- •1. Початки людської цивілізації на терені України.
- •2. Трипільська культура.
- •3. Скіфсько-Сарматська доба в історії України. Кімерійці.
- •4. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •5. Східні слов`яни на території України.
- •6. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець іх – кінець х ст.).
- •7. Розквіт Київської Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
- •8. Культура Київської Русі.
- •9. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга.
- •10. Утворення і розвиток Галицько-Волинської держави.
- •11. Соціально-економічний стан українських земель у складі Литви та Польщі.
- •12. Політичний та адміністративний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі.
- •13. Національно-релігійний гніт у другій половині хvі ст. Люблінська унія.
- •14. Брестська церковна унія та її наслідки.
- •15. Закарпаття у складі Угорського королівства (XIV – XVI ст.). Битва під Могачем та її наслідки для Закарпаття.
- •16. Культура України ( друга половина XIV – перша XVII ст. ).
- •17. Причини виникнення козацтва та його роль в історії українського народу.
- •18. Виникнення козацтва та Запорозької Січі.
- •19. Українська національна революція 1648 – 1676 рр.: причини, характер, рушійні сили.
- •20. Гетьманство Богдана Хмельницького ( 1648 – 1676 рр.).
- •21 . Українсько-московська міждержавна угода 1654 р. «Березневі статті».
- •22. Українська держава за гетьманування і. Мазепи.
- •23. Пилип Орлик і перша українська конституція.
- •24. Останні гетьмани Лівобережної України.
- •25. Культура України в другій половині XVII – XVIII ст.
- •26. Південне товариство декабристів та його програма.
- •27. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •28. Адміністративний устрій, соціально-економічне і політичне становище західноукраїнських земель у складі Австрії у першій половині хіх ст.
- •29. Національне пробудження в Галичині. «Руська трійця».
- •30. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у 1848 – 1849 рр.
- •31. Будителі Закарпаття.
- •32. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Буржуазні реформи 60 – 70 рр. Хіх ст. Та особливості проведення їх в Україні.
- •33. Розвиток капіталізму в Україні в другій половині хіх ст.
- •34. Українська культура в другій половині хіх ст.
- •35.Укранський суспільно-політичний рух в другій половині хіх ст.
- •36. Процеси національного відродження на українських землях у першій половині хіх ст.
- •37. Політизація укр.. Нац.. Руху в 90-х рр.. Хіх ст.. «Братство тарасівців».
- •38. Західноукраїнські землі у другій половині хіх ст.
- •39. Закарпаття у другій половині хіх – на початку хх ст.
- •40. Україна в Першій світовій війні. Січові стрільці.
- •41. Боротьба за українську державність.
- •42.Зунр: головні віхи історії.
- •43. Оформлення срср і роль України в цьому проц..
- •44. Політика українізації, культурне піднесення.
- •45. Соціалістична індустріалізація України.
- •46. Колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933рр.
- •47. Політичні репресії в Україні в 2-ій половині 20-30-х рр.. Хх ст.
- •48. Західноукраїнські землі у 1921 – 1939 рр.
- •49. Карпатська Україна1939 р.
- •50. Українські землі в роки Другої світової війни.
- •51. Радянізація західних областей України. Боротьба оун(Організа́ція украї́нських націоналістів) – упа(Українська повстанська армія). Операція «Вісла».
- •52. Хрущовські реформи в Україні та їх суперечливість.
- •53. Культурний та духовний розвиток українського суспільства. Шістдесятники. Дисидентський рух.
- •54. Перебудовчі процеси в Україні як передумова державотворчих змагань.
- •55. Боротьба за суверенітет та державну незалежність України в 1990 – 1991 рр.
- •56. Розбудова політичної та адміністративної системи незалежності України.
- •57. Конституційний процес та особливості Конституції України 1996 р.
- •58. Суспільно-політичне життя в Україні на зламі тисячоліть.
- •59. Основні напрямки зовнішньої політики України в умовах незалежності.
- •60. Розвиток української культури на порозі ххі ст.
46. Колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933рр.
Складовою сталінського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. Цей напрям був визначений у 1927 р. на XV з’їзді Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)). Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти „лінії партії”, оголосили „ворогами народу” і репресували. У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. В Україні зросла кількість суцільно колективізованих районів. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села вел. Кількість робітників. В 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками.
Отже, в результаті „соціалістичної колективізації” радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення.
У 1932–1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, один з найтрагічніших результатів колективізації – голодомор. Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Плани хлібозаготівель ніколи не були економічно обґрунтованими. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був піднятий. В 1932 р. була прийнята постанова „Про охорону соціалістичної власності”, згідно з якою за „присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено четвертину районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Втрати України становили 3,5–5 млн. чоловік. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.
Однак, незважаючи на такі великі жертви, які заплатив наш народ за соціалістичну індустралізацію і колективізацію, ефективність господарювання залишалась низькою, велась в основному екстенсивними методами, добробут народу зростав дуже повільно.