ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках

Вступ

Питання, пов'язані з розглядом справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, мають особливе значення, оскільки актуальність цих проблем зумовлена великою кількістю відповідних цивільно-правових спорів у судовій практиці.

Слід зважати також на ті обставини, що у випадку завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки процес вчинення та умови виникнення зобов'язань суттєво відрізняються від загальних правил, що, відповідно, потребує виділення вказаних випадків як особливого різновиду деліктних зобов'язань.

Відповідно до плану роботи судів апеляційної інстанції та на виконання завдань Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) вивчено та проаналізовано підстави зміни і скасування судових рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; перевірено дотримання місцевими, апеляційними судами положень процесуального закону під час розгляду справ цієї категорії, визначено проблеми та спірні питання, що виникають під час розгляду таких справ судами першої інстанції та при їх апеляційному перегляді.

Матеріали, надані для проведення зазначеного узагальнення, свідчать про наявність неоднакової судової практики при розгляді цієї категорії спорів та помилок при застосуванні судами норм матеріального та процесуального права.

Метою узагальнення стало з'ясування проблемних питань, що виникають при вирішенні справ вказаної категорії, аналіз застосування судами норм матеріального та процесуального права, виявлення розбіжностей у тлумаченні законодавства, запобігання повторюваності судових помилок у процесі здійснення правосуддя під час розгляду справ цієї категорії, висвітлення законодавчо неврегульованих моментів у сфері таких правовідносин.

Крім того, узагальнення спрямовано на формування єдиної судової практики, усунення недоліків та розбіжностей при вирішенні спорів, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Аналіз статистичних даних

Аналізуючи статистичні дані щодо розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід зазначити, що судова статистика не відображає вказану категорію цивільних справ у окремій категорії їх розгляду, тому висновок можна зробити тільки на підставі інформації, наданої місцевими, апеляційними судами.

Так, у 2010 році на розгляд до місцевих судів надійшло більш ніж 3088 справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, місцевими судами Закарпатської області розглянуто 81 справу, Сумської - 79 справ, Кіровоградської - 117 справ, Чернігівської - 129 справ; Полтавської - 201 справа; Житомирської - 143 справи; судом м. Севастополя - 338 справ. На розгляд до місцевих судів Донецької області надійшло більш ніж 2 тис. цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що становить близько 1 % від загальної кількості справ позовного провадження, що перебували на розгляді суду.

Щодо якості розгляду справ цієї категорії можна зазначити, що згідно з матеріалами, наданими для проведення узагальнення, у переважній більшості справ апеляційні скарги відхилено із залишенням рішення суду першої інстанції без змін.

Отже, суди, як правило, дотримуються вимог чинного законодавства України та ухвалюють законні та обґрунтовані рішення. Проте існують недоліки судової практики, які суттєво впливають на її єдність.

Законодавче врегулювання спорів щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Відносинам про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, присвячені, зокрема ст. ст. 3,27,41,68 Конституції України,ст. ст. 11 - 16,22,23,316 - 327,355,386,979 - 999,1166 - 1168,1172,1187,1188,1191 - 1206 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), положенняКодексу України про адміністративні правопорушення(далі - КУпАП),Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України).

Правову природу відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, урегульовано законами України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року(зі змінами);"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" від 5 липня 2011 року(після набрання ним чинності скасовано вимоги щодо обов'язкової наявності у водія дорожнього (маршрутного) листа та нотаріально посвідченої довіреності на керування транспортним засобом);"Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року;"Про міліцію" від 20 грудня 1990 року.

Норми, що стосуються обов'язкового страхування, містяться у спеціальному законодавстві, зокрема, законах України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року;"Про страхування" від 7 березня 1996 року;"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року;"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 року,Директиві Ради ЄЕС від 24 квітня 1972 року "Щодо зближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та виконання зобов'язання про страхування такої відповідальності", Правилах добровільного страхування транспортних засобів "КАСКО", затвердженихУкрстрахнаглядом 25 березня 1997 року N 19-1,постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 6 січня 2005 року N 5.

Із метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при вирішенні спорів цієї категорії Пленумом Верховного Суду України було прийнято ряд постанов, які застосовуються судами під час вирішення спорів вказаної категорії, серед яких постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року N 2;постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року N 14;постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року N 6;постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року N 4;постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30 травня 1997 року N 8.

Вирішуючи спори цієї категорії справ, суди у своїй діяльності також керуються Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України "Про правила дорожнього руху" від 10 жовтня 2001 року N 1306(далі - ПДР України), Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою спільнимнаказом Міністерства юстиції України, Фондом державного майна України від 24 листопада 2003 року,Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12 липня 2001 рокута іншими нормативно-правовими актами, що регламентують спірні правовідносини.

Водночас існує й спеціальне законодавство, яке регулює правовий режим відповідальності володільців спеціальних джерел підвищеної небезпеки. Наприклад, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 рокувизначає обов'язок осіб, які володіють джерелом підвищеної екологічної небезпеки, компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо вони не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Крім того, спірні правовідносини регулюються земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Певні особливості має порядок відшкодування ядерної шкоди. Відносини щодо цивільної відповідальності за ядерну шкоду регулюють закони України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення"від 5 квітня 2006 року;"Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"від 12 червня 2011 року, а також ратифікована УкраїноюВіденська конвенція "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду" від 12 вересня 1997 року.

Зазначений вище перелік законів та нормативно-правових актів не є вичерпним. Загалом суди дотримуються його, проте під час розгляду справ такої категорії трапляються випадки, коли судді не завжди правильно застосовують норми матеріального права, припускають помилки щодо встановлення дійсних правовідносин сторін, застосування до них норм права, наслідком чого є скасування або зміна судових рішень.