фізіологія Плиска остання

емоційних подразників, натщесерце, при температурі зовнішнього середовища від 18° до 20 °С і відносній вологості 80-100%. Зміни будь-якого з цих факторів обов'язково відображуються на величині основногообміну.

Основнийобмінможнавизначитизадопомогоюфізіологічноїкалориметрії (прямоїінепрямої) тазаобчисленням валовогообміну.

Припрямійкалориметрії пацієнта поміщаютьу калориметр(теплоізоляційна камера з теплообмінником) і реєструють кількість виділеного тепла. Воно відображає енергетичні трати організму, оскільки кінцевим результатом усякої роботи є виділення тепла. Розрахунок проводять за формулою

де с — теплоємність рідини, що циркулює; m — маса рідини, що спливає; t2 і t, — температура припливної і відпливної рідини.

Непряма калориметрія. Напіввідкритий метод: пацієнт вдихає атмосферне повітря, а видихає за допомогою спеціального клапана в мішок Дугласа. При закритому способі пацієнт вдихає О2 з резервуара, а видихає його втой самиймішок. Потім суміш, яка булавидихнута, аналізують для визначення об'ємів поглинутого О2 і виділеного СО2.

Відношення об'єму виділеного СО2 до спожитого О2 становить дихальний коефіцієнт. Знаючи його, можна за таблицями розрахувати калоричний еквівалент О2. Це кількість енергії, яка виділяється організмом при споживанні 1 л О2. Вирахувавши кількість вжитого О2 за добу, можна розрахувати основний обмін.

Величина дихального коефіцієнта залежить від виду вжитої їжі. Так, дихальний коефіцієнт найбільший при вживанні вуглеводів

інайменшийприрозщепленні жирів. Цеобумовлено тим, щовжир-

них кислотах міститься на один атом О2 менше, ніж у вуглеводах (моносахарах). Тому на початку роботи при розщепленні вуглеводів дихальний коефіцієнт дорівнює 1. Це добре видно з реакції

окиснення глюкози: С6Н12О6 + 6О2 = 6СО2 + 6Н2О. Надалі при зміні розщеплюваних продуктів на жири він знижується до 0,7. Внаслідок тривалої, напруженої і виснажливої роботи при перемиканні обміну на білки дихальний коефіцієнт знову може підвищитися до 0,81. На величину дихального коефіцієнта також впливає початок

ікінець м'язової роботи. Під час роботи, внаслідок недостатнього

надходження О2 і утворення його дефіциту, виникає кисневий борг. Він виникає внаслідок затримки в досягненні нового стаціонарного стану (коли поглинання кисню поступово зростає). При тренуванні кисневий борг зменшується, що свідчить про більш швидке

343

включення систем, які забезпечують швидку доставку кисню при фізичному навантаженні. Недоокиснені продукти метаболізму (молочна кислота) витісняють СО2 з буферних основ, і його виділяється більше, ніж утворюється в реакціях метаболізму. Тому на початку роботи дихальний коефіцієнт може навіть перевищувати 1. У кінці роботи молочна кислота поступово утилізується, СО2 затримується у вигляді Н2СО3 і бікарбонатів, а дихальний коефіцієнт, навпаки, зменшується. Зростанню дихального коефіцієнта на початку роботи сприяє і гіпервентиляція, яка спричиняє додаткове вимивання СО2. Максимальна швидкість споживання кисню у ссавців перевищує таку вспокої у 10 разів.

Вираховування валового обміну проводиться на основі даних кількості кінцевих продуктів розщеплення: N і вуглецю сечі. Знаючи кількість поглинутого О2 і виділеного СО2, за допомогою рівнянь здвоманевідомими обчислюють, скількиенергіївикористаноорганізмом за рахунок розщеплення білків, жирів і вуглеводів. Кількість виділеної енергії також можна безпосередньо зареєструвати, спаливши відповідні кількості спожитих продуктів у калориметрі (фізична калориметрія) або окиснивши їх у хімічних реакціях (хімічна калориметрія). Величинами, якіхарактеризуютьобмін, єодиниці тепла — калорії, джоулі.

Крімтого, добову величину основногообміну можна розрахувати за допомогою емпірично підібраних формул залежно від росту, маси, статі і поверхні тіла.

Формула Дреєра:

Н------------- ,

КхЛолш

де W — маса тіла; А — вік людини; К — константа (для чоловіків —

0,1015, для жінок - 0,1129).

