фізіологія Плиска остання

задоволення потреби, що виникла й не може бути задоволена внаслідок мобілізації внутрішніх резервів. Кожній мотивації відповідає певна потреба. Тому класифікація потреб справедлива і для класифікації мотивацій. Мотиваційні центри, крім гіпоталамуса, існують у лімбічній системі, мигдалеподібному комплексі, мезенцефальній ретикулярній формації. Кожна мотивація має свій точно локалізований центр. Мотиваційне збудження напочатку своговиникнення не є конкретизованим, а лише рухово-пошуковою тривогою організму без певної мети. Самі поведінкові акти у своїй більшості спрямовані на різні зовнішні матеріальні потреби (об'єкти потреби), а не на сам організм. Частина з них — життєво необхідні «ключові фактори». Це їжа і вода, які можуть задовольнити гомеостатичні та захисні й видільні потреби, що захищають організм від шкідливих і непотрібних факторів (сеча, СО2).

Усякий поведінковий акт згідно з теорією функціональних систем — це ланцюг послідовних подій, що складають його структуру.

Аферентний синтез (перша стадія) — це інтеграція в корі ГМ кількох певних видів інформації, необхідних для формування певного поведінкового акту. Це інформація про внутрішні потреби, яка формує домінуючу мотивацію, і «навколишня аферентація» від усіх екстерорецепторів. Остання посилює чи послаблює мотиваційне збудження. ІзП(вродженоїінабутої) добуваєтьсяінформація«програм поведінки», що дозволяє досягнути заданої мети. Тобто мотиваційне збудження «конкретизується» («опредмечується»). До моменту збагачення мотиваційного збудження інформацією мети поведінки воно називається «збудженням потреби». Опредмечене мотиваційне збудження не має точно локалізованих центрів. Це обумовлено відсутністю точної локалізації енграм мети поведінки. Пускова сигналізація відіграє роль «дозвільного фактора» про можливість початку поведінкового акту. Вона сумується з мотиваційним збудженням і доводить його до критичного рівня. У разі сильного мотиваційного збудження воно запускає поведінковий акт і без пускової сигналізації (подразника). Завершенням першої стадії є прийняття рішення (друга стадія). Це процес виключення надлишковихступенівсвободизбагатьохможливихцілейіпрограми поведінкових дій, які добуваються з пам'яті. При цьому залежно від обстановочної інформації (різна зовнішня обстановка) при одній

ітій же потребі мета і програма поведінки організму різні. Тобто перша стадія «обговорення» змінюється кінцевим вибором конкретного «ключового фактора» й одночасно формується «опредмечена» мотивація (прагнення до «ключового фактора»). Вибір мети

іпрограми пов'язаний з активацією енграми певної інформації. Це здійснює неконкретизоване мотиваційне збудження, поширюючись

414

нейронними ланцюгами цих енграм. Внаслідок цього мотиваційне збудження збагачується і «опредмечується». З цього моменту поведінковий акт стає цілеспрямованим. Зрозуміло, що досягнення поведінковим актом мети є одночасно й очікуваним (передбачуваним) резульатом.

Натретійстадіїповедінковоїдіїформується«акцепторрезультату дії» — апарат, в якому до моменту вирішення Поведінкових дій зберігається інформація про мету цих дій та їх очікуваний результат. Передбачається, що це енграма, в якій у закодованому вигляді міститься інформація про вибрану мету поведінки. Це дозволяє прогнозувати та передбачати ознаки потрібного в даний момент майбутнього наслідку, порівнювати їх з параметрами реального наслідку, дозволяючи виправляти помилки, формувати емоції. Вибрана енграма підтримується в активному стані до моменту завершенняповедінковогоакту.

Наступна, четверта стадія («запуск вибраної програми дії») — процес формування поведінкових реакцій центрального процесу. Вона полягає в активації моторної кори та ерготропних центрів, які забезпечують вегетативне постачання організму при виконанні поведінкового акту. Зрозуміло, що потім іде стадія «здійснення поведінкових дій» і за нею — стадія «досягнення поведінковою дією певного результату дії» — опредмеченої мети. Після цьогорецептори організму (ті, що сигналізують про виникнення в організмі потреби) сприймають «параметри досягнутого результату» і посилають про них інформацію в ЦНС. Це стадія зворотної аферентації. Коли інформація потрапляє в «акцептор результату дії», то оцінюється пристосовне значення досягнутих результатів поведінкового акту — остання стадія. Якщо результат досягнутий, то зовнішня поведінковапотребаорганізмузадоволена, поведінковийактзавершено, система розпадається. Якщо ні, то це призводить до формування нового поведінкового акту, здатного забезпечити досягнення потрібного результату. Частіше за все поведінкові акти організму, спрямовані на задоволення внутрішніх його потреб, включають не одну, а кілька взаємозалежних поведінкових реакцій. Кожна з них завершується своїм етапним пристосовним результатом («багатоетапні», «багатокомпонентні» поведінкові акти). Оскількиусіповедінкові і вісцеральні реакції організму здійснюються за обов'язковою участю зворотної аферентації, вони є замкнутими контурами регуляції.

