Вищий господарський суд україни Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами

1. Загальна характеристика спорів

Конституцією Українивстановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; об'єктом права власності Українського народу.

Відповідно до статті 13 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначенихКонституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно достатті 14 Конституції Україниправо власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції Українипринципу верховенства права та встановленихстаттею 2 Закону України "Про судоустрій України"завдань суду як державної правозахисної інституції суд, здійснюючи правосуддя у сфері земельних правовідносин, покликаний забезпечити захист гарантованихКонституцією Українита законами України прав і свобод громадянина, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави.

Метою даного узагальнення є аналіз застосування господарськими судами земельного законодавства, виявлення складних і неоднозначних питань у судовій практиці вирішення відповідних спорів, розробка пропозицій щодо забезпечення однакового застосування господарськими судами норм права, а також заповнення прогалин у земельному законодавстві. В узагальненні проаналізовано практику розгляду господарськими судами спорів, пов'язаних із земельними правовідносинами, за 2006 - 2009 роки.

Враховуючи наведене у статті 47 Закону України "Про судоустрій України"визначення Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, що забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції, при підготовці даного узагальнення особливу увагу приділено фундаментальним правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України (далі - ВСУ).

1.1. Аналіз статистичних даних

Згідно із статистичними відомостями, наданими судами першої інстанції, починаючи з 2006 року щорічно зростає кількість розглянутих господарськими судами України справ, що виникають при вирішенні спорів у сфері земельних правовідносин. Так, протягом 2008 року закінчено провадженням 5237 справ, що на 14 % більше, ніж у 2007 році (4482 справи); їх кількість, порівняно з 2006 роком (4063 справи), також збільшилася на 10 %.

Із загальної кількості справ цієї категорії, закінчених провадженням, у 2008 році прийнято 3828 рішень, що на 18 % більше, ніж у 2007 році (3256); їх кількість, у свою чергу, збільшилася на 13 % порівняно з 2006 роком (2878).

Аналіз структури вирішених спорів даної категорії та їх динаміки свідчить про тенденцію до збільшення частки розглянутих справ щодо надання земельних ділянок у користування, у тому числі в оренду (з 27,7 % у 2006 році до 30,7 % у 2007 році та 37 % у 2008 році), справ, пов'язаних із самовільним зайняттям земельних ділянок (з 24,4 % у 2007 році до 25,6 % у 2008 році), та зменшенням питомої ваги розглянутих справ з інших спорів. У більшості випадків це спори: про визнання недійсними актів щодо землекористування (з 31,6 % у 2006 році до 28,2 % у 2007 році та 22,2 % у 2008 році); про набуття та реалізацію права власності на земельні ділянки (з 7,4 % у 2007 році до 6,3 % у 2008 році); про припинення прав і вилучення земельних ділянок (з 8,6 % у 2006 році до 7 % у 2007 році та 6,2 % у 2008 році).

Загалом протягом 2006 - 2008 років господарськими судами України розглянуто 13782 справи, пов'язані із застосуванням земельного законодавства, зокрема:

- про надання земельних ділянок у користування, у тому числі в оренду, - 4440;

- про самовільне зайняття земельних ділянок - 3469;

- про набуття та реалізацію права власності на земельні ділянки - 867;

- про припинення прав і вилучення земельних ділянок - 990;

- про встановлення земельного сервітуту - 125;

- про забудову земельної ділянки державної власності - 66;

- про використання земель охоронних зон - 54;

- про захист прав іноземного інвестора - 7;

- про розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації - 21.