Правило поверхні. На 1 м2 продукція тепла у чоловіків становить 3969 кДж (948 ккал), у середньому — 850-1250 ккал. Розрахувати

площу поверхні тіла ссавців: S - КМТ2/3. М — маса тіла, К людини - 11,2. Або: S = 0,007164 х М0425 х З0725, де 3 - зріст в CM; R = k x маса тіла2/3.

R — поверхня тіла, k = 12,3.

Формула Дюбуа: R - W0-425 х Н0725 х 71,84, де W - маса в кг, Н - ріст в см.

Для дітей інтенсивність енергетичного обміну в розрахунку на 1 кг значно вища, ніж у дорослих. У віковому проміжку від 20 до 40 років енергетичний обмін відносно постійний, потім поступово зменшується.

Рівняння Гарріса-Бенедикта для визначення енергетичних затрат організмувстаніспокою:

344

для жінок - 65,5 + [9,6Маса (кг)] — [1,8-Ріст (см)] — [4,7-Вік (роки)];

длячоловіків= 65,5 + [13,7-Маса(кг)І— [5Ріст(см)] — [6,8-Вік(роки)]. Для оцінки функціонального стану організму також використовують коефіцієнт корисної дії — відношення механічної енергії до всієї енергії в процентах. У нормі він становить 16-25 % і зростає при тренуванні. Коефіцієнт фізичної активності — це відношення загальних енерготрат

навсі видидіяльності задобу до величини основногообміну.

Стандартнийобмін — це належнийосновнийобмін, розрахований за таблицями Харріса-Бенедикта залежно від маси, віку, росту й статі. Його величину можна також підрахувати за емпірично підібраними формулами, різними номограмами.

•Величина енергетичних затрат людини при виконанні роботи називається робочим обміном. Залежно від особливостей професій

ідобових потреб енергії виділяють чотири групи робочого обміну:

І— особирозумової праці{2200-3300 ккал); II — працівникимеханізованої праці (2350-3500 ккал); III — працівники частково механізованої праці (2500-3700 ккал); IV — працівники повністю фізичної праці (2900-4200 ккал). За іншою класифікацією, розрізняють групи осіб, які займаються: розумовою працею, легкою фізичною, фізичноюпрацеюсередньоїважкості, важкоюфізичноюідужеважкоюфізичноюпрацею.

Специфічнодинамічна діяїжіполягаєвтому, щопісляприймання їжі через годину енергетичні трати організму починають збільшуватись. їх максимум досягається через три години прй вживанні їжі, багатої білками. Обмін в середньому збільшується на 15-30%. Ці затрати обумовлені механічною і хімічною обробкою їжі, її усмоктуванням, І

Регуляція обміну здійснюється автономною нервойою системою (переважно її лімбічними структурами та симпатичною нервовою системою) і гуморальними механізмами (тироксин, КА глюкокортикоїди, соматотропні гормони). Активація симпатичної нервової системи або підвищення концентрації відповідних гормонів у крові стимулює процеси метаболізму. Так, про важливу роль кори головного мозку у цих процесах свідчить те, що вже на старті у спортсмена значно підвищується енергетичний обмін.

Температура тіла людини та її регуляція

Усі організми залежно від здатності підтримувати температуру тіла поділяються на гомойотермні та пойкілотермні. Гомойотермні можуть інтенсивно продукувати тепло, і їхня температура не залежить від температури зовнішнього середовища. Пойкілотермні

345

маютьтемпературу, яканезначноюміроювідрізняєтьсявідтемператури зовнішнього середовища. Маючи постійну (ізотермічну) температуру тіла, гомойотермні організми завоювали значно більший ареал проживання, ніж пойкілотермні — від Антарктиди (-70 °С) до екватора ( до +70 °С). Хоча ареал останніх не суттєво менший. Тим часом пойкілотермія дає переваги в разі обмеження добування їжі при несприятливих метеорологічних умовах.

За джерелом отриманої енергії організми поділяються на екзотермні(іззовнішньогосередовища— сонячнепроміння, нагрітеповітря) та ендотермні (продукують теплоту). Однак у русі всі організми продукують певну кількість енергії.

