3.2. Проблемні питання застосування до спірних правовідносин приписів статті 250 Господарського кодексу України

Аналіз судової практики показав, що проблемним є питання застосування до спірних правовідносин строків застосування адміністративно-господарських санкцій, визначених статтею 250 Господарського кодексу України.

На нашу думку, це пов'язано із тим, що питання про правову природу цих строків та дії зазначеної статті в часі, є дискусійним.

Статтею 250 Господарського кодексу Українивстановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Позивачі вважають, що зазначені строки є строками застосування адміністративно-господарських санкцій, і видом строків реалізації господарсько-правової відповідальності, встановлених статтею 223 Господарського кодексу України, а тому до відносин, які виникають між відділеннями Фонду та роботодавцями з приводу невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, не застосовуються.

В обґрунтування своїх вимог відділення Фонду посилаються на ту обставину, що спірні правовідносини регулюються Законом, який не регламентує порядок проведення підприємствами господарської діяльності, а є соціальним законом, що встановлює механізми реалізації захисту прав та інтересів осіб з обмеженими можливостями.Стаття 250 Господарського кодексу Українирозміщена вглаві 27 зазначеного Кодексуі визначає строки застосування штрафних санкцій за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення саме господарської діяльності.

Посилаючись на частину четверту статті 217,частину першу статті 249,статтю 250 Господарського кодексу України, позивачі вважають, що це строки, в межах яких уповноважений орган державної влади або орган місцевого самоврядування вправі прийняти рішення про застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.

Однак, відповідно до статті 20 Закону,пункту 3 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів(втратив чинність),пункту 2 чинного Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, роботодавці самостійно розраховують та сплачують відповідним відділенням Фонду суми адміністративно-господарських санкцій.

Застосування відділеннями Фонду штрафних санкцій до роботодавців ні статтею 20 Закону, ніПоложенням про Фонд соціального захисту інвалідівне передбачено.

Водночас, відповідно до завдань, покладених на зазначений Фонд, останній здійснює контрольні функції за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені. Тому стаття 250 Господарського кодексу Українидо спірних правовідносин не підлягає застосуванню.

Вивчення судових справ свідчить про те, що суди при вирішенні спорів застосовують строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України, як строки звернення до суду, вважаючи, що санкції, передбаченістаттею 20 Закону, є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначеностаттями 238 - 250 Господарського кодексу України. Варто зазначити, що законодавець неодноразово змінював правову природу цього платежу. В редакціїЗакону від 21.03.91платіж роботодавців відділенням Фонду був визначений як відрахування. З моменту вступу в силуЗакону України "Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання нормативу стали штрафними санкціями.Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005штрафні санкції були визначені як адміністративно-господарські санкції.

Водночас, Закономне встановлено будь-яких строків для застосування таких санкцій. Тому суди при вирішенні цього питання виходять з вимогстатті 250 Господарського кодексу України, яка встановлює строки застосування саме адміністративно-господарських санкцій, і обґрунтовують свою позицію наступним.

Згідно зі статтею 2 Господарського кодексу Україниучасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 цього Кодексувизначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 239 Господарського кодексу України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, як показала судова практика, до правовідносин між роботодавцями та відділеннями Фонду про стягнення адміністративно-господарських санкцій застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Для прикладу можна навести справу за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка". Рішенням господарського суду міста Севастополя, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду, в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи в касаційному порядку зазначені судові рішення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, є різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому для обчислення строку їх стягнення суди правильно керувалися нормамистатті 250 Господарського кодексу України.

Така судова практика відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у рішенні по справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче товариство "Темп Лтд Ко" про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.

Зазначена справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами неповно встановлено фактичні обставини справи та, зокрема не з'ясовано, чи не були пропущені строки застосування адміністративно-господарських санкцій, згідно з вимогами статті 250 Господарського кодексу України.

Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики вирішення питання про дію зазначеної статті в часі.

Судова практика містить випадки застосування статті 250 Господарського кодексу Українидо правовідносин, які виникли до 01.01.2004 - до набрання чинності зазначеним Кодексом. Так, вирішуючи спір у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Свердловантрацит" суди всіх інстанцій дійшли висновку про те, що дія зазначеної статті поширюється на правовідносини, які виникли у період з 2001 року по 2003 рік, незважаючи на те, щоГосподарський кодекс Українинабрав чинності з 01.01.2004. Такого висновку дійшли суди, виходячи з аналізу абзацу 2частини четвертої розділу IX "Прикінцеві положення" зазначеного Кодексу, яким встановлено, що до господарських відносин, які виникли до набрання чинності відповідними положеннямиГосподарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Іншим прикладом визначення дії в часі зазначеної статті є справа за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикламен", при розгляді якої суди усіх інстанцій дійшли висновку, що частиною 5 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу Українипередбачено, що положення зазначеногоКодексущодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до 01.01.2004.

Суди вважають, що положення Господарського кодексу Українистосовно відповідальності учасників господарських відносин за порушення, вчинені до набрання цим Кодексом чинності, застосовуються лише у разі якщо вони пом'якшують таку відповідальність.

