3.3.1.Типи боліт

Болота прийнято ділити на дві великі групи: заболочені землі (торфові болота арктичної тундри, очеретяні та осокові болота лісостепу, засолені болота напівпустелі та пустелі, заболочені тропічні ліси тощо) і торфові болота, які за характером водно-мінерального живлення, формою поверхні і складом рослинності поділяються на три типи: низинні, перехідні, верхові (рис.3.3).

Низинні болота - мають ввігнуту або плоску поверхню, що обумовлює застійний характер водного режиму і розповсюджені у знижених формах рельєфу, на місцях колишніх озер або в заплавах річок. Живляться болота за рахунок атмосферних опадів, стоку поверхневих вод з оточуючої території, річкових вод під час паводків і водопілля, грунтових вод. Для цих боліт характерна наявність євтрофної рослинності (чорна вільха, береза, осока, очерет тощо). Зольність торфу низинних боліт – 6-7% (рис. 3.3.).

Верхові болота - мають опуклу або плоску поверхню. Торф накопичується в центральній частині болота швидше, ніж на краях. Зустрічаються лише у вологому кліматі і розташовуються на плоских вододілах. Живляться такі болота лише за рахунок атмосферних опадів, бідні на мінеральні біогенні речовини і тому до них приурочена оліготорфна рослинність (сфагновий білий мох, пухівка, журавлина тощо). Зольність торфу цих боліт менше 4%.

Перехідні болота - це проміжні болота між низинними і верховими. Поверхня їх слабоопукла або плоска; мінеральне живлення помірне і відповідає вимогам мезотрофних рослин (береза, осока, сфагнові білі мхи).

Рис. 3.3. Схема верхового (а) та низинного (б) торф’яного болота

мікроландшафти: 1–осокові, осоково-очеретяні, осоково-гіпнові; 2-сфагново-осокові; 3–сфагново-пухівкові; 4–вільшаники; 5–сосново-сфагнові; 6–поклади сфагнового торфу; 7–поклади очеретяного та осокового торфу; 8–мінеральний грунт.

3.3.2.Морфологія та гідрографія боліт

Характерними елементами рельєфу поверхні болота є:

Пасма - це окремі витягнуті в довжину підвищені ділянки болота, і які відокремлені одна від одної такими ж витягнутими в довжину значно обводненими зниженнями (мочарами).

Горби - утворення їх пов’язане з морозним випиранням і спостерігаються на болотах лісотундри. Складені з торфу, під яким знаходиться вічна мерзлота.

Купини та міжкупинні зниження - утворення їх пов’язане з накопиченням торфу і нерівномірною густотою рослинного покриву.

Для болотних масивів характерна наявність внутрішньоболотних водних об’єктів.

Внутрішньоболотна гідрографічна сітка - це поєднання наявних внутрішньоболотних об’єктів: струмків, річок, озер, мікроозер, трясовин.

Струмки та річки утворилися або до заболочування території, або сформувалися в процесі болотоутворення і мають глибину 1,5 - 2 м, ширину русла не більше 10 м, малі витрати води та незначну швидкість течії.

Болотні озера - це відносно великі за площею до 10 км² і глибинами до 10м, і мають торфяні береги.

Мікроозера - це водойми менших розмірів, що зустрічаються великими групами серед заболоченої території і які розташовані на схилах болотних масивів та у пониззях рельєфу.

Трясовини - це перезволожені ділянки болотних масивів, які характеризуються розрідженою торфовою масою, слабою дерниною рослинного покриву та високим рівнем води. Трясовини бувають застійними, з фільтраційним рухом води та проточними.