Пойкілотермні (грецьке poikilos — мінливий) — це всі організми, крім птахів та ссавців. Температура їх тіла нестійка й змінюється вшироких межах та значною мірою залежить від температури зовнішнього середовища. Завдяки відносно низькому рівню метаболізма, головнимджереломенергіїунихєзовнішнєтепло. Прямазалежність температури тіла пойкілотермних дрібних розмірів залежить відтемпературисередовищаіобумовленанадходженнямзовнішнього тепла. Наземні пойкілотермні також використовують радіаційний обігрів. Відмінності в температурі обумовлені ендогенним теплом обмінних процесів, особливоприінтенсивному русі, абоінтенсивним випаровуваннямпривисокійтемпературі інизькійвологості.

Швидкість зміни температури пойкілотермних організмів пов'я- зана зворотною залежністю з їх розмірами, а саме визначається співвідношенням маси і поверхні. З великими розмірами відносна поверхня тіла зменшується, що супроводжується зменшенням швидкості втрат тепла. Прицьому особливо значні відмінності стосуються глибинних частин тіла цих організмів.

Зміна температури викликає зміну швидкості обмінних реакцій. Прицьому швидкістьспоживаннякиснюташвидкістьіншихфізіологічних реакцій слідує за цими змінами. Необідно відмітити, що навіть у рослин при підвищенні температури зростає надходження води і поживних речовин через корені за рахунок підвищення проникності протоплазми для води (зростає і дихання) і навпаки. Досягнення певного порогу стимуляції процас змінюється його пригніченням.

Рівень активності також пов'язаний з температурою. Проте він може «маскуватись» ендогенною продукцією за рахунок роботи м'язів.

Розвиток організмів також значно прискорюється зі зростанням температури. Прицьомуефективноютемпературоюєта, вищемінімальної якої процеси розвитку взагалі можливі. Ця порогова величина називається біологічним нулем. Також визначають оптимальну

346

температуру розвитку, вищеі нижче якої зростаєсмертність та інші види патології. Наприклад, для ікринок жаби — це температура від 14 °С до 16 °С. Зрозуміло, що ці температурирізні для різнихвидів.

Нижче певної величини температури у пойкілотермних організмів активні форми діяльності припиняються, і вони переходять у стан оціпеніння (різке зниження обмінних процесів, навіть до втрати видимих ознак життя). В такому пасивному стані вони можуть переносити сильні підвищення та ще більш значні зниження температури без патологічних наслідків. Суть цього явища полягає в тому, що така температурна толерантність розв'язана з високим ступенем тканинної стійкості. Це адаптативна реакція. Майже не функціонуючий організм стійкий до пошкоджень, не витрачає енергію і тому виживає внесприятливих умовах тривалий час. За межами толерантності організм гине.

Постійна температура забезпечується перебігом метаболічних реакцій та є однією з умов оптимуму протікання біохімічних реакцій. Відповідно до правила Ван-Гоффа інтенсивність енергетичних реакцій має прямо пропорційну залежність від температури: при підвищенні температури на 10 °С швидкість обмінних реакцій збільшується в 2-4 рази. Величину температурного прискорення хімічних реакцій при підвищенні температури на 10 °С виражають через рівняння: Q10 - Kt+10/Kt, де Kt — швидкість реакції при температурі t.

Однак при температурі понад 43 °С у людини спостерігається інактивація ферментів, часткова денатурація білка. Це обумовлює верхню межу можливої температури існування. При зниженні температури сповільнюється протікання біохімічних та фізіологічних реакцій, і при температурі <26°С зупиняється серце. Окремо кожна клітина підтримує життєдіяльність до моменту замерзання цитоплазмипритемпературі — 4 °С. У медицині широковикористовують «індуковану» гіпотермію для продовження життєдіяльності клітин організму за відсутності кровообігу: наприклад, при оперативних втручаннях на серці. Вимірювання температури тіла проводять контактними (різні термометри) і безконтактними (термометрія — реєстрація інфрачервоного випромінювання) методами.

Температури оболонки тіла і його ядра не збігаються. Так, у людини температура різних ділянок шкіри неоднакова (від 28 °С кінцівокдо34 °Сголови). «Середнятемпературатіла» — цеусереднення відповідних середніх значень температури шкіри і внутрішньої температури з урахуванням вагових коефіцієнтів.

Температура ядра більшості гомойотермних незалежно від маси лежить у межах від 36 °С до 39 °С, у людини вона становить 37,5 °С. Це пов'язано з інтенсивністю метаболізму (М).

347

M = Kxmn,

деm — масатіла, п— емпіричнопоказано, щовіндорівнює0,75.