При отриманні організмом під час досягнення кінцевопристосовного результату нової інформації остання, крім надходження в«акцепторрезультату дії», потрапляєівП. Цезбагачуєїїтазбільшує в майбутньому кількість ступенів вибору (рис. 98).

415

Поведінка людини обумовлена програмуванням, регуляцією та контролем різних форм свідомої діяльності людини, а саме: 1) регуляцією бадьорого стану та оптимального тонусу кори; основні структури цього забезпечення знаходяться в ретикулярній формації стовбура ГМ та зв'язані кільцевими зв'язками з корою, активуючиїї, ісамі регулюються нею; 2) прийомом, переробкоютазбереженням зовнішньої інформації, що забезпечують потиличні, скроневі та тім'яні зони кори; 3) формуванням плану дій, програм дій, їх виконанням, стратегія поведінки забезпечується передніми відділами (передусім лобними) великих півкуль. Вони ж контролюють ефективність виконання, корекцію помилок.

Фізіологія емоцій

Емоції — це суб'єктивні переживання, які виникають при різних поведінкових реакціях організму, супроводжуються певними соматичними і вегетативними компонентами та їх оцінкою. Або емоції — це об'єктивний нервовий компонент з яскраво вираженими психічними реакціями, які суб'єктивно відчуваються. Емоції формуються на базі певних потреб організму. Стимулом їх виникнення є мотиваційне збудження. Усі емоції поділяються на позитивні й негативні, нижчі (первинні), або біологічні та вищі (вторинні), або соціальні. Первинні — безумовно-рефлекторні, безімовірнісні, пов'язані 3 гомеостазом. Вторинні — індивідуальні, оцінкові, імовірнісні. Емоції — це система внутрішнього заохочення і покарання.

Біологічне значення емоцій полягає в полегшенні формування комплексу нейронних взаємодій для вироблення складних форм поведінки.

Усі емоції формуються внаслідок діяльності спеціалізованих «емоціогенних» нервових центрів. Ці центри становлять «нервовий апарат» емоцій. До цих утворень відносять гіпоталамус, мигдалеподібне ядро і лімбічну кору. Ціструктуритісно взаємопов'язані йутворюють «емоційне коло» («коло Пейпеца»). У цьому колі емоційне збудження може тривалий час циркулювати. Лімбічна система тісно пов'язана з лобними, скроневими та тім'яними частинами кори ГМ. До того ж кожний емоціогенний центр забезпечує, крім об'єктивного, соматичні й вегетативні компоненти. Вегетативні компоненти емоцій забезпечуються САС («ерготропною») і/або парасимпатичною («трофотропною») регуляторними системами. Це зміни в системі дихання і кровообігу. Соматичними компонентами емоцій є міміка і пантоміміка, тремтіння, сміх, крик. Емоції мобілізують організм для успішної діяльності або захисту.

417

Емоції виникають при виникненні стану напруження в організмі. Звідси в основі виникнення емоцій завжди лежить дефіцит часу, інформації або ресурсів (енергії), потрібних для досягнення тієї або іншої мети. Це спричиняє виникнення в організмі стану напруження, який характеризується чотирма ступенями. Перший ступінь напруження виникає, коли для досягнення поставленої мети необхідна мобілізація фізичних іпсихічних ресурсіворганізму. Досягнення мети викликає позитивні емоції і тренує організм. У цьому разі розвивається еустрес. При другому ступені напруження спостерігається максимальна мобілізація всього організму для досягнення поставленої мети. Цей стан супроводжується розвитком стенічної негативної емоції організму. Це — стан гніву. Якщо перед організмом стоїть завдання, що потребує більше ресурсів, ніж є в наявності навіть при максимальній мобілізації (вичерпання ресурсів), то можливі два варіанти: 1) організм відмовляється від мети; 2) завеликоїзначимостіметиорганізмїїдосягає, жертвуючичимось. Як відмова від мети, так і її досягнення внаслідок виниклих соматичних порушень організму викликають астенічну реакцію (третій ступінь напруження). У разі неможливості відмовитися від значної мети і неможливості її досягнути навіть ціною певних жертв розвивається патологічний стан — невроз (четвертий ступінь напруження). Невроз виникає також при надлишку інформації, нестачі часу для її сприйняття і переробки та при наявності високої мотивації до її сприйняття:

щаЕЛиііЕД),

деСН— ступіньнапруження, І— інформація, Е— енергія, Ч— час, н— необхідні, і— існуючі.

