60. Розвиток української культури на порозі ххі ст.

На початку XXI ст., українське суспільство поєднує в собі надзвичайно широкий спектр культурних надбань тисячоліть, серед яких – релігійна, економічна, мовна, етнонаціональна, мистецька складові тощо. Виступаючи сегментами сучасної культури та мистецтва, ці складові важко, а іноді і взагалі не піддаються узагальненню. Тому актуальним є питання про подальшу долю сучасного культурного процесу в Україні, в якому визначальним чинником вирішення проблем є виявлення основних суперечностей цього процесу. Також актуальним видається визначення основних важелів культурного процесу сьогодення та з’ясування низки існуючих у цьому процесі мистецтвознавчих та культурологічних проблем. Незалежна Українська держава гостро відчула потребу опрацювання законодавчої бази в галузі культури. Це диктувалося двома причинами: по-перше, союзне законодавство передбачало пріоритети російських культурних надбань; по-друге, в умовах переходу до ринкової економіки змінювався сам підхід до фінансування культури державою, соціального захисту діячів літератури та мистецтва. Глибокі зміни мали відбутися також у галузі освіти, науки. Важливим документом, який схвалила Верховна Рада України 19 лютого 1992 р., стали "Основи законодавства про культуру", розроблені в Міністерстві культури України (міністр Л. Хоролець). Це ґрунтовна програма розвитку національної культури, яка практично поривала з тоталітарним минулим, ставила розвиток культури на пріоритетний шлях. Напередодні цієї ухвали Верховної Ради Президент України Л. Кравчук видав Указ "Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів культури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин". Цей документ передбачав звільнити з 1 січня 1992 р. творчі спілки України від сплати податків на доходи і внесків до спеціальних фондів та зобов'язував Кабінет Міністрів забезпечити папером на рівні 1991 р. видавництво "Веселка", періодичні видання Спілки письменників України. Вагомим був внесок у розвиток культури української інтелігенції. З ініціативи Спілки письменників України, Народного Руху України, академічного Інституту літератури ім. Т. Шевченка, Асоціації творчої інтелігенції "Світ культури", інших спілок у Києві в вересні 1991 р. відбувся Форум інтелігенції України, який поставив перед елітою народу конкретні завдання участі в державотворчому процесі. Серед важливих законодавчих актів у галузі культури, які останнім часом схвалила Верховна Рада, є "Закон про бібліотеки" та "Закон про музеї". Міністерство культури підготувало до розгляду в парламенті проекти законів про кіно, про переміщення культурних цінностей, про охорону культурної спадщини, про неприбуткову та благодійницьку діяльність. На сьогодні в підпорядкуванні Міністерства культури перебувають 15 національних закладів культури, діє Український центр культурних досліджень, Інститут пам'ятко-охоронних досліджень та Національний науково-реставраційний центр з трьома філіями в регіонах, створено кілька заповідників національного значення. З проголошенням державної незалежності розпочато перебудову в системі освіти. Згідно з розробленою 1992 р. Державною національною програмою "Українська освіта в XXI столітті" (керівники П. Таланчук та А. Погрібний), новостворена система національної освіти мала позбутися залишеної в спадок "репресивної педагогіки", гостро постала проблема атестації педагогічних кадрів, технічного забезпечення шкіл, видання підручників, упровадження нових критеріїв оцінки знань. З початком 1993 р. помітною стала загрозлива тенденція у виданні і розповсюдженні української книжки. Видавати книжку в Україні стало невигідно. Зменшилися тиражі видань української періодики, перестали виходити деякі новостворені газети, журнали, альманахи, водночас жодних заходів до захисту української книжки від російської експансії економічними важелями уряд не вживав. Завмер інформаційний орган українських видавців "Друг читача", розпалася державна система книготоргівлі. Вже у 1994—1995 рр. книжку, видану в Харкові, практично неможливо купити у Львові, і навпаки. Практично не випускає так потрібної для України енциклопедичної літератури видавництво "Українська енциклопедія", а третє за потужністю в Європі видавництво художньої літератури "Дніпро" замість півтисячі видає всього 10—15 шат на рік. З ініціативи громадськості 1994 р. у Львові започатковано щорічне проведення форумів видавців України, видавнича спілка "Просвіта" розпочала видавати газету "Книжкова тека", яка хоч якоюсь мірою заповнює те, що зобов'язана робити держава. Після приходу нової президентської адміністрації і парламенту нового скликання становите не поліпшилося: в Україні сьогодні видається 3,1% книжок українською мовою, все решта — російською. Цю катастрофічну ситуацію можна поправити за однієї умови — держава має різними способами захистити українське друковане слово, звернути увагу на комплектацію державних бібліотек, терміново поправити справи в поліграфії і виробництві паперу, поставити економічний заслін нерегульованому напливу російськомовної книжки з Росії і визначити квоти на видання російської книжки в Україні. Попри економічні негаразди розвивається національний театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на 30 тис. вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької — у Великобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Традиційними стали зарубіжні гастролі колективів Національної опери, театрів опери та балету Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова. Голоси вітчизняних оперних співаків А. Кочерги, В. Лук´янець, В. П´ятнички, А. Шкургана звучать на найпрестижніших сценах Європи. Донецьк став місцем проведення Міжнародного конкурсу артистів балету. На сцені Національної опери набуває авторитету і Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря. Складна ситуація у сфері кінематографу. Ще десять років тому на державних кіностудіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів щороку. Нині порівняно з 1988 р. виробництво фільмів скоротилося в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш як удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося. Поступово із свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно». Попри те, фільм «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Іллєнко) у 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди найпрестижнішого у світі Каннського кінофестивалю. Успіхом вітчизняних кінематографістів став фільм В. Криштофовича «Приятель небіжчика». Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг» (Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо. У сфері культури активно розвиваються міжнародні зв´язки, що сприяє поширенню української культури у світі. Після здобуття незалежності десятки країн світу уклали з Україною угоди про культурну співпрацю. Українське товариство дружби і культурних зв´язків із зарубіжними країнами має контакти з 900 громадськими організаціями і понад 300 відомими громадськими діячами із 102 країн світу. Товариство культурних зв´язків із українцями за кордоном «Україна» співпрацює з 50 організаціями зарубіжних українців, країн Європи, США, Канади, Латинської Америки, Австралії. Протягом 1992—1993 pp. понад 100 українських творчих колективів побувало на гастролях за кордоном.Водночас за останнє десятиліття у культурній сфері не вдалося подолати деструктивних тенденцій, найпомітніші серед яких:— маргіналізація культури;— скорочення мережі установ ультури;— повільне формування правових засад культури, мистецтва, які відповідали б сучасним світовим вимогам та особливостям українського культурного процесу;— обмежене фінансування культури;— комерціалізація культурної сфери, що за відсутності стійких традицій меценатства поставило на межу виживання значну частину творчих колективів, спричинило домінування грошей над естетичними ідеалами;— прогресуюча культурна деградація населення. Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері.

39