38. Охарактеризуйте причини соціально-економічної кризи в Україні та особливості її прояву в 90 рр. Хх ст.

З кінця 80-х і на початку 90-х років українська економіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження інфляційного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними даними, початок кризи починається з 1990 року.

Причини економічної кризи в Україні успадковані від колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках були: 1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; 2) різке зниження життєвого рівня населення; 3) зростаюча армія безробітних; 4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого —катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання; 5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому.

Економічна криза в Україні відзначається певними особливостями порівняно з класичними кризами. По-перше, вона є всезагальною: охопила усі галузі економіки, в тому числі і ті, на продукцію яких упродовж десятиліть існував дефіцит, а також ті, продукція яких задовольняє життєво необхідні щоденні потреби людей. Так у 1998 р. обсяг промислової продукції стосовно 1990 р. становив лише 49% в тому числі машинобудування близько 38%, чорної металургії - близько 46%, хімічної та нафтохімічної - близько 38%, електроенергетики - близько 67%, паливної промисловості - близько 44%. По-друге, вона є надмірно глибокою: у 1998 р. фізичний обсяг валового внутрішнього продукту становив лише 40% щодо його обсягу у 1990 р. Такого скорочення фізичного обсягу національного виробництва не знала жодна країна за всю історію циклічних коливань. По-третє, вона є надмірно тривалою. Економічний спад, який почався у 1991 р., фактично тривав до 1998 р. По-четверте, вона відзначалася надто високою інфляцію. У 1992 р. рівень цін на споживчі товари підвищився в 21 раз, у 1993 р. - у 102,6 раза, у 1994 р. ще у 5 разів. По-п'яте, вона відзначається швидким зростанням частки тіньового сектора економіки. Нині він за оцінками експертів досягає 45-50% загального обсягу національного виробництва. По-шосте, вона відбувалася в умовах швидко зростаючої поляризації суспільства: з одного боку, катастрофічно знизився життєвий рівень переважної більшості населення, а з другого, відбувалося стрімке збагачення невеликої його частки. В Україні у 2002 р. середньодушові грошові витрати у 88,4% населення були менші від прожиткового мінімуму.

Зрозуміло, що причини економічної кризи і причини її довгої тривалості та великої глибини знаходяться у взаємозв'язку і взаємодії, але без такого вичленення неможливо розробити дійову програму подолання економічної кризи та формування такої економіки, яка б відповідала вимогам постіндустріального суспільства.

Велика глибина економічного спаду в Україні, або правильніше, обвальне падіння виробництва, зумовлена, тим, що початок 90-х років - це час реалізації підписаних Радянським Союзом міжнародних угод спрямованих на зниження рівня ракетно-ядерного протистояння, здійснюване шляхом обмеження та скорочення виробництва наступальної зброї, зокрема стратегічного характеру. До виконання цих міжнародних угод економічний потенціал України не був готовий. Країна приступила до виконання цих угод, не маючи довгострокової програми конверсії оборонних підприємств, матеріальних та фінансових ресурсів.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилось майже 30% військово-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу, майже 80% підприємств галузей машинобудування були залучені до виробництва зброї. В Україні вироблялося близько 17% загальносоюзного обсягу оборонної продукції, майже 60% промисловості було зорієнтовано на потреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК, перевищувала 40% працездатного населення країни. Не важко уявити, яку частку виробництва довелося промисловості "скинути" внаслідок різкого скорочення замовлень на різні види зброї, що виробляли або брали участь у її виробництві по кооперації підприємства України.

Різке скорочення виробництва продукції військового призначення призвело до розриву економічних зв'язків підприємств України з підприємствами Росії, Білорусі, Казахстану, Узбекистану та іншими республіками колишнього СРСР, а також між вітчизняними підприємствами. Очевидно, що не в останню чергу саме через це обсяг виробництва продукції машинобудування та металообробки скоротився до 35% відносно 1990 р., продукції машинобудування - близько 29%, хімічної і нафтохімічної промисловості, відповідно, - близько 38%.

Важливим фактором всезагальності економічної кризи в Україні був психологічний фактор. За умов радянської влади мало місце майже повне, або тотальне одержавлення економіки - 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало дію такої могутньої сили прогресу, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, зростання її якості, розширення і оновлення асортименту вироблюваної продукції, боротьби за споживача. В результаті якість, конкурентоспроможність продукції радянських підприємств була, як правило, низькою. У споживача сформувалося переконання, що тільки продукція іноземних фірм є високоякісною. Тому широка лібералізація економічних відносин, зокрема зовнішньоторговельних, призвела в перші роки до вимивання споживчих товарів з прилавків вітчизняних магазинів і наступного їх заповнення імпортними товарами та витіснення національних виробників з ринку. Так, у 1996 р. обсяг продукції легкої промисловості скоротився до 24% відносно 1990 р. Обсяг продукції харчової промисловості у 1998 р. становив 38% відносно 1990 р., а м'ясної і молочної промисловості лише 19%. Навіть ринок тих товарів, які традиційно відносились до висококонкурентних (горілчані, кондитерські), був захоплений іноземними товарами сумнівної якості. Тільки з часом споживач знову повернувся обличчям до цієї вітчизняної продукції.