Загальновизнаної теорії виникнення емоцій не існує. До старих теорій належать: а) периферична: рецептор -» збудження -> ЦНС -> емоції («я плачу, бо мені боляче» та «дія — мені боляче»); б) центральна — збудження викликає в самій центральній нервовій системі емоції(«мені боляче тому, щояплачу»).

Донайпоширенішихісучаснихтеорійналежать:

1.«Потребо-інформаційна теорія» П. В. Симонова. В її основі лежить принцип неузгодження між існуючою і необхідною інформацією для досягнення поставленої мети.

2.Біологічна теоріяП. К. Анохіна ґрунтуєтьсянапотребахімотиваціях організму та імовірності їх задоволення. Виникнення потреби вже викликає негативну емоцію, задоволення — позитивну, незадоволення— зновунегативну.

418

3.ТеоріяРапапорта— зовнішнійоб'єктєініціаторомнесвідомогопроцесу, який мобілізує інстинктивну нервову енергію. Вона розряджається череземоційніпроцеси. Якщоенергіянезнаходитьвідкритихвільнихшляхіввиявлення, то вонарозряджається через канали, незв'язані здовільнимизмінами.

4.Теорія Клейна (концепція імперативного передбачення) — вперше зазнаний ефект може інстинктивно виникнути раніше сенсорного «задоволення», «незадоволення». Зв'язок між афектом і сенсорним задоволенням асоціюється з позитивними та негативними цінностями й записується в когнітивній структурі, активація якої навіть через тривалий час формує відчуття переживань.

5.ТеоріяХорта— бажання(мотивацій). Стрижневемотиваційнеявище трактується як свідоме, передсвідоме і несвідоме. Порівнюється те, що сприймається, зтим, щогенерується, таоцінніміркування, якістосуються

іпершого, ідругого. Помірнийступіньнеузгодженнязбуджуєпомірнезадоволення й інтерес; виразний (несподіваний) — переляк, незадоволення. Гіпотезапередбачаєулюдейвродженізаданівідмінностіушвидкостіпозитивнихінегативнихемоцій.

6.ТеоріяУ. Кеннона(«центральна») — емоціївнаслідоквзаємодіїкори таталамуса.

7.Таламічна— стимуляціярізнихструктурталамуса— емоційніреакції.

8.Лімбічна — стимуляція різних структур лімбічної системи — емоційніреакції.

Важливу роль у формуванні емоцій відіграють нейромедіатори та нейропептиди. Вважається, що катехоламіни спричиняють позитивні емоції, ацетилхолін — негативні, серотонін є гальмівним медіатором у обохвидів емоцій.

Фізіологічне значення емоцій пов'язано з їх функціями: а) від- ображувально-оцінною (підсвідоме оцінювання інформації); б) підкріплювальною (закріплює поведінкові реакції з позитивними емоціями); в) перемикальною (створення — перемикання — умов з отриманням максимально позитивних емоцій; г) компенсаторною (мобілізація всіх систем організму для досягнення мотивацій).

Особливості вищої нервової діяльності людини. Типи вищої нервової діяльності

І. П. Павлов на основі характеристики нервових процесів визначив чотири основні типи ВНД. Для цього він вивчав силу процесів збудження, гальмування, зрівноваження та їх рухливості.

Силу процесів збудження можна визначити за швидкістю утворення УР, дії умовного подразника більшої сили та за допомогою кофеїну. Чим швидше утворюється й довше зберігається УР, тим

419

сильніші процеси збудження в корі ГМ. У сильного типу більш сильний умовний подразник спричиняє прискорене утворення УР, у слабкого— позамежовегальмування. Застосуваннякофеїну вмалих дозах у першому разі прискорює утворення УР, в другому — спричиняє вичерпання і гальмування. Великі дози препарату сприяютьпереходузбудженнявгальмування, можливо, внаслідокшвидкого виснаження. Як наслідок, можна виділити сильний і слабкий типи.

