. за №214 якою затверджений «Перелік об’єктів і територій ” які відносяться до потенційно небезпечних об’єктів;

- з методикою ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів, яка затверджена Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи №23.02.2006 № 98 та на прикладі одного із підприємств зробити обґрунтований прогноз наслідків від можливої надзвичайної ситуації на данній території;

- з Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів» ( із змінами, внесеними згідно з N 140 ( z0970-05 ) від 16.08.2005 ) та ідентифікувати згідно вищевказаних законодавчих документів один із об’єктів, там де працюють Ваші близькі родичі;

- з вимогами по їх стандартизації, державної експертизи та ліцензування.

Перелік потенційно небезпечних об’єктів Дніпропетровської області

Гірничорудна та нерудна промисловість:

- гірничозбагачувальні комбінати, рудники (шахти), в тому числі ті, що підлягають закриттю, збагачувальні фабрики, кар'єри з видобутку залізної руди, хвостосховища, шламонакопичувачі;

- підприємства, де проводяться підривні роботи, об'єкти, де здійснюється виготовлення найпростіших вибухових промислових речовин, об'єкти транспортного будівництва та спеціальні підземні споруди.

Нафтогазова промисловість:

- магістральні газопроводи, системи газопостачання природним та скрапленим газом, промислові об'єкти, які використовують газ, системи газопостачання побутових споживачів;

- магістральні нафтопроводи, нафтопродуктопроводи, аміакопроводи, етиленопроводи;

- об'єкти, де використовуються рідкий хлор та аміак.

Металургійна промисловість:

- об'єкти коксохімічного, агломераційного, доменного, прокатного, сталеплавильного, кисневого, газового і ливарного виробництва.

Машинобудування:

- стаціонарні ацетиленові станції;

- спеціальні технологічні об'єкти із застосуванням горючих, вибухонебезпечних, отруйних газів.

Енергетика:

- діючі електростанції і теплоцентралі, пускові котельні та розподільні установки АЕС, електроустановки споживачів напругою понад 1000 вольт.

Транспортно-дорожній комплекс:

- автомобільні, залізничні вокзали, аеропорти, аеродроми, метрополітени, мости, тунелі та шляхопроводи.

Житлово-комунальне господарство:

- насосні станції водопостачання та каналізації;

- об'єкти скидання стічних вод в підземних виробках та природних порожнинах.

Торгівля, соціально-культурна сфера:

- аміачні холодильні установки;

- плавальні басейни з хлоруванням води

Стандартизація, державна експертиза та ліцензування у сфері цивільного захисту

1. Стандартизація у сфері цивільного захисту

Стандартизація з питань безпеки в надзвичайних ситуаціях спрямована на забезпечення:

• безпеки продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя і здоров’я людей та довкілля;

• якості продукції (робіт, послуг) та матеріалів відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;

• єдності принципів вимірювання;

• безпеки об’єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту, здійснює надані законами повноваження:

• з питань стандартизації:

• розробляє програму робіт із стандартизації у сфері цивільного захисту, координує і контролює її виконання;

• приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації у сфері цивільного захисту, визначає їх повноваження та порядок діяльності;

• бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації.

• з питань акредитації:

• бере участь у роботі ради та технічних комітетів з акредитації Національного органу з акредитації України;

• з питань підтвердження відповідності у сфері цивільного захисту:

• бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів підтвердження відповідності та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;

• готує пропозиції щодо уповноваження органів із сертифікації на проведення робіт із підтвердження відповідності у сфері цивільного захисту;

• організовує підготовку та підвищення кваліфікації фахівців з підтвердження відповідності у сфері цивільного захисту.

Державна експертиза у сфері цивільного захисту

Державна експертиза проектів і рішень стосовно техногенної безпеки об'єктів виробничого та соціального призначення, що можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і вплинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків, організовується урядовим органом державного нагляду у сфері цивільного захисту і проводиться відповідно до закону в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування у сфері цивільного захисту

Ліцензування - це заходи, пов'язані з наданням ліцензій, переоформлення документів, підтверджуючих їх наявність, призупинення і поновленням ліцензії, їх анулюванням і контролем ліцензуючих органів за дотриманням ліцензіатів під час здійснення ліцензованих видів діяльності відповідно до ліцензійних вимог і умов.

