- •1. Предмет курсу " Історія української культури". Поняття "культура"?
- •2 .1 Основні функції культури?
- •2.2 Особливості функціонування культури в суспільств?
- •3.1 Типи та рівні культури
- •4.Національна культура як складова частина світової культури.
- •5.Первісні релігійні вірування. Язичництво як перша релігія Київської Русі.
- •6.Значення культури первісного суспльства для розвитку людства.
- •7. Етапи розвитку культури первісного суспільства та їх характеристика.
- •8. Досягнення в матеріальній та духовній сферах за часи первісного суспільства.
- •9. Виникнення рас. Формування мов та мовних сімей.
- •10.Функції релігії. Світові релігії та їх характеристика.
- •11. Православна церква в Україні та її діяльність.
- •12. Релігійні крнфесії в україні.
- •13. Створення та діяльність уніатської церкви в Україні.
- •14. Запровадження християнства та його вплив на розвиток культури Київської Русі.
- •15.. Розвиток освіти і літератури в Київській Русі.
- •16. Мистецькі здобутки за часів Київської Русі.
- •17. Характеристика театрального митстецтва. Типи, види театру.
- •18. Український театр 16218 ст. Шкільний театр. Вертеп.
- •19. Український театр 19ст. Створення професійного тетру. Театр "корифеїв"
- •20. Театральне мистецтво України 20 ст. Основні напрямки театрально мистецтва на поч. 20ст.
- •21. Модерновий театр Леся Курбаса.
- •22. Виникнення кінематографу. Основні види та жанри кіно.
- •23.Розвиток укр. Кіномистецтва. О.Довженко, с.Параджанов, і.Миколайчук класики українського кіна.
- •24. Загальна характеристика музичного мистецтва. Групи музичних інструментів.
- •25. Особливості українського музичного мистецтва. "Знаменний розпів", "партесний" та "акапельний" спів.
- •26. Козацькі думи і пісні та їх виконавці.
- •27. Творчість українських композиторів 18ст. Д.Бортнянський, м. Березовський, а.Ведель.
- •28. Створення національної музичної школи: с.Гулак-Артемовський, м.Лисенко та їх внесок в розвиток української музики.
- •XIX — початок XX століття
- •29. Розвиток укрїнського музичного мистецтва в Радянській Україні.
- •31. Мистецтво архітектури, її основні риси.
- •33.Архітекура Київської Русі.
- •34. Українське бароко. Видатні архітектури. Конструктивізм.
- •35. Класицизм та модерн в Україні. Творчість с.Городецького.
- •36. Радянський період розвитку архітектури. Коструктивізм.
- •38. Іконопис як вид живопису. Заснування Київської школи іконопису.Особливості іконопису14-18ст. Сюжети ікон. Видатні іконописці.
- •39. Розвиток портретного живопису. Видатні художники-портретисти.
- •40. Реалізм як основний напрямок живопису 19ст. Творчість т.Шевченка, і.Сошенка та інш.
- •41. Модернізм на поч. 20ст., його прихильники в Україні.
- •42. Радянський період образотворчоно мистецтва в Україні. М.Бойчук і його школа.
- •43. Художники "шестидисятники". Сучасне українське малярство.
- •44. Українська література. Періодизація літературного процесу в Україні, його характеристика.
- •45. Основні напрямки розвинку літератури за часів Київьскої Русі.
- •47. Нова уркаїнська література 14-20ст. Основні літературні напрямки. Корифеї української літератури та їх творчість.
- •48.Радянський етап в українській літературі. Література "ліквідованих".
- •49. Розвиток освіти в Україні 10-14ст.
- •50. Створення та діяльність братських шкіл в Україні.
- •51. Розвиток вищої освіти в Україні у 14-20ст.
- •52. Декоратичвно-ужиткове мистецтво.
- •53. Українська кіультура 20ст.. В контекстісвітової культури.
- •54. Становлення і розвиток національної науки. Видатні вчені нан України.
- •55. Мазепівська доба в розвитку культури України.
- •56. Українська автокефальна церква та її доля.
- •57. Книгодрукування в Україні. Перші друкарні.
- •58. Просвітницька, художня та поетична діяльність т. Шевченка.
- •59.Радянський етап в українській культурі.
42. Радянський період образотворчоно мистецтва в Україні. М.Бойчук і його школа.
Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені у київських музеях — Національному художньому музеї, Музеї російського мистецтва та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», ряді галерей на Андріївському узвозі тощо.
Київ початку XX століття пов'язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках в Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко. У 1930-х працювали видатні графіки, такі як Сергій Конончук, який особливу увагу приділяв темі рідного міста. Ці рисунки ніби створюють серію, де головними «героями» стають куточки двориків, тихих вулиць («Київ. Глибочиця», 1931р.; «Київ. Вулиця Артема», 1934р.). Художник зумів відчути й передати тонкий, мінливий стан природи, сповнити її людським теплом рідних вулиць.