Силу процесів гальмування можна визначити за допомогою утворення будь-якого типу гальмування, точніше — швидкості його утворення й тривалості збереження, виробленням складного диференціювання, застосуванням препаратів брому. Препарати брому в організмів із сильними процесами гальмування прискорюють утворення негативних УР. Ці препарати посилюють і концентрують гальмування. Невеликі дози діють при цьому сприятливо, великі — надмірно посилюють гальмування й спричиняють його іррадіацію. Якщо сильні процеси і збудження, і гальмування, то вважають, що вони зрівноважені. Це дозволяє виділити сильний зрівноважений і сильний незрівноважений типи.

Рухливість нервових процесів можна визначити шляхом переробки диференційованого гальмування (змінити місцями підкріплюваний і підкріплювальний умовні рефлекси і подразники) або виробленням УР, в яких одні процеси змінюють інші (запізнювальне гальмування). Ці рефлекси можна утворити лише втварин з високимступенемрухливостінервовихпроцесів. Урезультатіусильного зрівноваженого типу можна виділити індивідууми з рухливими таінертниминервовимипроцесами.

Щодоіншихпрепаратів, тоалкогользнижуєпрацездатністьнейроніввеликихпівкульГМ: спочаткуослаблюючигальмування, апотім і збудження. Нікотин у малих концентраціях зменшує гальмуванняйактивує збудження, увеликих— гальмуєізбудження.

Основні типи ВНД, визначені І. П. Павловим спочатку у тварин, в цілому справедливі й для людини.

До І. П. Павлова широко поширеними вченнями були такі про темпераменти. Темпераменти — від змішування сухого й вологого, холодного і теплого; крові (сангвіс), жовчі (холе), чорної жовчі (меланхоле) і слизу (флегма). Спочатку вважали, що в основі лежить домінування чотирьох стихій — вогню, повітря, землі, води. Пізніше темперамент — від морфологічних особливостей, наприклад, форми черепа (френологія), форми кисті, ліній складок на долоні (хіромантія) рис обличчя (фізіономістика).

При співставленні отриманих І. П. Павловим типів ВНД з емпірично виділеними (V ст до н. є.) ще Гіппократом темпераментів

420

виявилось їх співпадіння. Так, він стверджував, що відмінності між індивідуумами обумовлені різним співвідношенням «соків організму» (кров, жовта і чорна жовч та слиз), які входять до його складу. К. Гален (II ст. до н. є.) вважав, що темпераментвизначається переважанням одного із соків. Так, сильний, зрівноважений, рухливий або живий тип, за І. П. Павловим, відповідає сангвініку; сильний зрівноважений, інертний або спокійний тип — флегматику; сильний незрівноважений або невтримний тип — холерику і, нарешті, слабкий — меланхоліку (загальна слабкість нервової системи) (рис. 99). Більшість людей являють собою індивідууми змішаного типу з переважанням якогось одного.

Рис. 99. ТипиВНД, заІ. П. Павловим

Для характеристики нервових процесів застосовують ще лабільність і динамічність. Лабільність НС проявляється у швидкості виникнення та припинення нервових процесів. Динамічність — легкість і швидкість утворення позитивних (динамічність збудження) і гальмівних (динамічність гальмування) УР.

ТипВНД, заІ. П. Павловим, — цесплавгеноіфенотипів(обумовленийвродженимиінабутимивластивостямиЦНС). Генотип— сукупністьвродженихвластивостейНС, які визначаютьповедінку індивіда. Під впливом зовнішнього середовища він дещо змінюється. Фенотип — сплав спадкових та набутих властивостей НС. Генотип дуже консервативний, тому в критичних ситуаціях він частіше домінує над фенотипом. Це має значення у професійному відборі.

Перша і друга сигнальні системи дійсності

Формуванняпсихічноїдіяльностілюдинияквідображенняпройшло два етапи. Спочатку елементарне сенсорне відчуття окремих властивостей предметів змінилося на сприйняття предмета в цілому і разом з тим окремих його сторін. Далі виникло уявлення — образи

421

відображених предметів або явищ у просторово-часовому зв'язку їх ознак і властивостей. На другому етапі формування інтелекту і свідомості виникають цілісні осмислені образи, цілісне світосприймання з розумінням у ньому свого «Я», своєї пізнавальної і творчої діяльності.

Досі йшлося про подразники в загальному значенні. Однак залежно від виду подразника ВНД усіх живих організмів розрізняють першу та другу сигнальні системи дійсності.

