Питання для обговорення

1. Яким чином співвідносилось етичне та моральне у традиційних суспільствах?

2. У чому особливості античної етики?

3. Чим характеризується біблійна мораль?

4. Як тлумачилось етичне в епоху Нового часу?

5. Які особливості модерних етичних теорій?

6. Чим визначається тернім «етичне» у сучасному глобалізованому світі?

7. У чому особливості деонтології та утилітаризму?

8. Як співвідносяться гедонізм і евдемонізм?

9. Як співвідносяться гедонізм і аскетизм?

10. У чому сутність етичного сентименталізму?

11. Чим визначається інтелектуальна етика?

12. Що розуміють під аналітичнолю етикою?

13. У чому специфіка метаетики?

14. У чому особливості емотивізму?

Ключові терміни та поняття

автаркія атараксія

апатія агапе

калокагатія таліон

декалог деонтологія

утилітаризм гедонізм

евдемонізм аскетизм

етичний сентименталізм інтелектуалістська етика

еволюційна етика аналітична етика

Література

Обов’язкова література: 1-6.

Додаткова література: 2, 7, 14.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3-4

Тема 3. Етичні категорії

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання з основних етичних категорій.

План заняття

1. Добро і зло як центральні етичні категорії. Добро і благо.

2. Щастя та діяльність людини.

3. Свобода, свобода совісті.

4. Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльності (норма, кодекс, звичай, традиція, принципи, ідеали).

5. Категорії, що передають етичні характеристики людини (совість, честь, гідність, справедливість).

6. Доброчесності: мудрість, справедливість, мужність, поміркованість.

7. Альтруїзм та егоїзм. Милосердя і прощення.

8. Любов, заповідь любові. Ненасилля і непротивлення злу.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При вивченні першого питання необхідно усвідомити, що «добро» і «зло» є одними із найзагальніших понять моралі й категоріями етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні фундаментальні. У них найповніше виявляється специфіка моралі, бо саме за допомогою категорій «добро» і «зло» виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

Досліджуючи друге питання необхідно усвідомити, що навіть фахівці не можуть однозначно витлумачити поняття щастя. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу. Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, феномен щастя.

При вивченні третього питання необхідно наголосити, що у філософсько-етичній інтерпретації свобода совісті постає як специфічно вибіркова й узгоджена активність свідомості, совісті та волі індивідуума, спрямованих на його самовизначення в духовній реальності щодо граничних життєвосмислових засад свого буття. Духовне, зокрема світоглядне, самовизначення особистості повноцінне лише тоді, коли воно у своїй внутрішній сутності не спричинене зовнішніми спонукальними чинниками.

Розглядаючи четверте питання варто наголосити, що етичний вибір, моральний вчинок, звичай, традиція постають певними різновидами моральної діяльності. Увага до цих понять зумовлена перш за все тим, що вони певною мірою поглиблюють наші уявлення про морально-етичні явища тим, що, базуючись на категоріях добра і зла, вони дозволяють краще побачити, як реально діє означена морально-етична альтернатива в тих чи інших формах свої реалізації. Адже моральний вибір, наприклад, і постає дією, в який відбувається розрізняння добра і зла і надається перевага одній із цих фундаментальних людських життєвих орієнтацій.

Вивчаючи пяте питання треба відзначити, що уся сфера моральності виправдовує себе лише тоді та тою мірою, коли та якою мірою настанови моральної свідомості, етичні поняття та доведення переходять у внутрішні правила, орієнтири, характеристики людини. Як вже зазначалось, саме внутрішнє відношення до будь-яких явищ життя відрізняє моральність від інших форм регулювання людської життєдіяльності. Серед таких моральних характеристик людини, що позначаються відповідними категоріями етики, на першому плані перебуває совість.

Розглядаючи шосте питання необхідно вілзначити, що, визнаючи загальною передумовою людського щастя цілісність і гармонійність особистості, дослідники переконані, що ідеал виховання ґрунтується на таких доброчесностях, як мудрість, поміркованість, мужність, справедливість. Доброчесність мудрості має у своїй основі істинне судження про речі. Доброчесність поміркованості виявляє себе в тому, щоб «ні в чому не доходити до надмірностей». У доброчесності мужності важливі шляхетна відвертість і витривалість у праці. Доброчесність справедливості — це здатність людини віддавати кожному належне, нікого не ображати, уникати брехні.

При вивченні сьомого питання варто наголосити, що велику увагу милосердю як етичній категорії почали приділяти ще етичні вчення минулого. Давньогрецькі мислителі Геракліт, Демокріт, Епікур обґрунтували добро реальними потребами людини. Концепції стоїків визначили ранньохристиянську концепцію добра. Що стосується альтруїзму та егоїзму, то вони аиступають протилежностями: якщо егоїзм розглдається як життєва позиція, у відповідності з якою задоволення власних інтересів розглядається як найвище благо, то альтруїзм – як такий моральний принцип, згідно з яким кожна людина повинна вчиняти безкорисливі дії, спярмовані на благо іншої людини.

Розглядаючи восьме питання необхідно усвідомити, що ідеалом для етики ненасильства став принцип людинолюбства – універсальний, основний моральний закон. Етика ненасильства – це обґрунтування таких принципів і методів рішення проблем і конфліктів, що виключають застосування насильства над особистістю (морального і фізичного). Значна роль у розробці принципів етики ненасильства належить Л.Толстому. Він писав, що визнання необхідності противлення злу насильством є не що інше, як виправдання людьми своїх звичних улюблених пороків: помсти, користі, заздрості, властолюбства, боягузтва, злості.