18

Комунальний заклад

«Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж»

Циклова комісія суспільних дисциплін

Реферат з історії України на тему: «Шістдесятники в Україні»

Підготувала

студентка 22 ПН (а) групи

Сломчинська А. В.

Викладач: Дрібниця В. О.

Біла Церква

2011

Зміст

Вступ 3

1. Поява шістдесятників як одна з найвизначніших подій 4

української історії ХХ століття 4

2. Найяскравіші представники генерації шістдесятників 8

Висновки 17

Список використаної літератури 18

Вступ

Предмет мого реферату – причини виникнення шістдесятників в Україні 60-х рр. ХX ст. в Україні. Метою мого реферату є дослідження життєвого шляху та творчості найяскравіших митців того часу, а саме Ю. Іллєнка, В. Симоненка, А. Горської, В. Стуса, Гр. Тютюнника. Актуальність цієї теми полягає в тому, що шістдесятники пропагували свободу вираження власної думки, свободу творчості. Репресії щодо шістдесятників, які мали місце в 60-х рр. ХХ ст. є питанням, вивченням якого займаються історики, мистецтвознавці, літератори. В своєму рефераті я також коротко подам біографії найяскравіших та найвидатніших представників даного періоду у різних галузях. У відповідності з метою були сформульовані завдання реферату:

1. розглянути причини появи шістдесятників;

2. описати процес творчого піднесення в Україні за участі шістдесятників;

3. розглянути долі найяскравіших представників 60-х рр. ХХ ст.: Ю. Іллєнка, В. Симоненка, А. Горської, В. Стуса, Гр. Тютюнника.

1. Поява шістдесятників як одна з найвизначніших подій української історії хх століття

Процеси десталінізації й лібералізації державного й суспільно-політичного життя викликали в республіці нову хвилю «українізації». Друга половина 50-х рр. ХХ ст. стала поворотним пунктом у новітній історії української літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтв. Як і в 20-ті рр., у цей період гостро постала проблема збереження української мови, культури. Розриваючи ідеологічні сталінські пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників думку, сприяла духовному розкріпаченню митців. Саме у цей час починається «новітнє українське відродження». У літературу й мистецтво приходить блискуче, талановите покоління шістдесятників.

«Шістдесятництво» – прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режимові. Найактивніше у цьому русі брала участь творча інтелігенція, зокрема письменники, певною мірою художники, вчителі тощо. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини. Це був, зрештою, опозиційний рух проти існуючої державної влади та характеру її діяльності.

Шістдесятники постали на хвилі тимчасового суспільного потепління, після виголошення Хрущовим у 1956 р. на ХХ з’їзді КПРС промови про культ особи та її наслідки. Шістдесятники докорінно змінила арсенал поезії, виробили нові підходи до творення образів. Основним об’єктом їх творчості була людина на складних перехрестях історії, основним ідеалом – ідеал борця за мирне життя людини.

На повний голос у цей час заявили про себе молоді літератори – В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Дм. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, В. Шевчук, І. Драч.

Одним із перших осередків шістдесятників став Клуб творчої молоді в Києві, що виник в 1960 році. Його очолював Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками були І. Драч, І. Світличний, А. Горська та ін.

Робота клубу розпочалася з поступового відродження українських народних традицій та організації різних мистецьких гуртків. Згодом члени клубу вдалися до пошуків масових місць поховань жертв сталінських репресій. Пізніше рух шістдесятників набуває все виразнішого національно-патріотичного забарвлення. Його учасники організовують вечори пам’яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса. Такі неформальні культурно-освітні заходи бентежили владу.

У 1962 році клуб аналогічного спрямування «Пролісок» починає працювати у Львові. Навколо нього об’єднуються Михайло й Богдан Горині, Ірина та Ігор Калинці, Михайло Косів та ін. на відміну від киян, що віддавали перевагу культурницькій сфері, молоді львів’яни намагалися максимально політизувати свою діяльність, торкаючись небезпечних у той час національних проблем.