Перша сигнальна система дійсності — це сукупність структур

(механізмів) ГМ, які забезпечують утворення УР на матеріальні подразники (світло, звук). Ця система забезпечує конкретно-образ- не мислення в людини і тварин. Однак мозок людини має принциповівідмінностівідмозкутварин. Полягаєцевтому, щойомувластиве абстрактно-логічне мислення, яке забезпечується другою сигнальноюсистемоюдійсності.

Другасигнальнасистемадійсності— сукупністьструктур(меха-

нізмів) ГМ, які забезпечують утворення УР на слово (специфічний подразник). Слово може бути мислимим, написаним і почутим. Мислиме слово ідеальне за формою і матеріальне за змістом. Написане і почуте слова матеріальні за формою і за змістом. Слово як подразник для другої системи дійсності — це смисловий подразник. Зміст слова не є якимось конкретним явищем навколишньої дійсності. Слово — абстрактне, узагальнене відображення великої кількості явищ одного й того самого типу. Наприклад, слово «шафа» викликає в уяві не один конкретний предмет, а велику кількість предметів, які мають щось спільне, але й можуть відрізнятись одинвідодного.

Сприйняттюслівяк«смислових» подразниківмивчимосяупроцесі життя методом утворення УР (методом «спроб і помилок»). Тобто кожне слово з багаторазовим повторенням безумовного подразника утворює УР вищого порядку, але у тварин на цьому їх утворення зупиняється. Утворення УР на матеріальні форми почутихіпобачених слівєрефлексами першоїсигнальноїсистемидійсності. У людини виникає реакція у вигляді «слово на слово» або слово для людини стає умовним подразником другої сигнальної системи дійсності. Тобто утворення УР відбувається на матеріальний зміст слів (їх смислове значення). За допомогою слова реалізується абстрактне (узагальнене) мислення. Поза словами мислення неможливе.

Слово — «сигнал сигналів» або сигнал конкретних сигналів. За допомогою слова можна узагальнювати конкретні, чутливі сигнали першої сигнальної системидійсності; можна абстрагувати іформувати логічне мислення. Слово — це не тільки конкретна інформація,

422

а й можливість її збереження, передавання з покоління в покоління, розширення меж спілкування, можливість передбачення.

Таким чином, поведінкова реакція людини включає безумовнорефлекторйі та умовно-рефлекторні реакції першої сигнальної системи дійсності і умовно-рефлекторні реакції другої такої системи. Остання в людини є домінуючою. Водночас вона виникає на базі першої, яка певною міроювизначає діяльність другої.

Наосновіслівформуєтьсямова, яка виконуєкомунікативну, понятійну, регуляторну і програмувальну функції слова. Виділяють експресивну (мовне висловлення) та імпресивну (мовне розуміння почутого або написаного) мови. Руховий центр мови знаходиться в нижніхвідділахлобовоїлівоїчасткипівкулі (основа нижньої фронтальної звивини) — це центр Брока. Визначають й інші його частини, наприклад, у потиличній частині — кутова звивина зорової кори, у первинній слуховій зоні (задня ділянка першої скроневої звивини — центр Верніке). Мова поділяється на внутрішню та зовнішню (усна-, моно- і діалогічна та письмова).

Формування «мови» як засобу спілкування відбувалося тривалий і складний час. Спочатку сформувалися «первинні види мов» (міміка, поза, жестикулювання, голосові реакції, зміна пір'яного та шерстистого покривів), які характеризувалися допонятійним рівнем відображення дійсності й характерні для першої сигнальної дійсності. Формування «вторинних мов» пройшло стадію А — складні форми відображення, властиві деяким нижчим мавпам і антропоїдам (довербальні поняття — проміжний етап переходу першої сигнальної системи у другу). На стадії Б сформувався мовний апарат і з'явилася власне мова, «вербальні поняття» — друга сигнальна система.

Кожна людина — це індивідуальність. Водночас між особами або групами людей існують і певні принципи, які їх об'єднують.

Для характеристики особи людини користуються такими поняттями, як темперамент, характер, особистість.

Темперамент — це неенергетичний характер психічних властивостей. Він визначає тип ЦНС і характеризує вроджені властивості й особливості психічної діяльності конкретного індивіда. Структура темпераменту залежить від загальної активності індивіда, його рухових проявів і емоційності.

Темперамент — це сукупність індивідуальних особливостей психіки і поведінки людини. Вважають, що в основі поведінкових і психічних процесів головна роль належить асоціативним системаммозку.

Основні властивості темпераменту: сенситивність (яка найменша сила зовнішніх впливів необхідна для виникнення психічної реакції

423