Ліцензія - це спеціальний дозвіл на здійснення конкретного виду діяльності з обов'язковим додержанням ліцензійних вимог та умов, виданий ліцензуючим органом юридичній або фізичній особі (ліцензіату).

Ліцензійні вимоги і умови - це сукупність установлених положенням про конкретні види діяльності, виконання яких є обов'язковим під час здійснення вимог і умов виду діяльності, яка ліцензується. До цих вимог і умов включаються заходи щодо запобігання аварій та катастроф.

Ліцензування діяльності ОПН є складовою частиною соціально-економічного механізму забезпечення безпеки населення і захисту навколишнього середовища від аварій та катастроф.

Серед переліку видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, значне місце посідають об'єкти, порушення порядку експлуатації яких може призвести до надзвичайних ситуацій. Основними з них є:

- виконання робіт і надання послуг щодо збереження, перевезення і знищення хімічної зброї;

- експлуатація вибухонебезпечних об'єктів;

- експлуатація пожежонебезпечних об'єктів;

- експлуатація хімічно небезпечних об'єктів;

- експлуатація магістрального трубопровідного транспорту;

- експлуатація газонафтодобувних підприємств;

- переробка нафти, газу і продуктів їх переробки;

- транспортування по магістральних трубопроводах нафти, газу і продуктів їх переробки;

- зберігання нафти, газу і продуктів їх переробки;

- виробництво і зберігання вибухових матеріалів промислового призначення;

- діяльність з експлуатації електричних (газових, теплових) мереж;

- діяльність, яка пов'язана із збудниками інфекційних хвороб;

- перевезення пасажирів і вантажів морським, річковим, повітряним, залізничним транспортом;

- перевезення пасажирів автомобільним транспортом (понад 8 осіб) і вантажів (автотранспорту вантажність понад 3,5т);

- діяльність щодо поводження з небезпечними відходами.

Ліцензуючи органи здійснюють наступні повноваження:

- надання ліцензій;

- переоформлення документів, які підтверджують наявність ліцензій;

- призупинення дії ліцензій;

- поновлення дії ліцензій;

- контроль за дотриманням організаціями ліцензійних вимог і умов.

У переліку наведених повноважень мають місце ті, здійснення яких може бути спрямованим на запобігання НС, пом'якшення наслідків і зменшення масштабів, що належить до поля діяльності органів управління системи цивільного захисту особливо на регіональному і місцевому рівнях.

Ліцензування видів діяльності на рівні регіонів здійснюється, як правило, уповноваженими на це республіканськими, обласними, міст Києва і Севастополя органами технічної інспекції держенергонагляду, держпожнагляду, транспортної інспекції, органами охорони навколишнього природного середовища, природних ресурсів, ядерної безпеки за рішенням місцевих органів виконавчої влади. На порядку денному приєднання до цієї когорти державного нагляду у сфері цивільного захисту.

В процесі розгляду документації на одержання ліцензії проводиться перевірка підприємств органами, які здійснюють ліцензування, на відповідність наданої документації фактичному стану обладнання, тривалих порушень, заміні зношеного обладнання.

Як засвідчує практика, ліцензування експлуатації об'єктів і робіт підвищеної небезпеки сприяє більш якісному навчанню інженерно-технічного персоналу і робітників, зайнятих експлуатацією потенційно небезпечних виробництв і об'єктів, підвищенню відповідальності за стан безпеки юридичних осіб та індивідуальних підприємців, а також підвищенню ефективності нагляду і контролю за безпекою виробничої діяльності потенційно небезпечних об'єктів.

Ліцензування діяльності в комплексі із заходами з декларування безпеки і страхування відповідальності за завдану шкоду під час експлуатації небезпечного об'єкту сприяє запобіганню аварій і катастроф техногенного та біолого-соціального характеру, зменшенню їх масштабів.

