2.Методи визначення магнітних властивостей.

Балістичні методи визначення магнітних характеристик. Ці методи передбачають використання балістичних котушок. В обмотку I подається постійний струм, що регулюється за рахунок опору і має можливість зміни напруги за допомогою 2-х полюсного рубильника.

; По зміні струму визначаємо .

В обмотці II виникає ЭДС і индуцируется струм, що фіксується гальванометром 6 (він змінюється 0 – i_II –0). Зручніше фіксувати кількість електрики (заряд).

Q = Св 

де: Св – постійна гальванометра (ціна розподілу);  - число розподілів.

Для побудови кривої намагнічування змінюємо напругу тону від +I₁ до –I₁ і визначаємо +Н₁ і -Н₁, при цьому гальванометр дає відхилення пропорційно відхиленню індукції від +У₁ до -У₁. По отриманих крапках будуємо криву де В = f(H). Вимір коерцитивної сили Нс – є найважливішою структурною характеристикою ферромагнитов.

Схема балістичного коэрцитиметра БУ-3.

Рис. 3.

1 – соленоїд; 2 – балістична котушка;

3 – зразок; 4 – гальванометр.

Порядок визначення Нс: зразок намагнічується в магнітному полі, потім струм соленоїда виключається. При витримуванні зразка 3 визначаєть-ся намагніченість (I_r; B_r). Далі струм у соленоїді 1 зменшують до min, змінюють полярність і поступово збільшують. Зразок 3 періодично витримуется і визначається намагніченість, поки відхилення гальванометра, не буде дорівнює 0. При цьому Н=Нс.

3.Магнітні методи випромінювання фазових перетворень, структури і властивостей.

Розрізняють магнітні характеристики:

1 – структурно-нечутливі (намагніченість), деякі реагують на зміну фазового складу (обсяг, А_ост., феромагнитной складової й ін.); Н – не залежить від дисперсності фаз.

2 – структурно чутливі (коєрцитивна сила Нс, , х).

З їхньою допомогою в основному вимірюють Нс, визначають структуру, дисперсність, форму часток складових матеріала.

Рис. 5

Вимір намагніченості здійснюються в постійному магнітному полі: балістичними методами, методами заснованими на вимірі моменту крутіння зразка чи втягування його в неоднорідне магнітне поле.

Рис. 6. Магнітомер Штейнберга.

1 – електромагніт; 2 – зразок; 3 – пекти;

4 – балістична котушка; 5 – гальванометр.

Зразок 2 з печі переноситься в піч магнитопровода 3 і замірюються відхилення гальванометра, що вказує обсяг феромагнітної складової.

Рис. 7 Апірометр Акулова

Заснований на дії крутильних ваг.

M₁ = I_s  V  H  sin;

M₂ = C 

де: V – обсяг зразка; З – модуль пружності пружини; при   20  sin  .

Намагніченість Н виміряється шляхом виміру моменту М₁ діючого на зразок, поміщений у поле під кутом  і протидіючого моменту пелюсткової пружини М₂. Поворот на кут  пропорційний намагніченості, I і обсягу з феромагнітної фази.

Магнітні ваги.

Заснований на визначенні намагніченості, Is, , х по силі утягування чи витягування зразка з неоднорідного магнітного поля

Рис. 7.

1 – електромагніт; 2 – зразок; 3 – ваги.

Зусилля утягування чи витягування ;

де: V – обсяг зразка (фази). За допомогою цього моменту можна визна-чити х,  для матеріалів з малими значеннями I_s (намагніченість фаз).

Порівняльні методи магнітного контролю структури і властивостей.

Методи вихрових струмів. Засновані на взаємодії збудливого поля і поля вихрових струмів. Застосовуються котушки: циліндричні і плоскі (прохідні і накладні).

Рис. 8. II – котушки включені назустріч.

Якщо зразок і еталон з однакових матеріалів, струм не йде. У противному випадку відхилення m тим більше, чим більше відмінності в структурі.