74. Особливості регулювання світової торгівлі сировинними товарами.

У міру розширення міжнародної торгівлі обробленою продукцією (її частка у світовому товарообороті підвищилася з 54 % у 1960 р. до 75 % у 1990 р.) падає частка сировинних товарів. Взагалі дані про товарну структуру міжнародної торгівлі в світі в цілому дуже неповні. Найбільш значущою тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробної промисловості, на яку в середині 90х років припадало 1990 рісного обсягу світового експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства, у 1993 р. продукти добувної промисловості склали всього 11,9% в товарній структурі міжнародної торгівлі (в тому числі руди, мінеральна сировина і чорні метали – 3,1%, а паливо – 8,8%).

Ця тенденція характерна як для розвинутих, так і для країн, що розвиваються, внаслідок запровадження ресурсозберігаючих технологій.

Щодо регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами, то уряди та окремі компанії різних країн можуть вводити торговельні обмеження шляхом узгодження своїх дій.

Істотним фактором, який впливає на формування кон’юктури ринків промислової сировини та палива, є політика асоціацій експортерів сировинних товарів, побудованих на міжурядовій основі, які здійснюють політику контролю над виробництвом, торгівлею і цінами на різноманітні види паливно-сировинних товарів. Історія зафіксувала багато міжнародних картелів та угод, які обмежували конкуренцію продавців. Так у 60-ті роки ХІХ ст.. міжнародні компанії картелізували тютюнову торгівлю. У ХХ ст. З 1929 року Угода з нафти працювала до початку Другої світової війни. Між війнами діяла Угода з сталі. У 80-90-ті нараховується 26 міжнародних товарних асоціацій. Ці асоціації переслідують наступні цілі:

• регулювання цін по окремих товарах, а також обсягів виробництва та зовнішній торгівлі;

• запобігання падінню експортних цін;

• стабілізація надходжень від експорту;

• обмеження цінової конкуренції;

Міжнародні угоди з приводу сировинних товарів мають декілька особливостей, серед яких слід виділити:

• формуються і підписуються переважно у галузі сировини і с/г продукції;

• підписуються між урядами та фірмами окремих країн-учасниць;

• є по суті міжнародними картелями, які ведуть до отримання монопольного прибутку в наслідок елімінування цінової конкуренції;

Серед міжнародних угод з сировинних товарів виділяються:

• Міжнародна угода з пшениці (1933), зараз з 1992 – Міжнародна рада з пшениці. Ця угода встановлює квоти експорту-імпорту; міжнародні розміри закупівель; мінімальний ліміт цін; в свою чергу, це встановлює розмір поставок з кожної країни-учасниці.

• Міжнародна організація з кави (1992): встановлення експортних квот; обмеження імпорту кави з країн, які не є членами угоди.

• Міжнародна угода з цукру: встановлення експортних квот, річних цін за цукор, запаси цукру не повинні перевищувати 20% його річного виробництва в країнах-учасницях.

• Міжнародна угода з оливкового масла (1955): діє без механізму регулювання цін і квот; має переважно інформаційний характер.

• Міжнародна організація з олова (1953): встановлює ліміт цін; експортні та імпортні квоти встановлюються лише в разі падіння цін.

• ОПЕК (1960) – організація країн-експортерів нафти. Найбільш успішна асоціація, що об’єднала 12 країн, що розвиваються, встановлює експортні квоти та експортні ціни; надає довідкові ціни з нафти.

• Міжнародна угода з фосфатів (1924).

• Міжнародна бокситова організація.

За останні роки посилилась тенденція до здійснення міждержавного регулювання ринків сировинних товарів. У цьому напрямі діє така міжнародна організація як Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Під її егідою розробляються міжнароднії. стабілізаційні угоди, які укладаються між експортерами і імпортерами сировини та передбачають підтримання цін на сировину у погоджених межах головним чином за допомогою встановлення експортних квот та створення так званих буферних запасів, стабілізаційних фондів.

Також важливу роль грає ВТО (ГАТТ), особливо після Уругвайського раунду.

В Європі діє Європейська енергетична хартія (1991), яка створила в Європі єдиний енергетичний ринок.

На торгівлю сировинними товарами значний вплив здійснюють окремі великі країни, як Росія, Канада, США.