На нашу думку, слід погодитися із таким обґрунтуванням, оскільки частина 5 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу Українивстановлює застосування норм цього Кодексу стосовно саме господарської відповідальності, видом якої є адміністративно-господарські санкції, визначеністаттею 20 Закону.

Враховуючи, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів", з 01.01.2006 відмінено дію положеньстатті 250 Господарського кодексу Українищодо строків стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів, суди зазначають, що вказана норма, відповідно достатті 58 Конституції України, не має зворотної дії в часі (адміністративна справа за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів у 2002 році).

Однак з огляду на те, що розрахунок та сплата штрафних санкцій здійснюється наступного року, за роком в якому відбулося порушення, у судовій практиці виникла проблема із визначенням часу, з якого стаття 250 Господарського кодексу Українизастосуванню не підлягає.

Так, одна з позицій полягає в тому, що при розгляді спорів про стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів у 2005 році зазначена стаття підлягає застосуванню, оскільки правопорушення відбулося до внесення відповідних змін.

Проте, як вже зазначалося, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону. Таким чином, у відділень Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним, при цьому, на нашу думку, слід керуватися законодавством, чинним на зазначену вище дату. Тобто за правопорушення, що виникли у 2005 році штрафні санкції розраховуються і сплачуються у 2006 році, а томустаття 250 Господарського кодексу Українизастосуванню не підлягає.

При застосуванні статті 250 Господарського кодексу Українимають місце випадки неоднакового визначення терміну, з якого у відділень Фонду виникає право на звернення до суду.

Так, у вже згадуваній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикламен" адміністративні суди всіх інстанцій визначили, що початком перебігу строку звернення до суду є дата отримання позивачем звіту за формою N 10-ПІ.

Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стел", яка обґрунтована тим, що порушення відповідачем вимог законодавства про соціальну захищеність інвалідів полягає в тому, що підприємством невиконаний встановлений норматив для працевлаштування інвалідів, внаслідок чого до нього можуть бути застосовані штрафні санкції. Тобто порушенням є саме непрацевлаштування відповідачем встановленої для його підприємства кількості інвалідів, а не факт несплати ним штрафних санкцій за недодержання нормативу для працевлаштування інвалідів.

Із матеріалів справи суди встановили, що кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону, зазначено у звіті заформою N 10-ПІ за 2004 рік, який отриманий позивачем 17.02.2005. З огляду на це, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що з дати подання звіту починається перебіг 6-ти місячного строку звернення до суду, який триває до 17.08.2005.

Дійсно, шестимісячний строк застосування штрафних санкцій відраховується з дня, коли роботодавець надав до відділення Фонду звіт форми N 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів, тобто з дня коли відділення Фонду довідалося про порушення законодавства про соціальну захищеність інвалідів.

Однак вважаємо за необхідне зазначити, що невиконання роботодавцем нормативу по працевлаштуванню інвалідів не порушує прав відділень Фонду. З аналізу вимог Законувбачається, що штрафні санкції є альтернативним зобов'язанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Тому право позивача порушується у випадку несплати йому у строк до 15 квітня адміністративно-господарських санкцій, оскільки факт невиконання нормативу не означає, що останні не будуть сплачені.

Разом з тим, суди в одних випадках визначають 15 квітня як початок перебігу строку звернення до суду, в інших - 16 квітня. Як приклад можна навести судові рішення у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Волинської обласної дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", в яких суди першої та апеляційної інстанцій, позицію яких підтримав і Вищий адміністративний суд України, дійшли висновку, що позовна заява була подана з пропуском однорічного строку, перебіг якого починався з 15.04.2003. Аналогічним чином і з тим самим обґрунтуванням судами всіх інстанцій вирішена справа за позовом прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Товариство сприяння бізнесу". Суди зазначили, що перебіг строку позовної давності за несплачені штрафні санкції та нестворені у 2003 році робочі місця для працевлаштування інвалідів розпочався 15.04.2004 і закінчився 15.04.2005.

Водночас, у справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ДП "Первомайськвугілля" в особі структурного підрозділу "Вантажно-транспортне управління" про стягнення несплачених штрафних санкцій суди усіх інстанцій встановили, що відповідач за даним позовом повинен був сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.2004, але самостійно не сплатив. В такому випадку датою виявлення порушення слід вважати 16.04.2004. Рік з дня виявлення порушення до дня звернення до суду сплинув 16.04.2005.

Аналізуючи порушене питання, на нашу думку, слід погодитися із останнім обґрунтуванням, оскільки воно відповідає загальнотеоретичним вимогам визначення перебігу строку давності, який розпочинається з наступного дня після вчинення чи виявлення правопорушення.

Водночас, вважаємо за потрібне зазначити, що, починаючи з 01.01.2006 до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення до суду, визначені статтею 99 КАСз урахуванням положеньстатті 103 цього Кодексу.

Виходячи з вимог частини першої,п'ятої статті 103 КАС, останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день, а перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.