Питання для обговорення

1. Які позитивні та негативні наслідки мало автономне перебування України в складі Литви та Польщі?

2. Який вплив мала боротьба українського народу проти іноземних поневолювачів на українську культуру XIV – XVI ст.?

3. Яке значення козацтва в утвердженні культурної самобутності українського народу?

4. У чому полягає значущість творчості письменників-полемістів XVI ст. І. Вишенського та М. Смотрицького?

5. Як позначилося виникнення друкарства на розвитку культури та освіти в Україні?

6. Які архітектурні стилі виникають в Україні в цей період під впливом західних тенденцій? У чому їх специфіка?

7. Чим було зумовлене відходження від візантійських традицій українського іконопису та живопису на межі XVI – XVII ст.?

8. У якому місті був центр повстання Криштофа Косинського? Назвіть причини цього повстання.

Ключові терміни та поняття

Козацтво Відродженя (Ренесанс)

полемісти гуманізм

колегіум братства

Острозька академія

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику культурної та соціально-політичної ситуації у Українських землях у XІV-XVI ст.

2. Яку роль відігравали православні братства в Україні?

3. Назвіть видатних вчених та культурних діячів України XV-XVI ст.

4. Якими чинниками було викликано заснування Осторозької академії? Коли це сталося?

5. Як розвивалась освіта в польско-литовску добу?

6. Які характерні особливості літературного і видавничого процесу в українських землях за часів феодальної роздрібненості?

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Соціально – політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині в ХІІ – ХІІІ століттях.

2. Освіта і наука в Галицько-Волинському князівстві.

3. Розвиток книжкової справи в Галицько-Волинському князівстві. Особливості літописної, перекладної та оригінальної літератури.

4. Особливості архітектури, живопису і художніх ремесел у Галицько-Волинському князівстві.

5. Специфіка соціально-політичної і культурної ситуації в польсько-литовську добу.

6. Розвиток освіти і книгодрукування в польсько-литовську добу.

7. Вплив Ренесансу на культуру України.

8. Роль українського козацтва в розвитку української культури.

9. Вплив гуманістичних ідей Відродження на українську культуру.

10. Полемісти І. Вишенський та П. Скарга.

11. Особливості розвитку українського фольклору (думи).

12. Вплив культури Ренесансу на українську архітектуру та образотворче мистецтво.

13. Творчість українського гуманіста Станіслава Оріховського.

14. Юрій Дрогобич-Котермак – великий українець.

Бібліографічний список

Основна література: (1),(2),(3).

Додаткова література: (3), (4), (7), (8), (14), (15), (17).

Змістовий модуль 2. Культура козацької доби

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3

Тема 3. Розвиток культури в умовах будівництва української козацької держави XVIІ ст.

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання про:

• культурний феномен Запорізької Січі;

• особливості Ренесансу в архітектурі і образотворчому мистецтві України;

• основні постаті Відродження на Україні.

План заняття

1. Запорозька Січ та роль козацтва в розвитку української культури.

2. Культура Ренесансу в архітектурі і образотворчому мистецтві України. Становлення художніх стилів: романського, готичного, ренесансного.

3. Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво в літературі, театрі, музиці.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При підготовці до першого питання семінару доцільно показати, що на межі XVI і XVII століть у суспільне і духовне життя України змінилося. Буквально на очах одного-двох поколінь іншими ставали політичні реалії, спосіб життя, спосіб мислення. Все те, що торувало собі дорогу у XVI столітті, проросло і задіяло. Звичайно, картина українського світу, яку бачимо в ці віки, формувалася впродовж попередніх часів, однак надзвичайно багато заважила Хмельниччина - як загальнонаціональне піднесення, пов'язане з визвольною боротьбою, що підняло Україну з колін і відродило смак до політичної і культурної творчості. Виникло нове, відповідне часові світовідчуття. Змінився менталітет українців, бо став відчутним зв'язок часів: Україна - правонаступниця Київської Русі - відновлювала свою державність, школу, мову, храми. Її художній геній породжував літературу, музику, живопис і архітектуру, в яких риси європейського Нового часу поєдналися з національною специфікою і проблематикою. І все це стало можливим завдяки зрослій вазі й авторитетові, а відтак і діяльності козацтва.

На початок XVII ст. козацтво виступає вже добре зорганізованою національно-політичною силою, з якою мусив рахуватися світ. Незникаюча воєнна загроза, що протягом майже двох століть тримала українських чоловіків у напрузі, виробила постійну готовність до опору, відповідну психологічну установку. Як писав М. Гоголь, Україна, де всі кордони пролягають полем, де немає жодного природного захисту (ні річками, ні морем, ні горами), була завжди землею нашесть і спустошень - землею страху, і тому, говорив він, маючи на увазі козацтво, в ній міг сформуватися тільки народ войовничий, відчайдушний, сильний своїм єднанням. З радістю кидав козак тишу і безпечність домашнього життя, аби вдатися до поезії битв і небезпек. Тоді був той поетичний час, продовжує далі письменник, коли все здобувалося шаблею, коли кожен прагнув бути дійовою особою, а не глядачем..."Vitа maxima et heroika" - так називає авантюрно-козацький життєвий стиль дослідник О. Кульчицький, протиставляючи йому "Vita minima" - стиль притаєного існування, звуження сфери життєвих контактів, відступу в себе, що було теж характерне для частини українців.

