Erfan / валютна рада та її запровадження в країнах

Система валютної ради означає режим стовідсоткового резервування національної валюти при жорсткому обмінному курсі щодо певної іноземної валюти, зафіксованому у відповідному законі. Грошова база повинна повністю покриватися чистими валютними резервами центрального банку. Центральний банк не має повноважень проводити операції на відкритому ринку, тобто не має права придбати будь-які внутрішні активи (державні цінні папери), оскільки при цьому на дану суму зменшуються його валютні резерви. Також центральному банку заборонено надавати кредити у будь-якій формі уряду і комерційним банкам. При застосуванні стратегії валютної ради процентні ставки визначаються виключно на ринку, а національна валюта стає повним еквівалентом вільноконвертованої валюти (залежно від вибору валюти прив’язки).

Разом з крахом колоніалізму ця стратегія практично зникає, однак останнiм часом спостеpiгається вiдpодження її популяpностi, зокрема в країнах з перехідною економікою. Стратегії валютної ради були запpовадженi в таких країнах як Гонконг (1983), Аpгентина (1991), Естонiя (1992), Литва(1994), Болгаpiя (1997), Боснія (1997). Досвід цих країн свідчить, що ця стратегія дає змогу швидко знизити інфляцію, допомагає посилити фіскальну дисципліну, повернути довіру до національної валюти і створити умови для економічного зростання країни. Сеpеднiй piвень iнфляцiї пpи запpовадженнi системи валютної ради був пpиблизно на 4 % нижче, нiж за умов запpовадження фiксованого валютного куpсу. Також тi кpаїни, де було запpоваджено iнститут валютної ради, pозвивалися значно швидше, нiж кpаїни фiксованого валютного куpсу. Аргентинський успіх застосування стратегії валютної ради викликав дискусії щодо можливого введення цієї системи в Мексиці, Бразилії та Венесуелі. Також деякі азіатські країни опинилися перед аналогічною проблемою вибору (серед них Індонезія, Таїланд та Малайзія). Деякі економісти вважають доцільним запровадження стратегії валютної ради і в Україні.

Додатково,якщо э час:

Німецький економіст Айхенгрін вважає систему „валютного керування” украй ризикованою і радить використовувати її лише в екстремальних ситуаціях, щоб придушити галопуючу інфляцію. Удавана простота досягнення стабільності валютного курсу, попереджає він, - лише ілюзія. В умовах „валютного керування” уряд приречений на „драконівські” заходи для урізування бюджетних витрат, щоб забезпечити точну відповідність грошової маси розміру валютних резервів. Соціально-політична напруженість і повна відсутність можливості маневру в питаннях грошової емісії - така лише частина ціни, яку необхідно заплатити за введення режиму „валютного керування”. Узагалі, вважає Айхенгрін, ефективним цей рецепт може бути тільки в малих країнах з нерозвиненим фінансовим ринком, де влада може розраховувати в разі потреби на фінансову підтримку з-за кордону.