В другому питанні необхідно ознайомитись:

- з Постановою Кабінету Міністрів України № 368 від 24 березня 2004 р. “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” та дати характеристику надзвичайних ситуацій загальнодержавного, регіонального, місцевого та об’єктового рівнів;

- з Постановою Кабінету Міністрів України № 391 від 30 березня 1998 р. (із змінами № 754 від 25.05.2006) “Про затвердження Положення про державну систему моніторінга довкілля” та дати характеристику надзвичайних ситуацій загальнодержавного, регіонального, місцевого та об’єктового рівнів;

- з Концепцією управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та на прикладі одного із об'єктів господарчої діяльності розрахувати мінімально можливі та гранично-припустимі ризики виникненнянадзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Аналіз надзвичайних ситуацій та їх класифікація.

В Україні щороку виникають тисячі тяжких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна.

Як свідчить практика (Чорнобильська катастрофа; аварії з загибеллю людей на вугільних шахтах України; авіаційні катастрофи та ін.), для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібне залучення значної кількості людських, матеріальних і технічних ресурсів.

За характером походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняються надзвичайні ситуації:

техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове зруйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

соціально-політичного характеру — пов'язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

воєнного характеру - пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні чинники ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних й інженерних комунікацій тощо.

Крім того, необхідно знати, що, відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, що розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, що виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, що виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, які не входять до затверджених переліків потенційно-небезпечних об'єктів.

4. Надзвичайна ситуація об'єктного рівня — це надзвичайна ситуація, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація як природних, так і техногенних надзвичайних ситуацій може бути проведена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях — все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенне небезпечних виробництвах. До них належать у першу чергу хімічно небезпечні об'єкти, радіаційне небезпечні об'єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об'єкти, а також гідродинамічне небезпечні об'єкти. Останні роки значно зросла також небезпека від аварій та катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру заведено класифікувати за такими основними ознаками:

• за масштабами наслідків (об'єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня);

• за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації — у сільському господарстві; у лісовому господарстві; у заповідній території об'єкти особливого природоохоронного значення; у водоймах; матеріальних об'єктах — об'єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення — персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів тощо).

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням критеріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Розглянемо більш детально надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Транспортні аварії (катастрофи)

Щорічно в Україні перевозиться транспортом загального користування понад 900 млн. тонн вантажів (у тому числі велика кількість небезпечних) і понад 3 млрд. пасажирів. На залізничний транспорт припадає близько 60 % вантажних перевезень, автомобільний — 26 %, річковий і морський — 14 %.

Через те, що транспортом перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та інші речовини - 15 % від загального обсягу вантажів), небезпека життю і здоров'ю людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондів усіх видів транспорту. Рівень зношення транспортних засобів становить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значно більше, велика кількість транспортних засобів підлягає списанню.

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, що свідчить про високу потенційну небезпечність транспорту як галузі господарства.

Спільна реалізація визначених етапів дає змогу побудувати моделі досліджуваного процесу. Важливо розуміти, що модель може мати як формальний вигляд (задаватися деякими математичними відносинами), так і описувальну структуру, яка задає тільки основні закономірності, що реально спостерігають. Звісно, що чим повнішою і докладнішою інформацією ми володіємо, тим точнішим буде очікуваний прогноз.

Треба розуміти обмеженість використання прогнозу на великому інтервалі часу. Тому використання наукових методів прогнозування у вивченні природних і соціальних процесів означає неможливість передбачення розвитку реальних екологічних й інших ситуацій життєдіяльності людини, а можливим робить тільки проведення досліджень з метою аналізу окремих процесів взаємного впливу і розробки рішень про подальші шляхи розвитку.

При вивченні третього питання необхідно уяснити способи розрахунків можливих зон ураження.

Надзвичайна ситуація характеризується утворенням осередків ураження.

Осередком ураження (ОУ) називають територію, на якій у результаті дії уражальних факторів виникли руйнування будівель і споруд, пожежі, зараження атмосфери і місцевості та ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин; ОУ може утворитися під упливом одного уражального фактора (простий), або декількох первинних і вторинних уражальних факторів (складний). Осередок ураження характеризується формою (межі осередку на місцевості – коло, трикутник, еліпс та ін.), розмірами (радіус, глибина, площа), завданими збитками (кількістю уражених людей і тварин, зруйнованих будівель і споруд, грошовою сумою втрат матеріальних цінностей).