Іншим фактором різкого скорочення обсягів виробництва був дефіцит кадрів. В Україні, на відміну від Росії, не було кадрів, які б мали досвід ведення зовнішньоторговельних операцій і знали б зарубіжних виробників та продавців продукції, що ускладнювало укладання торговельних і кредитних угод.

Ще одним фактором в цьому плані треба вважати відсутність золотовалютних запасів для здійснення закупівель за кордоном сировини, комплектуючих, передової техніки та технології. З часом набуття такого досвіду та формування власних золотовалютних резервів суттєво послабив дію цих факторів і вже нині можна вважати, що їх негативний вплив на розвиток економіки вичерпав себе.

«Політична економія»

39. Обґрунтуйте економічну природу власності, її історичні види, типи і форми. Форми власності в Україні.Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Тому власність слід розуміти, як історично визначений суспільний спосіб привласнення людьми предметів виробничого і невиробничого споживання. Власність завжди пов’язана з річчю (об’єктом привласнення), але вона не просто річ, а відношення між людьми з приводу речі.

Історично власність як економічні відносини формуються ще на зорі становлення людського суспільства. На монополізації різних об’єктів власності тримаються всі найважливіші форми позаекономічного й економічного примусу до праці. Так, при античному способі виробництва позаекономічний примус був заснований на праві власності на раба - безпосереднього виробника; в умовах азіатського способу виробництва - на праві власності на землю; у період феодалізму - на праві власності на особистість і землю одночасно. Економічний примус до праці виходить із власності на умови виробництва чи з власності на капітал.

Тип власності — якісно особлива сутність відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, що визначається якісно особливим суб'єктом власності.

Розрізняють спільний та приватний типи власності. Сутнісна особливість спільного типу власності полягає у тому, що її об'єкти є однаковою належністю кожного з її суб'єктів як їх загальна належність, тобто об'єкт спільної власності ні в якій частці не розподіляється між її суб'єктами, не є належністю окремих суб'єктів. Загальна належність об'єктів спільної власності визначає рівність кожного її суб'єкта щодо володіння, розпоряджання та використання її об'єктів.

Сутнісна особливість приватного типу власності полягає у належності факторів та продукту виробництва одній фізичній особі. Особи приватного типу власності володіють, розпоряджаються та використовують об'єкти приватної власності на власний розсуд та у своїх інтересах.

Вид власності — якісно особливий зміст відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, зумовлений якісно особливим способом поєднання особового та речових факторів виробництва в межах того самого типу власності.

Історії людства відомі: безпосередньо суспільний, позаекономічний (примусовий) та економічний способи поєднання факторів виробництва та їх різні модифікації.

На цій основі в межах спільного типу власності виокремлюються первіснообщинний, колективний, муніципальний та загальнонародний (суспільний) види власності в історичних рамках приватного типу власності розрізняють: рабовласницьку власність, яка економічно реалізується на основі праці рабів; феодальну власність, яка реалізується на основі праці кріпосних селян; капіталістичну власність, яка реалізується на основі найманої праці; приватну власність, засновану на власній праці безпосередніх виробників.

Форма власності — певна організація відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності в межах певного типу та виду власності.

Спільний тип власності може бути організований в державну, орендну або акціонерну форму функціонування, а приватний тип власності приймає організаційні форми одноосібної або групової власності (партнерської, кооперативної, акціонерної тощо).

Тип, вид та форма власності не відокремлені одне від одного, а навпаки, органічно пов'язані між собою. Не існує певного типу власності без певного його виду та форми, як не існує певної форми власності без її певного виду та типу. Це стосується і будь-якого виду власності, який завжди несе у собі властивості певного типу власності та завжди має певну форму (організацію) відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності. Наприклад, одноосібна власність простого товаровиробника (фермера тощо) є формою трудового виду приватного типу власності, тоді як колективна власність також є формою трудового виду, але спільного типу власності.

   Власність в Україні виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна, інтелектуальна. Всі форми власності є рівноправними і держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а також спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Згідно з законом нашої держави "Про власність" формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним чином:

Індивідуальна власність громадян. Зазначена форма власності формується за рахунок індивідуальної праці, участі в суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також майна, одержаного внаслідок успадкування. Громадяни можуть мати в індивідуальній власності житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, предмети домашнього господарства, продуктивну і робочу худобу, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Колективна власність:

a) власність колективу орендарів - це вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом;

б) власність колективного підприємства - це форма власності, яка виникає у тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена продукція, одержані доходи переходять у власність трудового колективу;

в) власність кооперативу - це будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ними продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства - це майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності;

д) власність громадських організацій. Вони можуть мати у власності будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій;

ж) власність релігійних організацій: культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, житлові будинки, грошові кошти.

