Алгоритм аналізу нудоти при хворобах органів травлення

нудота натще, що зменшується після прийому їжі (буває рідше)		нудота після прийому їжі, особливо жирної, чи алкоголю (буває частіше)
↓		↓
свідчить про підвищений тиск в шлунку чи duodenum натще (наприклад, при гастродуоденостазі, пілороспазмі),частіше на фоні підвищеної шлункової секреції.		А) виникає внаслідок підвищення тиску в протоках підшлункової залози чи в біліарній системі при порушенні їх прохідності у відповідь на стимуляцію секреції. Б) виникає внаслідок підвищення тиску (за рахунок недоперевареної їжі, метеоризму, рефлекторних спазмів сфінктерів) у шлунку та кишках.

Блювота(emesis, vomitus) –скланий рефлекторний акт, пов’язаний із збудженням центру блювоти мозку.

Центр блювоти (ЦБ)- координує акт блювоти на основі сигналів з

різних місць :

а) з хеморецепторів тригерної зони (ХГЗ);

б) з вестибулярної системи;

в) з периферичних відділів (при подразненні, пере розтягненні кишок, шлунку,

калькульозі біліарної системи, при ІМ);

г) з коркових рецепторів.

ЦБ - знаходиться в довгастому мозку, містить багато мускаринових (М)

холінергічних рецепторів та Н₁- рецепторів гістаміну.

В тригерній зоні переважають дофамінові рецептори.

Блювота спостерігається при цілому ряді захворювань ЦНС, передозуванні лікарських препаратів, інфекційних захворюваннях. Шлункова блювота виникає при:

• попаданні в шлунок концентрованих кислот, лугів, тощо;

• недоброякісної їжі або їжі в надмірній кількості;

• при запальних процесах в шлунку, при порушеннях евакуаторної функції.

Блювота приносить полегшення при патології гастродуоденальної зони і не приносить полегшення при дигестивних хворобах іншої локалізації (біліарна система, підшлункова залоза, тонка кишка).

Блювота зранку натще з виділенням великої кількості слизу і слини характерна для хронічних гастритів. Швидко після прийому їжі наступає також блювота при виразці кардіальної частини шлунка і при гострому гастриті. Для хронічного гастриту і для виразкової хвороби характерна через 2-3 години після їжі. При тривалій затримці їжі в шлунку за рахунок стенозу воротаря - застійна блювота (в блювотній масі є залишки їжі, з'їденої за 1-2 дні, причому кількість блювотних мас більша кількості з'їденої їжі). Різкий кислий запах (прогірклого масла) і пінистий вид свідчить про бродіння в шлунку. Гнилісний запах - про розкладання пухлини, спиртовий - при гострому отруєнні алкоголем, аміачний - при уремічному гастриті, при нирковій недостатності.

Калова блювота - при кишковій непрохідності або при наявності свища між шлунком і товстою кишкою.

Домішки блювотних мас: слизь, жовч, гній, кров, глисти. Слиз – при гастритах, жовч – при закидуванні вмісту 12-палої кишки в шлунок, при жовчній коліці. Гній – якщо наявний флегмонозний гастрит або прорив гною із абсцесу в грудній або черевній порожнинах. Кров – прожилки – при травматизації із ясен. Багато крові - при виразці 12 п.к. Якщо кров виділяється у незначній кількості - накопичується у шлунку - виникає блювота у вигляді кавової гущі.

Визначення поняття, різновиди та дифдіагностика диспепсій.

Диспепсія– це загальний термін або синдром, який об'єднує розлади внутрішньою порожнинного травлення, що виникають при порушеннях секретовидільної, в тому числі і ферментовидільної функції, або, інакше кажучи, при невідповідності між потребами організму та можливостями порожнинного травлення.

В залежності від переважного ураження того чи іншого травного органа розрізняють диспепсію:

• шлункову;

• кишкову;

• печінкову (гепатобіліарну);

• панкроатогенну.

Симптоми шлункової диспепсії:

• болі або важкість в ділянці шлунка (в епігастрії);

• печія, відрижка, нудота, блювота.

Часто шлункову диспепсію супроводжують симптоми загального плану (наприклад: зниження апетиту, похудання) або симптоми, пов'язані з патологією інших органів травлення: закрепи, рідше проноси, здуття живота тощо.