Осередки ураження у випадку аварій на вибухонебезпечних і пожежонебезпечних об’єктах

Залежно від ступеня руйнування виробничих будинків і обсягу необхідних рятувальних і аварійно-відновлювальних робіт ОУ поділяють на чотири зони: повних, сильних, середніх і слабких руйнувань.

Зона повного руйнування характеризується надмірним тиском у фронті УХ у 50 кПа і більше. Будинки, споруди, обладнання в зоні повністю руйнуються, утворюючи суцільні завали.

Зона сильних руйнувань характеризується сильними руйнуваннями будинків і споруд і поширюється на територію, де надмірний тиск становить 30–50 кПа. Унаслідок руйнувань будівель утворюються місцеві й суцільні завали.

Зона середніх руйнувань утворюється там, де надмірний тиск становить 20–30 кПа, будівлі і споруди мають середній ступінь руйнувань. Дерев’яні споруди повністю руйнуються.

У зоні слабких руйнувань надмірний тиск становить 10–20 кПа. У цій зоні спостерігаються слабкі руйнування будівель.

У разі аварії на пожежонебезпечних підприємствах найчастіше виникатимуть окремі або суцільні пожежі з такими уражальними факторами, як теплове випромінювання і зараження атмосфери окисом вуглецю СО (чадним газом). Імовірність виникнення і поширення пожеж на об’єкті залежить від ступеня вогнестійкості будинків і споруд, категорії пожежної безпеки виробництва, щільності забудови, метеоумов та інших чинників.

Захист і дії людей під час пожежі. При пожежі потрібно остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, обвалення конструкцій будинків, вибухів технологічного обладнання і приладів. Небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менша 10 метрів. Найнадійніший захист досягається укриттям у захисних спорудах і використанням спеціальних засобів індивідуального захисту.

Осередки ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах

Великі запаси небезпечних хімічних речовин (НХР) на підприємствах хімічної, целюлозно-паперової, нафтопереробної, металургійної промисловості, на транспортних магістралях є джерелом виникнення масштабних надзвичайних ситуацій.

Об’єкти, що мають НХР, розрізняють за чотирма ступенями хімічної небезпеки залежно від виду НХР, сумарної кількості (маси), можливих наслідків аварії – кількості населення, яке може потрапити в зону зараження: до 100 осіб – IV, 100–300 осіб – III, 300–500 осіб – II, більше 500 осіб – I ступінь (див. табл. 11).

У разі аварії на хімічно небезпечних об’єктах з викидом (розливом) речовин можливе утворення зон хімічного зараження.

Зоною хімічного зараження називають територію, яка включає місце розливу (викиду) НХР, і територію, над якою поширилася хмара отруйних речовин в уражальних концентраціях (див. рис. 6).

Розміри зони хімічного зараження характеризуються глибиною Г, шириною Ш і площею S₃ і залежать від виду НХР, маси G, швидкості приземного вітру V, ступеня вертикальної стійкості повітря (інверсії, ізотермії, конвекції), типу сховища (баки обваловані чи необваловані), характеру місцевості (відкрита, закрита) та інших чинників.

Параметри зони можливого хімічного зараження визначають розрахунком, глибину – за формулою (3.1):

, (3.1)

де G – маса НХР, кг; Д – токсодоза, (мг·хв)/л;

V – швидкість вітру, м/с;

K_св –коефіцієнт, що враховує ступінь вертикальної стійкості повітря: за інверсії K_св = 1, ізотермії K_св = 2,5, конвекції K_св = 4,7; K_зм – коефіцієнт, що враховує характер (закритість) місцевості: для відкритої K_зм = 1, для закритої K_зм = 3,5; K_сх – коефіцієнт, що враховує тип сховища НХР (K_сх = 1 для необвалованих балів, K_сх = 1,5 для обвалованих баків). Коефіцієнти точніше визначають за допомою таблиць.

