3. Відповідальність за порушення земельного законодавства

3.1. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок

3.1.1. Повернення ділянок, зайнятих торговими кіосками без правовстановлюючих документів на землю

Серед справ цієї категорії численними є спори за позовами контролюючих органів (органів прокуратури) в інтересах держави в особі відповідних місцевих рад про звільнення господарюючими суб'єктами земельних ділянок, що використовуються останніми без правовстановлюючих документів, що виявляється при проведенні перевірок додержання законодавства у сфері отримання та використання земельних ділянок. Як свідчить судова практика, за наявності належних доказів такі позови задовольняються у повному обсязі (стаття 212 ЗК).

Разом з тим, при вирішенні цієї категорії спорів господарські суди по-різному підходили до правової оцінки наявних у відповідачів документів, які кваліфікувалися як правовстановлюючі на користування земельною ділянкою.

Зокрема, у справі господарського суду Харківської області за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради до Підприємця рішенням місцевого суду в задоволенні позову було відмовлено з огляду на те, що відповідач займав спірну земельну ділянку на підставі ордера на здійснення торгівлі з кіоску, який суд визнав правовстановлюючим документом.

Постановою апеляційного суду вказане рішення місцевого суду було скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. При цьому апеляційний суд на підставі статей 116,125,126 ЗКдійшов висновку, що ордер на право здійснення торгівлі з кіоску не є документом, який підтверджує право користування земельною ділянкою.

У справі ж господарського суду Харківської області за позовом Прокуратури в інтересах держави в особі Міськради до Управління з контролю за використанням та охороною земель і Товариства до Підприємця - про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку рішенням суду першої інстанції позов задоволене з огляду на те, що відповідач користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Постановою апеляційного суду зазначене рішення місцевого господарського суду було скасовано та у позові відмовлено. Апеляційний суд вказав, що, оскільки дозвіл (ордер) на право розміщення кіоску, виданий відповідачеві в установленому порядку, не анульований, то відповідач правомірно на підставі цього ордера займає відведену йому для торгівлі з лотка земельну ділянку.

Однак ВГСУ вказану постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У постанові ВГСУ, зокрема, зазначалося, що документ дозвільного характеру, яким є ордер, надає суб'єкту господарювання право на здійснення господарської діяльності на певній території, земельній ділянці або в певному приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК). Отже, суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив надання відповідачу згідно з ордером дозволу на здійснення торгівлі на певній земельній ділянці з наданням йому певного права на цю земельну ділянку.