Однак спостерігаються періодичні коливання температури в межахГС. Розрізняютьколиванняциркадні абодобові(улюдининайменша температура тіла в передранкові часи і максимальна у вечірні); сезонні; залежно від гормонального стану організму; пов'язані зпереміщенням зодногочасовогопоясу вінший; обумовлені м'язовоюроботою. Отже, у всіхритмахвиділяютьциркадні, інфра- (менше одного разу за добу) та ультрарадіанні (більше одного циклу за добу). Це мікросекундні коливання внутрішньоклітинних біохімічнихреакцій, добові— гормонів, сезонні— репродуктивноїсистеми.

Біоритм — ендогенний ритм організму, синхронний з періодичнимипроцесамизовнішньогосередовища. Відомоблизько300 функцій з добовою періодичністю. У кожної людини з миті народження є три цикли, пов'язані з фізіологічною активністю (23 дні), емоційною (28 днів) і інтелектуальною (33 дні). Посередині циклу є критичний, або нульовий день. Перша половина циклу яка передує цьому дню вважається позитивним періодом (зростання працездатч ності, фізичного, емоційного й інтелектуального стану). Друга — негативний період, стан погіршується. У ці дні фізичного циклу — частіші нещасні випадки, емоційного — емоційні зриви, інтелектуального Ц- погіршення розумової роботи. Один раз на рік спостерігається збіг усіх критичних днів.

Зараз показано, що ритмічні зміни сонячної діяльності також впливають на живі організми.

Крім центральних механізмів орієнтації у часі, є й клітинні. Вважають, що вони обумовлені періодичними процесами, які відбуваються у мембранах клітин.

Говорячи про сталість температури тіла, необхідно розуміти, що йдеться про температуру його ядра. Температура різних ділянок шкіри може значно відрізнятись не тільки від температури ядра, а й між собою. Про температуру ядра тіла роблять висновок з температури (репрезентативна температура) підпахвою(36,6 °С), вротовій порожнині (36,7-37,0 °С), в грудних дітей у прямій кишці (37,3-37,6 °С). Ці ділянки тіла певною мірою репрезентують його внутрішню температуру внаслідок легкодоступності та незначних змін просторової температури. У клінічній практиці більш важлива динаміка температури.

Підвищення температури тіла до 41,1-43,3 °С викликає тепловийудар; зниження— менше 34,4 °С — сідчитьпровтрату здатності до терморегуляції. Передує тепловому удару перегрівання організму. Тому температурні умови є одним з важливих і постійно діючих екологічних фаткорів, які впливають на інтенсивність

348

обміннихпроцесів. Вонизалежатьвідгеографічних, сезоннихтадобових відмінностей.

Сталість температури тіла підтримується завдяки динамічному стану термогенезу (теплоутворення) ітепловіддачіворганізмі. Теплоутворення ворганізмі відбувається в результаті екзотермічних реакцій, що постійно протікають у всіх його клітинах, але з різною інтенсивністю. Це — хімічні процеси. Термогенез може відбуватися внаслідок його безпосереднього (первинного) утворення та супутнього (вторинного) виділення завдяки різним процесам життєдіяльності. Тепло утворюється в усіх органах і тканинах, але в різних співвідношеннях. Цеспіввідношення змінюєтьсязалежно від функціонального стану організму. Так, у спокої 20% тепла утворюється в печінці, 56% — в інших органах і 20% — у скелетних м'язах. При фізичному навантаженні на м'язи припадає 90% утвореного тепла. Дотогожвсетеплоутвореннязростаєв4-5 разів. Термогенезділиться на скоротливий (м'язовий тонус, м'язове тремтіння і довільні м'язові рухи) і нескоротливий. Останній обумовлений порушенням спряження окиснювального фосфорилювання. Відтак метаболізм проходить не шляхом синтезу з АДФ -» АТФ, а шляхом утворення і виділення тепла. Досягається це підвищенням концентрації в крові КА, тироксину і вільних жирних кислот. Це спостерігається особливо при тривалих впливах низьких температур. Кількість утвореного тепла така ж як і при скоротливому термогенезі, Проте в цьому випадку більша частина енергії використовується негайної не може бути загальмована нестачею АДФ або органічного фосфату. Це забезпечує постійно високий рівень теплоутворення тривалий час.