Диспепсія розвивається на фоні органічних хвороб (вторинна диспепсія органічного генезу) або без органічних змін органів травлення (первинна, або функціональна диспепсія).

Основні хвороби, при яких зустрічається шлункова диспепсія органічного генезу:

1. Хвороби, що протікають на фоні гіперсекреторного стану шлунка:

• гастрит;

• гіперацидний гастродуоденіт;

• типова виразкова хвороба пілороантрального відділу шлунка чи цибулини 12-палої кишки.

Для даних станів характерні:

• болі натще – ниючі, після їжі зменшуються, пізні;

• відрижка кислим та їжею;

• іноді - супутні закрепи.

2. Хвороби, що протікають на фоні гіпосекреції або гіпомоторики:

• Гіпоацидний атрофічний гастрит;

• рак шлунка;

• декопенсований стеноз пілоруса.

Характерно:

• важкість, розпирання, давлячі болі після їжі;

• відрижка повітрям, затхлою їжею;

• неприємний смак у роті;

• нудота, блювання, що приносить полегшення;

• зниження апетиту, зміни стільця.

3. Більш загальні патологічні стани або хвороби, що часто протікають з розвитком реактивних та запально-дистрофічних змін у шлунку (при цьому спостерігаються різні прояви шлункової диспепсії з переважанням вищеописаних першого або другого її варіантів):

• лімфогранулематоз, саркоїдоз;

• туберкульоз;

• сифіліс;

• актиномікоз та інші грибкові захворювання шлунка;

• доброякісні пухлини;

• лихоманковий стан;

• ендотоксикоз, уремія (ниркова недостатність);

• цукровий діабет;

• цироз печінки;

• алергія;

• неврогенні вегетативні розлади.

Крім того, як було вказано вище, симптомокомплекс шлункової диспепсії слід відрізняти від дещо подібних проявів диспепсії інших локалізацій:

• кишкової;

• біліарної;

• панкреатичної.

Диспепсію, що не має органічної основи, називають функціональною(первинною, невиразковою, неспецифічною, неорганічною, ідіопатичною). Функціональна диспепсія фігурує в якості самостійного захворювання в Міжнародній статистичній класифікації хвороб останнього (10-го) перегляду.

Найбільш популярною серед гастроентерологів є класифікація функціональної диспепсії на клінічні варіанти:

• виразковоподібний;

• рефлюксоподібний;

• дискінетичний;

• неспецифічний.

При виразковоподібномуваріанті хворі скаржаться на болі або відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці, які виникають натще, іноді вночі, проходять після прийому їжі або антацидних препаратів.

Рефлюксоподібний– скарги на печію, зригування, відрижку, сильні болі біля мечевидного відростку грудини.

При дискінетичномуваріанті – важкість та відчуття переповнення в епігастральній ділянці після їди, нудота, блювота, непереносимість жирної їжі, здуття черева, анорексія.

При неспецифічномуваріанті – скарги пацієнтів важко віднести до тієї чи іншої групи. Можливе поєднання різних варіантів.

Також, виходячи із стану гастроінтестинальної моторики, виділяють два варіанти функціональної шлункової диспепсії:

1 – з переважання больового синдрому (pain predominant), при якому порушення моторики відсутні ;

2 – з переважанням відчуття важкості та переповнення в епігастральній ділянці (dyscomfortpredominant), при якому виявляють виражені порушення моторики шлунку.

Хворим з вперше діагностованою імовірною функціональною диспепсією віком до 45 років, які не мають "симптомів тривоги" (шлунково-кишкових кровотеч, анемії, дисфагії, немотивованої втрати ваги тіла), рекомендовано проводити пробне лікування без попереднього ендоскопічного дослідження. При виразковоподібному варіанті – антисекреторні препарати (інгібітори протонної помпи, Н₂-гістаміноблокатори чи антациди). При дискінетичному варіанті перевагу віддають прокінетикам (метоклопрамід, дамперидан, цизанрид). Лише при неефективності медикаметозної терапії, а також при наявності вище згаданих "симптомів тривоги", хворому проводиться ендоскопічне дослідження і ведеться пошук органічного ураження гастродуоденальної зони.

Порушення апетитучасто пов'язано з станом шлункової секреції. Зниження апетиту частіше при зниженій секреції і навпаки. Зниження апетиту до повної його втрати (анорексія) частіше зустрічається при гострому гастриті та раку шлунка. При виразковій хворобі шлунку апетит іноді підвищений.