11. Теорія дітоцентризму

За А. Г, Вишневського, "сучасну сім'ю можна назвати, детоцентрістской, це явище нове, практично невідоме з колишніх епох. У такій родині вперше в історії діти займають центральне положення, перетворюючись на стрижень, навколо якого організовується все життя сім'ї. Цінність дітей стає самостійним чинником, мотивуючим обмеження народжуваності, - такий парадокс нашого часу.В связи со становлением буржуазного общества возник новый тип семьи.

Ребенок начинает восприниматься в нем не только как рабочая сила и своеобразное социальное страхование в старости, но и как основа, придающая браку особую общественную значимость и повышающая статус супругов. Это явление обозначается термином детоцентризм. К XX веку семья в развитых обществах становится детоцентристской, и это наглядно видно, например, из изменения обязанностей супруги: раньше она должна была заботиться о доме и муже, главной заботой женщины в детоцентристской семье становится ребенок. Главный тезис: супружеские отношения потеряли свое главенствующее место в семейных отношениях, центром семьи стал ребенок. Ребенок гарантирует счастье и смысл жизни, побуждает к развитию, именно он побуждает супругов к развитию семейных отношений.

Современная российская семья является сегодня детоцентристской, где дети рассматриваются на микросоциальном уровне как основная ценность. В этой характеристике наблюдается схожесть ее с современными западноевропейскими моделями. Экономический фактор, имевший в прошлом большое значение для определения ценности детей для их родителей, сегодня утратил свое значение. Детоцентризм серьезно влияет на на родительско-детские отношения в семье. С одной стороны, наблюдается интенсивное соучастие родителей во взрослении ребенка. Это соучастие имеет своим следствием стремление родителей "привязать" к себе ребенка, родители уклоняются от выполнения своих словесных заявлений, что они хотят воспитать в своих детях самостоятельность. В свою очередь, юные пытаются освободиться от столь тесных уз, и в этом противоречии многие современные социологи склонны видеть причину усложнения родительско-детских отношений в семье, а также разводов супругов в зрелом возрасте в период ухода выросших детей из родительской семьи - «кризис пустого гнезда».

12. Загальна характеристика соціологічних парадигм вивчення дитинства

Соціологічний підхід до дослідження дитинства базується на різних парадигмах. Зокрема, І.С. Кон виділяє декілька таких парадигм:

1. Перша парадигма, що базується на уявленні про дитинство як особливе "плем'я", зі своєю особливою культурою, мовою, ігровими традиціями і так далі, вирушає своїми ідейними витоками в антропологію. Слово "плем'я" підкреслює, що дитяча культура може бути неписьменною і містить в собі багато архаїчних елементів, які незрозумілі дорослим і проте вельми істотні.

2. Друга парадигма розглядає дітей як соціальну "меншість", аналогічну гендерним, расовим, соціально-економічним і етнічним меншинам. Ця парадигма акцентує увагу дослідників дитинства на проблемах соціальної нерівності, стосунках влади і дискримінації.

3. Третя парадигма висуває на перший план проблеми маркіровки соціального простору дитинства як визнаного компонента всіх соціальних структур - де, як і в якому саме статусі діти беруть участь в суспільному житті, як це позначається в розчленовуванні життєвої дороги і так далі.

4. Нарешті, четверта парадигма ставить основною задачею вивчення дискурсів, що виробляють і видозмінюють ідею дитяти і дитинства: які саме властивості дітей при цьому виділяються і підкреслюються або, навпаки, замовчуються, і як це, у свою чергу, впливає на психологію дітей і їх взаємини з дорослими.

Зрозуміло, жодна з цих парадигм не є такою, що очолює, ці теорії відображають просто різні точки зору на один і той же предмет. І.С. Кон виділяє загальні межі сучасної соціологічної теорії дитинства: 1) розуміння дитяти як соціального суб'єкта і 2) розуміння множинності дитинства і дитячих світів.