Процеси лібералізації торкнулися й мистецького життя України. Важливим і конкретним їх виявом стала постанов ЦК КПРС від 28 травня 1958 року, що відкинула попередні відверто тенденційні звинувачення щодо опери В. Мураделі «Велика дружба» та творів українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У документах зазначалося, що вади, помічені у творчості цих митців, не були «великими ідейними пороками». Вони не заслуговували на такий занадто серйозний осуд, якого зазнали в часи ждановщини.

Керівництво Компартії України також переглянуло свої несправедливі попередні оцінки творчості ряду композиторів, водночас наголосивши на необхідності й надалі вести рішучу боротьбу проти удаваного «новаторства», зараженого впливом реакційного буржуазного мистецтва.

В українському образотворчому мистецтві також відчуваються творчі новації і зміни. З музеїв, виставок, галерей стали вилучати численні полотна і скульптури, присвячені «вождю всіх народів».

Митці України вдалися до пошуків нових форм в образотворчому мистецтві, виходячи за встановлені межі соціалістичного реалізму. Новими творчими здобутками засяяв у цей час талант прекрасної художниці Т. Яблонської. Ще в 50-их рр.. вона здобула визнання й авторитет завдяки своїм чудовим полотнам «Весна», «Ранок», «Хліб» та ін. у 60-их рр. Т. Яблонська демонструє новий стиль створення образів на основі давніх традицій українського народного живопису. Разом з В. Зарецьким вона засновує фольклорний напрям в українському образотворчому мистецтві.

Під впливом хрущовської «відлиги» новими ідеями збагатили свою творчу діяльність і скульптори.

У розвиток кіномистецтва свій внесок зробили Ю. Іллєнко та С. Параджанов.

З нагоди відзначення 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка в Москві споруджено пам’ятник Великому Кобзарю (автори М. Грисюк, Ю. Сінкевич, А. Фуженко). Того ж 1964 року у Львові відкрито пам’ятник Івану Франку (автори В. Борисенко, Д. Кравич, Е. Мисько та ін.). Оригінальні твори станкової скульптури створили М. Рябінін і В. Сколоздра («Олекса Довбуш»), Г. Петрашевич («Дитино моя») та інші митці.

У зазначений період в Україні зростає зацікавлення людей театральним мистецтвом. Попри зменшення загальної кількості театрів (з 80-ти в 50-их рр. до 60-ти в середині 60-их рр.), кількість театральних глядачів за цей час помітно збільшується. Їх приваблювала блискуча гра справжніх майстрів сценічного мистецтва – А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лаврова, Н. Ужвій, Ю. Шумського.

Для заохочення творчої діяльності українських митців в Україні з 1962 року встановлено щорічну Шевченківську премію, що присуджувалася за високі здобутки в галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури.

Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Надбання західної культури сприяли підвищенню статусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до “соціалістичного реалізму”. Закономірним наслідком цих зрушень було відродження інтересу до власної культури, її багатств. Нове покоління інтелігенції, крім більшої свободи та інформованості, мало в активі вищий культурний рівень і талант. Відбулася певна переоцінка цінностей: це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів. В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури.

Активність шістдесятників, що свідчила про національно-культурне піднесення в Україні, натикалася на острах влади. Але, незважаючи на арешти та репресії, митці-шістдесятники продовжували робити вагомі внески в українську культуру, а зокрема літературу. Збагачення літератури як такої, урізноманітнення її форм, розкутість мови, щирість вислову, тобто розгортання обох її крил – правди і краси – проявлялися в різних митців і в різних жанрах. Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління, вона зривала з себе луску фальші, голої декларативності, тієї безсловесності, яка підмінювала думку й почуття готовою формулою, згори накинутим гаслом, виходити за рамки якого було крамолою. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм – людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності.