Вищий адміністративний суд україни Довідка про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

На виконання плану роботи Вищого адміністративного суду України на I півріччя 2007 року Управлінням законодавства та узагальнення судової практики та Судовою палатою з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб здійснено вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами статей 19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

1. Законодавство, що регулює правовідносини у сфері соціальної захищеності інвалідів в Україні

Статтею 43 Конституції Українизадекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу Українипідприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII(далі - Закон).

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Основні правила визначення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та застосування штрафних санкцій за невиконання цього нормативу встановлено статтями 19,20 Закону. З часу прийняття цього Закону, з метою найбільш ефективного врегулювання відносин, пов'язаних із працевлаштуванням інвалідів, до зазначених норм неодноразово вносилися зміни та доповнення. Суттєвих змін зазнали ці норми у 2005 - 2006 роках з набранням чинностіЗаконами України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25.03.2005 N 2505-IV(набрав чинності з 31.03.2005),"Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.05.2005 N 2602-IV(набрав чинності з 22.06.2005),"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів" від 06.10.2005 N 2960-IV(набрав чинності з 01.01.2006),"Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" від 23.02.2006 N 3483-IV(набрав чинності з 18.03.2006) (порівняльна таблицястатей 19,20у редакціях зазначених Законів додається). Нормативно-правові акти, видані на виконанняЗакону, також були приведені у відповідність до його положень.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону(в редакціїЗакону від 31.05.2005) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці), установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Обчислення середньооблікової чисельності працюючих здійснювалося відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.95 N 171, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за N 287/823 (наказ втратив чинність з 01.01.2006 згідно знаказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 N 286). З 01.01.2006 року для здійснення такого розрахунку застосуванню підлягаєІнструкція зі статистики кількості працівників, затверджена зазначеним наказом, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за N 1442/11722.

Визначення поняття робочого місця і умов, за яких воно вважалося створеним, наводилось у Положенні про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314(постанова втратила чинність згідно зпостановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 70).

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 N 2961-IV(набрав чинності з 01.01.2006), і розуміється як:

робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вважаємо за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1836 "Про реалізацію статті 18 ¹ Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляли територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) шляхом подання до 1 лютого, наступного після звітного періоду статистичної звітності у формі N 10-ПІ поштова - річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 N 338та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2004 за N 1671/10270. У зазначеній формі звітності окремим рядком зазначалася встановлена нормативом кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів та кількість фактично працевлаштованих інвалідів. Однак зазначений наказ втратив чинність згідно знаказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" від 10.02.2007 N 42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за N 117/13384.

Відповідно до пункту 2.1 чинної форми звітскладається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду.

Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці щомісячно повідомляли центри зайнятості, направляючи звітність у формі N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" (місячна), яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 за N 464/2904. Зазначений наказ визнано таким, що з 01.01.2006 року втратив чинність, згідно знаказом Державного комітету статистики України від 30.11.2005 N 392. Натомість, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року N 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за N 1534/11814, затверджено новуформу звітності N 3-ПН "Звіт про наявність вакансій"таінструкцію щодо її заповнення.

Відповідно до статті 20 Законуроботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, самостійно сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів встановлювавсяпостановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 N 1767. Зазначена постанова втратила чинність згідно зпостановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 70.

Водночас, з метою приведення у відповідність нормативно-правових актів до вимог чинного законодавства зазначеним документом затверджено ряд актів, а саме:

Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю;

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування;

Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів;

Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету;

Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.

Таким чином, законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні зазнало значних змін, спрямованих на вирішення питань працевлаштування інвалідів, підвищення ефективності використання коштів, що надходять до державного бюджету у вигляді адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями.