3.4. Проблемні питання визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів

Згідно з частиною першою статті 20 Закону, в редакціїЗакону від 31.05.2005, для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом частини другої, третьої зазначеної статті роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Однак статтею 19 Закону(у редакціїЗакону від 14.10.94до набрання чинностіЗакономв редакції від 05.07.2001), місцеві Ради народних депутатів були наділені повноваженнями спільно з роботодавцями, за участю відділень Фонду, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України щорічно визначати нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Судова практика Вищого адміністративного суду України містить випадки касаційного перегляду справ, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми. Прикладом є справа за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення штрафних санкцій за порушення встановленого наказом Департаменту економічної політики та ресурсів виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.06.2001 N 27 нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що зазначена норма встановлювала порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості обов'язкової умови передбачала, що такий норматив має бути встановлений спільно з підприємством.

Враховуючи вимоги глави 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якої до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження,пункту 12 статті 34 цього Закону, згідно з яким до делегованих повноважень належить бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць, Вищий адміністративний суд зазначив наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалася обставина правомірності видання наказу Департаменту економічної політики та ресурсів виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.06.2001 N 27, оскільки не досліджено питання, чи делегувала Львівська міська рада виконавчому комітету вказані повноваження.

Тобто, судами не досліджено належним чином питання дотримання порядку встановлення нормативів робочих місць для інвалідів та його відповідність вимогам Закону.

Аналогічного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Стахановський вагонобудівний завод" до виконавчого комітету Стахановської міської ради Луганської області, третя особа - Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання недійсним рішення. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що в порушення вимог статті 19 Закону(у редакціїЗакону від 14.10.94до набрання чинності Законом в редакціївід 05.07.2001) рішення від 15.05.2001 N 229 про встановлення на 2001 рік нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, прийнято виконавчим комітетом Стахановської міської ради з перевищенням своєї компетенції. Доказів делегування повноважень місцевої ради народних депутатів відповідному виконавчому комітету щодо встановлення зазначеного нормативу суду не надано, як і того, що позивач одержував відповідні пропозиції і залучався органами місцевого самоврядування до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідач не надав суду доказів того, що при прийнятті відповідного рішення приймали участь громадські організації інвалідів, відділення Фонду, що спірне рішення виносилось на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення, як це передбачено законодавством, чинним на час прийняття відповідного рішення.

Крім того, відповідачем не надано до суду належних доказів доведення позивачеві нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів на 2001 рік.

Така позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у справі за позовом прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Таврида Електрик" про стягнення штрафних санкцій за недотримання підприємством встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2000 році.

Як вже зазначалося, у чинній редакції статті 19 Законуроботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, визначеного цією статтею.

При розрахунку кількості робочих місць використовується штатна чисельність працівників за основним місцем роботи.

Зазначене підтверджує і судова практика. У справі за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного підприємства "Оазис Плюс" Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким змінено рішення місцевого господарського суду зазначив, що інвалідів, працюючих за сумісництвом, не можна відносити до облікового складу працівників, які перебувають в штаті даного підприємства, оскільки відповідно до пункту 2.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, до облікового складу штату працівників не включаються працівники, прийняті на роботу за сумісництвом, облік таких працівників ведеться окремо, так як вказані працівники знаходяться на обліку в штаті працівників за основним місцем роботи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем належним чином не було повідомлено центр зайнятості щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджує неналежне створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Вважаємо за потрібне зазначити, що згідно листа Фонду соціального захисту інвалідів від 28.02.2007 N 1/6-110, працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори ставки, тобто оформлений за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), або менше однієї ставки, в обліковій кількості штатних працівників враховується як одна фізична особа.

Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики здійснення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. В одних випадках суди не ставлять сплату підприємством штрафних санкцій в залежність від кількості відпрацьованих інвалідом місяців у певному році, оскільки нормативними актами передбачена відповідальність за кількість нестворених робочих місць і кількість непрацевлаштованих на них інвалідів, а не за фактичну кількість відпрацьованих інвалідом місяців. Такою є позиція господарського суду Житомирської області у справі за позовом Житомирського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Ружин-молоко" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Скасовуючи судове рішення у зазначеній справі, Житомирський апеляційний господарський суд зазначив наступне.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівниківсередньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Згідно із пунктом 3.2.1 зазначеної Інструкціїсередньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12 (пункт 3.2.5 зазначеної Інструкції).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.