Тепловіддача в організмі (фізичні процеси) здійснюється шляхом радіації (60%), випаровування (перспірація поту із легень — 22 %) і теплопередачі (теплопроведення шляхом конвекції — 15 % і контакту — 3 %). Конвекція може бути природна (ламінарний перенос тепла) і форсована (значно посилює інтенсивність тепловіддачі). Товщина ламінарного шару дорівнює 4-8 мм і обумовлена різницею тепла тіла й навколишнього повітря. Безпосередньо біля шкіри рух повітря має турбулентну течію у зв'язку з підвищенням швидкості руху підігрітого шару повітря. Відповідно до фізичних законів поширення теплових потоків температура поверхневих частин тіла нижча від внутрішніх. Крім того, в кінцівках існують поздовжній (осьовий) та радіальний (перпендикулярний поверхні) температурні градієнти. Коливання температури тілавнаслідок зовнішніх змін температури більш суттєве на поверхні тіла та кінцівках. Тобто спрощено можна виділити пойкілотермну оболонку (поверхневийшар) ігомойотермну серцевину (внутрішнійшар). Залежно від вологості, температури й інших факторів співвідношення

349

шляхів тепловіддачі може змінюватись. Наприклад, при підвищенні температури довкілля до 37°С і вище тепловіддача здійснюється переважно внаслідок випаровування.

Усього організм, в звичайних умовах, виділяє енергію в 100 Вт. У багатьох тварин збільшення тепловіддачі досягається збільшенням частоти дихання (терморегуляторне поліпное) та за допомогою наявності поворотно-протиточної системи (ластоногі, пта-

хи, чотириногі).

Механізм секреції поту полягає в його виділенні власне потовими залозами (утворення первинного секрету, подібного до безбілкового фільтрату плазми крові та з меншою концентрацією глюкози й іонів Na+) і формуванні вторинного секрету в протоках потових залоз внаслідок реабсорбції іонів Na+ і паралельно води. Регуляція потовиділення здійснюється симпатичними холінергічними волокнами та катехоламінами.

За добу в стані спокою у дорослого виділяється близько 500 мл поту. Виділення йде безупинно, але інтенсивність залежить від зовнішніх умов та стану організму. Регуляція здійснюється симпатичними холінергічними волокнами (медіатор Ах).

Окремі ссавці збільшують тепловіддачу частим поверхневим диханням.

Якщо тепловіддача в організмі здійснюється завдяки фізичним, а термогенез — хімічним процесам, то регуляція цих процесів відбувається за допомогою нервових і гуморальних механізмів.

Регуляція забезпечується надходженням інформації від периферичних (шкірних теплових і холодових) терморецепторів до центру терморегуляції — гіпоталамусу. Ця інформація узгоджується з тією, що надходить від центральних терморецепторів (містяться в передоптичній зоні гіпоталамуса, ретикулярній формації, середньому та спинному мозку), внаслідок чого узгоджуються процеси тепловіддачі і теплоутворення з метою підтримання сталої температури ядра тіла. На рівні спинного мозку, ретикулярної формації, середнього мозку також здійснюються деякі рефлекторні реакції регуляції, спрямовані на збереження і підтримання температурної сталості. Однак ефективність їхня недостатня.

Тепловіддача регулюється передньою частиною гіпоталамуса (центр тепловіддачі). При зруйнуванні цього відділу тварина втрачає здатність витримувати високу температуру. Зруйнування хвостової частини гіпоталамуса робить тварину нездатною переносити охолодження, що свідчить про знаходження тут центру теплоутворення і робить тварину пойкілотермною. Інформація з периферії в центральні структури передається спіноталамічними і спіноретикулярними шляхами у таламус, гіпоталамус і кору головного мозку.

350

Роль центральних терморецепторів полягає в контролі температури ядра. Сама регуляція здійснюється за допомогою негативного зворотного зв'язку соматичною і СНС.

Регуляція ізотермії при зниженні температури спочатку здійснюється нервовою системою (припинення потовиділення, посилення піломоторного рефлексу, спазм судин, відповідна поведінка: присідання, розмахування руками) і потім гормонами. Збільшення концентрації КА, тироксину порушує спряження окиснювального фосфорилювання, викликаючи калоригенний ефект. Це термінова, короткотривала адаптація.

Цікавою є групова терморегуляція окремих видів комах. Наприклад, бджоли при підвищенні температури крилами посилюють вентиляцію у вулику і випаровування води зі свіжого меду в незапечатаних стільниках. У той же час при охолодженні вони збираються до купи і дрижанням виробляють додаткову кількість тепла. Ці поведінкові реакції створюють гомойотермні системи у холоднокровних.

