4.Терапія на догоспітальному етапі.

Всі заходи повинні бути спрямовані на підтримку адекватного мікроклімату, оксигенації, декомпресії шлунку і кишечнику і проведені в наступній послідовності:

-обов’язкова інтубація;

-знеболення (трамал по 1 кр. через рот, морфін 0,2 мг/кг);

- зонд у шлунок;

-очисна клізма з фізіологічним розчином натрію;

-положення новонародженого на правому боці, щоб зменшити натягнення брижі;

-сухі стерильні серветки на евентровані органи;

-інфузійна терапія із розрахунку 15-20 мл/кг/год;

-антибіотики (цефалоспорини, метронідазол);

-новонародженого вкласти в пластиковий мішок, що запобігає втраті тепла та вологи.

5.Діагностика на госпітальному етапі:

-загальний аналіз крові з підрахунком тромбоцитів і визначенням часу згортання крові;

-загальний аналіз сечі;

-біохімічний аналіз крові;

-коагулограма;

-група крові та резус-фактор;

-ЕКГ;

-первинне бактеріологічне обстеження доступного нативного матеріалу;

-для виключення поєднаної патології рентгенологічне дослідження органів черевної та грудної порожнини;

- НСГ;

-УЗД;

-ЕхоКГ;

-консультація неонатолога та невропатолога.

6. Передопераційна підготовка.

Пердопераційна підготовка продовжується з догоспітального етапу (зонд у шлунок, катетер в сечовий міхур, інтубація трахеї, клізма, знеболення).

Розпочата до транспортування антибактеріальна терапія продовжується.

Додатково проводиться катетеризація нижньої порожнистої вени через доступ до v.saphena для постійного моніторінгу венозного тиску під час операції.

Інфузійна терапія проводиться розчинами глюкози та фізіологічним розчином у співвідношенні 1:1 в дозі 100-120 мл/кг/добу, плазма 20-30 мл/кг/добу.Обов’язково застосовують інгібітори протеолізу (контрикал, гордокс), гемостатичні засоби (вікасол, дицинон).

Критерієм готовності до операції є не час після народження, а стабілізація основних лабораторних показників і гемодинаміки.

7. Хірургічне лікування:

-пластика місцевими тканинами (при незначному об’ємі евентрованого кишечника та наближеному до нормального розмірі черевної порожнини);

венозний тиск у нижній порожнистій вені має бути не більше 20см вод. ст.;

-підшивання мішка з консервонаної твердої мозкової оболонки або біотрансплантату «Тутопласт-перикард» (при значно зменшених розмірах черевної порожнини, коли після вправлення евентрованих органів виникають респираторні та гемодинамічні розлади); мішок формується у вигляді конусу і підшивається до країв очеревини та апоневрозу, а верхівка його підвішується з помірним натягом; біоматеріал видаляють на 10-12 добу після операції з наступним закриттям черевної порожнини;

-при вираженому запаленні кашечника, у випадках поєднання з атрезією та стенозом, доцільно вправити сегменти кишки в черевну порожнину та плнувати відновлення пасажу до моменту, коли зникне фібрінозний футляр та стан дитини стабілізується; в цих умовах накладання анастомозу та мобілізація брижі значно спрощуються.

8. Післяопераційне лікування.

Особливого значення в післяопераційному періоді набуває парентеральне харчування. Тривалість його буде визначатись термінами повного відновлення перистальтики та пасажу по ШКТ, що наступає не раніше 10-14 доби після операції.

Використання ентерального харчування стає можливим після зникнення пареза кишечника та появи самостійного пасажу.