Ширина зони зараження залежить від ступеня вертикальної стійкості повітря, її визначають за такими співвідношеннями: за інверсії Ш = 0,2Г,за ізотермії Ш = 0,35Г, за конвекції Ш = 0,6Г.

Площу зони зараження  S₃обчислюють за формулою, км², = 0,5ГШ.

Усередині зони хімічного зараження можливе утворення одного або декількох осередків хімічного ураження (за наявності населених пунктів, сільськогосподарських виробництв та ін.).

Осередок хімічного ураження існує в межах населеного пункту або його частини, що опинилися чи можуть опинитися в зоні зараження. НХР можуть уражати шкіру, органи дихання, очі, слизові оболонки з подальшою дією на нервову систему, серце та інші органи людини.

Захисні дії населення в осередку хімічного ураження починаються з моменту появи інформації про викид в атмосферу НХР або явної небезпеки хімічного зараження і вимагають:

– надіти засоби індивідуального захисту (протигаз, плащ, накидка);

– укритися в найближчому сховищі цивільного захисту або вийти із зони зараження в бік, перпендикулярний напрямку вітру, уникаючи проходу через тунелі, яри (у низьких місцях вища концентрація НХР).

Якщо недоступні засоби захисту, потрібно:

– залишитися у приміщенні верхнього поверху, щільно закрити вікна й двері, димохід, вентиляційні люки;

– провести герметизацію приміщення: заклеїти щілини у вікнах плівкою, лейкопластирем або папером, вхідні двері зашторити, використовуючи ковдри і будь-які щільні тканини;

– вийшовши із зони зараження, зняти одяг, залишити його на вулиці, прийняти душ, ретельно промити очі, прополоскати рот;

– у разі підозри на ураження багато пити (чай, молоко), звернутися до лікарів.

Осередки ураження в разі аварій на радіаційно небезпечних об’єктах.

Радіаційно небезпечними об’єктами є АЕС, виробництва ядерного палива, переробки та поховання радіоактивних відходів та ін. Аварії на таких об’єктах з викидом радіаційних речовин (РР) в атмосферу спричиняють тривале радіаційне зараження (РЗ) повітря, місцевості, водойм, рослинності, наслідком чого може бути реальне (або потенційне) опромінення людей у дозах, що перевищують норми радіаційної безпеки. Такі аварії називають радіаційними.

За межами поширення радіоактивного забруднення і його наслідками радіаційні аварії поділяють на два класи: промислові та комунальні. До класу промислових відносять радіаційні аварії, наслідки яких не поширюються за межі об’єкта, а опромінення може отримати лише персонал. До класу комунальних – аварії, наслідки яких поширюються на прилеглі території, де проживає населення.

За масштабом (розміром території, кількістю персоналу і населення, які опинилися в зоні аварії) комунальні аварії поділяють на такі:

– локальні – у зоні аварії проживає населення загальною кількістю до 10 тис. осіб;

– регіональні – у зоні аварії опиняються території декількох населених пунктів, один чи декілька адміністративних районів і навіть областей, а кількість населення в зоні аварії перевищує 10 тис. осіб;

– глобальні – якщо в зону аварії потрапляє значна частина території країни та її населення.

До особливого типу глобальних радіаційних аварій належать трансграничні, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів.

Примітка. Зона аварії – територія, яка, залежно від масштабів аварії, вимагає планування та проведення певних заходів, пов’язаних з цією подією. Межі зони аварії визначаються державними регулюючими органами.

У разі радіаційної аварії на місцевосці утворюється слід радіоактивної хмари – зона зараження – у формі витягнутого еліпса в напрямку приземного вітру.

За ступенем небезпеки для людей на сліді хмари прийнято виділяти 5 зон зараження, що характеризуються рівнями радіації на одну годину після аварії:

– зона М – радіаційної небезпеки (Р становить 0,014–0,14 Р/год);

– зона А – помірного зараження (Р становить 0,14–1,4 Р/год);

– зона Б – сильного зараження (Р становить 1,4–4,2 Р/год);

– зона В – небезпечного зараження (Р становить 4,2–14,4 Р/год);

– зона Г – надзвичайно небезпечного зараження (Р становить понад 14,4 Р/год).