Сергій Конончук. "Київ. Глибочицький провулок". 1931. Туш, пензель
Сергій Конончук. "Околиця Києва". 1933. Туш, перо, пензель
Сергій Конончук. "Київ. Дорога на Татарській вулиці". 1929. Туш, пензель
Сергій Конончук. "На Дніпрі". 1931. Туш, пензель
У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрямки європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).
Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 р., коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х рр українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні, зокрема це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.
Миха́йло Льво́вич Бойчу́к (*30 жовтня 1882, Романівка, Теребовлянський район, Тернопільська область — †13 липня 1937, Київ) — український художник, маляр-монументаліст, лідер групи «бойчукістів». Член НТШ (1912), УНТ (1917). Один із засновників монументального мистецтва України 20 ст. Представник Розстріляного відродження.
В 1911—1912 роках Михайло Бойчук проживав у Львові. Працював над монументальними розписами у м. Ярослав (нині Польща), реставрував ікони в Національному музеї у Львові, розписав церкву монастиря оо. Василіян у с. Словіта (нині Золочівського району Львівської області), намалював ікону «Покрова Богородиці», автопортрет та ін. На запрошення Російського археологічного товариства провів реставраційні роботи в храмі в с. Лемешах Чернігівської губернії (1912—1914).
Михайло Бойчук. Пророк Ілля
Під час Першої світової війни Бойчука разом з його молодшим братом Тимком як австрійських підданих росіяни заслали в Арзамас, де довелося зазнати напівголодного існування. А коли в Києві заходились організовувати Українську Академію мистецтв (1917), з-поміж найчільніших митців тодішньої України на її професора обрали Михайла Бойчука. Тож з 1917 року він працює у Києві. Реставрував кілька творів у збірці В. I. Ханенка, запропонував метод закріплення фресок у хрещальні Софійського собору (1919), 1924 року відкрив фрескові розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові.
З того ж 1924 року він професор Київського художнього інституту. Михайло Бойчук узяв участь у монументальній пропаганді, очолив перші державні майстерні. Його група розписала агітпароплав «Більшовик», Луцькі казарми в Києві (1919), оформляла свято 1 травня 1919 року, декорувала Київський оперний театр під час першого Всеукраїнського з'їзду представників волосних виконкомів (1919), навесні 1921 року на запрошення уряду УРСР оформив приміщення Харківського оперного театру, де відбувся п'ятий Всеукраїнський з'їзд Рад, працював на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 року, виконав близько двадцяти портретів кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, зробив розписи санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933—1935).
Михайло Бойчук. Дівчина
У своїх творчих пошуках М. Бойчук був близький із мексиканським митцем Дієго Ріверою. Крім того, з 1909 року М. Бойчук працював у галузі графіки. Відомі обкладинки для Товариства прихильників українського письменства і науки (Львів, початок ХХ ст.), плакати «Шевченківське свято» та «Несіть подарунки Червоній Армії» (обидва з 1920). Разом з учнями він виконав серію обкладинок для черкаського видавництва «Сіяч» (1918, друкувалися за підписом «Робітня Бойчука» та анонімно), а також є автором ряду станкових творів «Збори жіночого активу» (1929), портретів Б.Лепкого та С.Жеромського (початок 20 ст.), театральних декорацій для постановок «Молодого театру» в Києві («Йоля» Ю. Жулавського, «Чорна Пантера і Білий Медвідь» В.Винниченка — обидва 1918 року), ескізів багатофігурного гобелена «Обжинки» (1935).
Асоціація революційного мистецтва України
Михайло Бойчук. Фрагмент фрески
Наприкінці 1925 в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об'єднувала бойчукістів. АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралістичний реалізм. Бойчукісти прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Ці ідейно-художні принципи не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва», викликали з боку «войовничих соціалістів» звинувачення у спотворенні образів радянських людей, соціалістичної дійсності. До того ж ще дошкуляла недоброзичливість інших митців, продиктована групівщиною. Останнє змусило Михайла Бойчука 1931 року залишити Київ.
Спочатку Бойчук викладав у Ленінградській академії мистецтв, був керівником кафедри композиції АМ, а вже 1932 повертається в Україну — в Харків.
Трагічний фінал
У листопаді 1926 — травні 1927 Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німеччини, Франції, Італії. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації».
25 листопада 1936 органи НКВС заарештували Михайла Львовича Бойчука, а 13 липня 1937 в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли.
Софію Налепинську-Бойчук стратили 11 грудня 1937 також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.