Державна власність:

a) загальнодержавна власність;

б) комунальна власність - майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевого бюджету; житловий фонд; місцеві енергетичні системи; комунальне господарство;

c) майно державних підприємств - це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність - це є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав.Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

Приватна власність.Закон України "Про власність" передбачає існування приватної власності. В Законі зазначається: праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

40. Розкрийте економічну сутність робочої сили як товару і як джерела додаткової вартості. Покажіть форми та теорії заробітної плати.Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

Робоча сила — сукупність фізичних, інтелектуальних та організаторських здібностей, набутих знань і досвіду працівника, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ і надання послуг.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують.

До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:

розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

збільшення втрат на житло, транспортних витрат;

підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.

Зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, зумовлюється підвищенням продуктивності праці і впливає на зниження вартості робочої сили.

До складу вартості робочої сили входить:

безпосередньо заробітна плата;

натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;

витрати роботодавців на соціальне страхування.;

витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

витрати на соціально-побутове обслуговування;

податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Робоча сила як товар має споживчу вартість і вартість. Водночас вона є специфічним товаром .Його своєрідність зумовлена унікальністю самої людини. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого характеру і позначається на кожній з її сторін.

З погляду споживчої вартості специфіка цього товару полягає в тому, що в процесі споживання робочої сили вона не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Саме споживча вартість цього специфічного товару є джерелом синергічного ефекту, додаткової вартості в тому числі.

Специфіка вартості товару робоча сила полягає в тому, що її величину визначають не лише суспільно необхідні затрати на її відтворення, а й необхідністю відтворення сім'ї робітника. Така своєрідність полягає ще і в тому, що до вартості робочої сили належить моральний, історичний, соціальний та інтернаціональний елементи.

Заробітна плата як економічна категорія відображає відносини між найманими працівникоми і роботодавцями щодо розподілу новоствореної вартості. При цьому, якщо для найманих працівників вона є основним джерелом доходу, то для роботодавців - це елемент витрат на виробництво, що впливає на конкурентоспроможність продукції, доходи підприємства, прибутки підприємців.

Заробітна плата - ціна товару робоча сила, що складається на ринку, тобто грошова форма вартості робочої сили найманого працівника

Види заробітної плати.Погодинна заробітна плата - оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.

Формула розрахунку погодинної заробітної плати: З_Г=З_П /Г

З_Г - погодинна оплата праці.

З_п - установлена величина заробітної плати (за день, тиждень,місяць).

Г - нормативна кількість годин праці (за день, тиждень, місяць).

Відрядна заробітна плата - оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок.

Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Формула розрахунку реальної заробітної плати: І_рзп = І_нзп/ І_ц

І_рзп - індекс реальної заробітної плати.

І_нзп - індекс номінальної заробітної плати.

І_ц - індекс цін на товари і послуги.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

Додаткова заробітна плата- це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Основні теорії заробітної плати: 1.Класична; 2. Марксистська. 3. Неокласична.

На першому етапі еволюції класичної політичної економії основоположники трудової теорії вартості товарів і послуг В. Петті і П. Буагільбер заробітну плату характеризували як ціну праці працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його родини. Таку точку зору поділяли Д. Рікардо і Т. Мальтус. В. Петті стверджував: "Закон мав би забезпечувати працівнику тільки кошти до життя, бо якщо дозволити отримувати вдвічі більше, то він працюватиме вдвічі менше, ніж міг би працювати, а це для суспільства є втратою тієї самої кількості праці".

Другий етап еволюції класичної політекономії пов'язаний з ученням А. Сміта, який зазначав: "За наявності високої заробітної плати можна завжди знайти працівників більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за низької заробітної плати". Разом з іншими ученими він сформулював теорію фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати.

Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток.

Автор "Капіталу" К. Маркс вважав, що отримання найманим працівником заробітної плати є результатом обміну з капіталістом проданою "робочою силою", а не самою працею. Згідно з його теорією, заробітна плата еквівалентна кількості товарів для підтримання життя працівника та його сім'ї. Її рівень залежить від продуктивності праці, яка пов'язана з рівнем механізації та технологічного оснащення виробництва, а це в свою чергу перешкоджає зростанню заробітної плати, оскільки техніко-економічний процес породжує постійний надлишок робочої сили. Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності.

Визначаючи цілі економічної науки неокласики говорили про вплив різних факторів на економічний добробут. На перший план висувалася корисність благ і попит на ці блага з боку споживачів, при цьому неокласики виходили з того, що економічні закони однакові для будь-якого суспільства, як для індивідуального господарства, так і для сучасних досить складних економічних систем. Вихідною у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу - задоволення проблем людини. Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок неокласичному напряму в економічній теорії.