Судами встановлено, що відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб в господарстві становила 104 чоловіки.

Відповідно кількість місць для працевлаштування інвалідів дорівнює числу 4.

Згідно зі списком працюючих інвалідів - штатних працівників, які були зайняті у господарстві у 2005 році, відповідачем працевлаштовано 4 інваліда, з яких один працював 10 місяців, другий - 12 місяців, третій - 5 місяців, четвертий - 12 місяців.

З урахуванням наведеного, середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали на підприємстві Дочірнього підприємства "Ружин-молоко", вираховується наступним чином: (10 + 12 + 5 + 12) / 12 = 3,25, тобто відповідачем у 2005 році було працевлаштовано 3 інваліди при нормативі - 4.

Ще одним прикладом такого розрахунку робочих місць є справа за позовом прокурора Коропського району в інтересах держави в особі відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газбудсервіс", при вирішенні якої місцевий господарський суд встановив, що фактично в 2004 році середньооблікова чисельність працівників-інвалідів на підприємстві відповідача становила одне робоче місце, оскільки один інвалід відпрацював 12 місяців, інший - 3 місяці. Таким чином, відповідачеві потрібно було зробити наступний розрахунок: (12 + 3) / 12 = 1,25 і створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда. Така позиція підтримана судами апеляційної та касаційної інстанцій.

У процесі вивчення судової практики виявлено, що у судів виникали ускладнення при вирішенні питання розрахунку робочих місць роботодавцями, в яких більшість посад, пов'язані з важкими умовами і на яких праця інвалідів не можлива. Причиною такого стану є неузгодженість норм Закону, який встановлював єдиний для всіх роботодавців норматив створення робочих місць, за винятком підприємств окремих галузей господарства, для яких зазначений норматив встановлювався спеціальним законом, ізЗаконом України "Про охорону праці"та трудовим законодавством.

В основному такі проблеми виникали при розгляді справ за участю підприємств вугільної промисловості. В одних випадках суди вважають, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися із тієї кількості робочих місць, які не пов'язані із шкідливими умовами праці, в інших випадках - в загальному порядку. Позиції судів обґрунтовані наступним.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону праці"підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону праці"умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Не можна працівнику пропонувати роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

З огляду на викладене, суди вважають, що у випадку, коли специфіка підприємства передбачає більшість посад, пов'язаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватись з урахуванням такої специфіки.

Тобто, встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України "Про охорону праці"та іншим законодавством України.

Така позиція викладена у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 1999, 2000 роках.

Аналогічним чином вирішено справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Антарес" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2004 році.

Іншим прикладом судової практики може слугувати справа за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до АТЗТ "Спецбуд "Донкоксохімбуд" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році, при вирішенні якої суди всіх інстанцій не прийняли до уваги посилання відповідача на те, що згідно специфіки діяльності відповідача більшість посад на підприємстві пов'язана з важкими та небезпечними умовами праці, де заборонена праця інвалідів. Робочі місця для інвалідів не створювалися, оскільки, на думку відповідача, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов'язку працевлаштування інвалідів.

Так само не були взяті до уваги посилання відповідача на те, що при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими умовами праці, оскільки зазначене не передбачено законом.

Наразі на законодавчому рівні імперативно визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок його обчислення.

Відповідно до частини другої статті 19(в редакціїЗакону від 31.05.2005) норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначається виключно цимЗаконом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Виходячи з вимог зазначеної норми, частина четверта статті 15 Закону України "Про залізничний транспорт", частина п'ятастатті 16 Закону України "Про поштовий зв'язок",частина четверта статті 41 Закону України "Про телекомунікації", частина восьмастатті 21 Закону України "Про електроенергетику", які встановлюють інші нормативи, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Проте, на нашу думку, зазначені зміни не вирішили проблеми, оскільки неузгодженість між вимогами ЗаконутаЗакону України "Про охорону праці"не вирішена. Водночас, зазначені вище спеціальні закони не приведені у відповідність до внесених змін, що може стати підставою для різного їх правозастосування.