6. Хірургічне лікування.

Передопераційна підготовка.

Визначає анестезіолог згідно протоколів.

Оперативне втручання.

У фазі загострення проводиться декомпресія внутришньокісткового гнояка за допомогою постійних голок або поліхлорвінілових катетерів, лаважу осередку ураження, локальної протимікробної терапії, дренування підокісних флегмон, санації нориць.

Після стихання запальних явищ вдаються до радикального хірургічного втручання, яке полягає в радикальній фістулонекрсеквестректомії (видалення усіх нежиттєздатних тканин: секвестрів, патологічних грануляцій, надлишкового склерозу, нориць), інтраопераційний санації ураженого сегмента (промивання антисептиками, обробка СО2-лазером, ультразвуком), множинній перфорації залишкових склерозованих кісткових стінок у разі їх виразного склерозу та пластиці залишкових кісткових порожнин аутоспонгіозою, аутологічним кістковим мозком (перевага віддається використанню фотомодифікованого аутоматеріалу, у якому після ультрафіолетового опромінення значно підвищується остеогенний потенціал кістково-мозкових клітин-попередників).

Місцева терапія.

Раціональна фіксація після операції полягає у використанні гіпсових пов'язок, а при необхідності прооперований сегмент стабілізується шпицевим компресійно-дистракційним апаратом.

7. Післяопераційне лікування.

Вплив на макроорганізм у фазі загострення містить боротьбу з інтоксикацією (інфузійна терапія), підтримку та стимуляцію захисних сил організму (замісна імунотерапія, використання імуномодуляторів), десенсибілізуючу терапію, вітамінотерапію. Обсяг цих заходів залежить від виразності системної реакції організму на інфекцію.

Вплив на мікроорганізм здійснюється шляхом проведення раціональної антибіотикотерапії. Препаратами вибору являються цефалоспоріни ІІІ генерації (цефтріаксон, цефотаксим 50 мг/кг); фторхінолони (абактал,занозин 10 мг/кг).

Вплив на осередок запалення складається у фазі загострення (коли проводиться декомпресія) з проведення локальної протимікробної терапії: лінкоміцин, канаміцин,

8. Реабілітаційні заходи.

Головними принципами реабілітації дітей із ХГО є поетапне комплексне лікування та диспансеризація. Після виписування з стаціонару слід амбулаторно проводити загально-оздоровчі заходи та санацію осередків хронічного інфікування (гнійно-запальні захворювання шкіри, мигдаликів, вух, зубів тощо). Протирецидивну терапію доцільно проводити двічі на рік (весною та восени), використовуючи комплекс заходів: вітамінотерапію, імуномодулятори, десенсибілізуючу терапію, а на locus morbi – електрофорез з антибіотиками, магніто- та лазеротерапію. Контрольне клініко-рентгенологічне дослідження здійснювати через 3 – 6міс після виписування з стаціонару, в подальшому – один раз на 12 міс протягом 5 років. В подальшому дитина, що перенесла ХГО, повинна бути під наглядом дитячого хірурга, а потім – дорослого хірурга.

9. Санаторно-курортне лікування.

Санаторно-курортне лікування здійснюють за ощадливими та тонізуючими режимами у фазі ремісії. Санаторно-курортне лікування передбачає лікувально-оздоровчі заходи (аеро-, геліо- і таласотерапія, бальнео- і пелоїдотерапія), які доцільно проводити у комплексі з протирецидивною терапією.