Історики часом порівнюють Запорізьку Січ з лицарським чернечим орденом. Добровільне позбавлення себе затишку і природних домашніх радощів, готовність служити високій ідеї, громаді, ставати на захист слабкого і гнаного - це справді лицарство. Саме в козакові, як пише поет і дослідник української культури Є. Маланюк, народився неповторний для всього слов'янського світу тип людини - як для Європи лицар чи джентльмен. Але ж козак - ще й герой, завжди готовий до самопожертви, до подвигу, над усе відданий козацькому братству, сила якого для нього вища, сильніша за кохання. Не дивно, що в українській ментальності поняття "козак" стало згодом мірилом вартості людини. Адже, за давньою традицією, той, кого називають козаком, - не обов'язково військова людина. Це передусім "справжній чоловік" - мужній, з високим почуттям власної гідності, розумний - як у Котляревського: "Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак!".

Недарма історики називали Запорізьку Січ республікою (щоправда з авторитарною владою), українською Спартою, що викохала національне військо. Чужоземці ж того часу писали про неї як про "державу в державі". Зокрема польський хроніст з прикрістю зазначав, що це справжня "Руська Річ Посполита", адже вона "призначала собі консулів і проконсулів, дивні присяги чинила, від послушенства владі відприсягала, сама собі свої суди і кари встановлювала".

Розглядаючи третє питання семінару, покажіть, що бароко - важливий етап всієї загальнолюдської культури XVI - XVII ст. Це перехід від епохи Відродження до нової якості світосприймання, мислення, творчості.

В історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, заперечуючи певною мірою його духовні відкриття. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що грунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей.

Світобачення XVII ст. пройняте, навпаки, відчуттям трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а є розчиненою в його багатоманітності, підпорядкованою середовищу, суспільству, державі.

Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Звідси характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в українському бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот.

У Західній Європі це - дворянський стиль і переважно світське мистецтво. У живопису віддається перевага мальовничості, світлотіньовим контрастам, за допомогою яких і ліпиться форма. Бароко порушує принципи розподілу простору на плани, принцип прямої лінійної перспективи - для посилення глибинності, ілюзії безмежності. У релігійних сюжетах виявляється інтерес до чудес, мучеництва, де яскраво могли виявити себе улюблені в цьому стилі гіперболічність та патетика. В архітектурі - тяжіння до ансамблю, до організації простору: міські площі, палаци, сходи, фонтани, паркові тераси, басейни, міські та заміські резиденції побудовані на синтезі архітектури й скульптури, підпорядковані загальному декоративному оформленню.

Місце і час розвитку бароко в Європі - передусім ті країни, де перемогли феодальні сили й католицька церква. Серед країн православно-слов'янського регіону мистецтво бароко набуло найвищого розквіту саме в Україні. На відміну від західноєвропейського і російського, українське бароко - не аристократичний стиль. Якщо і є в ньому певні елітарні мотиви, то лише в літературі, всі інші види барокового мистецтва мають безпосередній зв'язок з народною творчістю і народною свідомістю.

Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної і реформаторської доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення для барокової свідомості нехарактерне. Світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розгадуваних алюзій, надмірно емоційних станів, а часом і просто фантасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць і чудес. Дослідники відзначають як у Європі взагалі, так і в Україні, дивовижну забобонність найширших верств населення - від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато оповідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття. В одній з українських хронік, написаних невідомим автором з Острога між 1637 і 1647 роками, описано шість "див": тут і таємничі письмена на будівлях іновірців, і ангели з оголеними мечами, і свічки, що самі собою спалахують на церковних банях, і відьми, які спричиняють мор, і диявольські наслання через сушені жаб'ячі лапки, і зачарований Острозький замок. Ворожба, повір'я, чаклунство тих часів під назвою "Руські чари" серйозно описані польськими поетами - зокрема Севастіяном Кльоновичем, що присвятив цьому сюжетові окрему "пісню" своєї поеми "Роксоланія" ("Бачив чаклунок я сам, що ночами у небі ширяли..." і т. д.). Хроніку "поточних" чуд складає у Києві Петро Могила, не менш соковито описав їх і освічений львів'янин, вихованець Замойської академії Гунашевський у Львівському літописі, де оповідає, зокрема, про неймовірної величини град та "кривавий дощ" у Римі.