Унаслідок розпаду РР їх активність з часом знижується (див. Рис. 2) і відповідно рівень радіації (Р) знижується за законом (3.2):

, (3.2)

Рис. 2. Залежність рівня радіації від типу НС та часу після аварії

Ураження людей на зараженій місцевості відбувається як зовнішнім опроміненням, так і внутрішнім, якщо РР потрапляють в організм із їжею, водою, повітрям. Ступінь ураження залежить від величини поглиненої дози і часу, протягом якого отримана доза радіації (D). Величина дози опромінення пропорційна рівню радіації, тобто D = P_cept, де P_cep – середній рівень радіації за період опромінення t.

За сигналом «Радіаційна небезпека» населення і персонал об’єкта повинні виконувати термінові і невідкладні заходи щодо захисту, а семе:

– використати індивідуальні засоби (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку);

– укритись у сховищі, якщо його немає – у будинку. У приміщенні загерметизувати вікна, двері, вентиляційні люки, укрити продукти і запас води;

– провести йодну профілактику щитовидної залози (упродовж 7-ми діб по одній таблетці йодистого калію (дітям до 2-х років по 0,25 таблетки) або по 3–4 краплі йоду на склянку води (для дітей 1–2 краплі на півсклянки води);

– не вживати неперевірені продукти і воду;

– за потреби проводити евакуацію із зони зараження і санітарну обробку людей у безпечному районі.

У випадку ускладнення радіаційної обстановки на АЕС передбачені норми впровадження заходів щодо захисту населення залежно від очікуваної дози опромінення:

– укриття людей у захисних спорудах, якщо протягом перших 10 діб сукупна ефективна очікувана доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер);

– тимчасова евакуація людей, якщо протягом одного тижня ефективна доза опромінення може досягти 50 мЗв (5 бер);

– йодна профілактика застосовується, якщо очікувана поглинена доза опромінення щитовидної залози від накопичення в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мГр (5 рад).

Для забезпечення радіаційної безпеки в районі радіаційно небезпечного об’єкта (РНО) визначають відповідні зони:

1. Зона радіаційної аварії – територія, на якій у разі аварії на РНО можливе радіоактивне забруднення, що вимагає планування та проведення заходів захисту. Межі зони залежать від масштабів аварії і визначаються державними органами.

2. Санітарно-захисна зона – (СЗЗ) – територія навколо РНО, де рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об’єкта може перевищити допустимі норми доз.

У СЗЗ забороняється проживання населення (категорії В), обмежується виробнича діяльність, що не відноситься до РНО.

3. Зона спостереження – територія, на якій можливий уплив радіоактивних скидів та викидів РНО та де здійснюється моніторинг технологічних процесів з метою забезпечення радіаційної безпеки.

4. Контрольована зона – територія, на якій передбачено посилений дозиметричний контроль.

26 квітня 1986 р. сталася радіаційна аварія на Чорнобильській АЕС – катастрофа планетарного масштабу. Із зруйнованого реактора до 6 травня вибухом було викинуто 63 кг радіонуклідів (3,5 % від кількості на момент аварії). Активність викинутих РР становила майже 500 млн Ki, що еквівалентно вибуху 330 двадцятикілотонних атомних бомб (аналогічних скинутим у 1945 р. на міста Хіросіма і Нагасакі). Під час аварії і невдовзі після неї від радіаційного ураження загинуло 29 осіб, із 30-кілометрової зони евакуйовано 115 тис. осіб.

Площа зон радіоактивного забруднення становить 50,5 тис. км² (зокрема зона відчуження – 2,19 тис. км²) поширилась на територію 12 областей України, охопила 2213 населених пунктів (без зони відчуження) з населенням понад 2,4 млн осіб.

Тривалість і мінлива інтенсивність викидання РР із зруйнованого реактора, метеорологічні умови та інші фактори зумовили нерівномірність (плямистість) радіоактивного забруднення місцевості. Зони формувались, переважно, у західному, південно-західному і північно-східному напрямках.

У складі РР більшу частку (50–70 %) становив радіоактивний йод -131 (період напіврозпаду 8,04 доби), який негативно впливає на щитовидну залозу.