У птахів та ссавців пристосування до змінюваних умов існування пов'язані з існуванням регуляторних механізмів, які підтримують тепловий баланс. Тому біохімічні і фізіологічні процеси в них завжди протікають в оптимальних температурних умовах та з певною швидкістю. Це обумовлено високим метаболізмом, який на 1-2 порядки вищий, ніж в інших організмів при оптимальній температурі зовнішнього середовища. Для підтримання теплового балансу в основному використовується своє тепло, а не зовнішнє. Тому — це ендотермні організми. Ці організми можуть активно регулювати виробництво та віддачу тепла, Тому для них характерна достатньо стійка температура тіла, близько 41 °С (38 °С —43 °С). Зміни температури не обмовлені змінами температури середовища (повітря), а відображають ритм обміну речовин. У ссавців температура дещо нижча, ніж у птахів і підлягає більшим коливанням.

Термонейтральназона— температурнийдіапазон, вмежахякоготемпературатілапідтримуєтьсянапостійномурівнібезучастідодатковихмеханізмівтеплопродукціїаботепловідведення.

Інколи говорять про критичну точку — температуру, при якій досягнутий тепловий баланс із зовнішнім середовищем.

Зниження температури зовнішнього середовища за межі термонейтральної зони викликає рефлекторне підвищення рівня обміну і теплопродукції до зрівноваження теплового балансу на новому рівні та підтриманням температури тіла на тому самому рівні.

Підвищення температури зовнішнього середовища також супроводжується підвищенням рівня обміну речовин внаслідок включення механізмів активації віддачі тепла. Це пов'язано з додатковими

351

затратами енергії на цю роботу. Так формується зона фізичної терморегуляції з підтриманням стабільної температури. Досягнення певного порогу викликає виснаження механізмів тепловіддачі та перегрів організму з його загибеллю при тривалій дії.

Фізична терморегуляція обумовлена теплоізолюючим покривом (шкіра, волосяний покрив, жир).

Оптимальнатемпература(температурназонаабозонакомфорту) для легко одягнутої людини становить 18-20 °С. Стан комфорту також можебути досягнутий прирізнійкомбінації температури, вологості, конвекції. Така взаємодія цих факторів називається ефективною температурою. Тривале перебування людини в тій або іншій кліматичній зоні супроводжується її адаптацією (акліматизацією). Так, на півночі у жителів обмін зростає (холодова адаптація), на екваторі — зменшується (теплова адаптація) внаслідок змін рівня концентрації гормонів. Змінюються і процеси теплорегуляції. Наприклад, при тривалому підвищенні температури довкілля не тільки зростає кількість виділеного поту, а й зменшується виділення NaCl. При тривалих впливах холоду або тепла виникає толерантна адаптація: наприклад, поріг розвитку тремтіння зсувається в бік більш низьких температур або більш високих відповідно. Зростає також навантажувальне відхилення з виникненням помірної гіпотермії. Це довготривала адаптація. Окремо потрібно вирізняти поведінкову адаптацію— пошукодягу, теплогозатишку.

Гіпертермія— цепідвищеннятемпературитілапонаднорму. Буває при інтенсивному фізичному навантаженні, перегріванні на сонці, певних захворюваннях. В останньому випадку це обумовлено дією пірогенів (термостабільні ліпополісахариди мембран бактерій у свою чергу стимулюють синтез лейкоцитарних пірогенів — термолабільний пептид, ідентичний інтерлейкіну-1). Утворений простагландин Е2 у циклооксигеназному перетворенні арахідонової кислоти при ін'єкції в гіпоталамус також викликає пірогенний ефект. Пірогени змінюють «заданий рівень» температури гіпоталамуса з відповідними наслідками. Гіпертермія при цьому має і позитивне значення — запобігає розмноженнюбактерійі вірусів тастимулює власні захисні реакції. Однак при підвищенні температури понад 41 °С порушуються процеси терморегуляції, інактивуються ферменти, змінюється проникність мембран, що може призвести до летального кінця.

Аспіринзменшуєпропасницю,аленевпливаєнанормальнутемпературу, томущопригнічуєактивністьциклооксигеназитазменшуєутворення простагландинівзарахідоновоїкислоти. Оскількиостанніберутьучасть урозвиткупропасниці, аспіринефективнийвїїусуненні. Простагландини неберутьучастьврегуляціїнормальноїтемператури.

352