2. Найяскравіші представники генерації шістдесятників Юрій Герасимович Іллєнко (18.07.1936-15.06.2010)

Юрій Іллєнко народився в 1936 році у Черкасах. Під час війни опинився з мамою і двома братами в Сибіру, у селі Філіповці Ординського району на Обі (нині – Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення на спустошену Україну 1944 року було недовгим. 1946 року батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці просто на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, який закінчив у 1960 році.

Працювати в кіно розпочав з операторської роботи у фільмі Якова Сегеля «Прощайте, голуби» (1960 рік). Це був перший в історії інституту повнометражний фільм. Працював на Ялтинській кіностудії, а починаючи з 1963 року – на кіностудії Довженка у Києві. Світову славу Іллєнку принесла операторська робота у фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» 1964 року.

Дебют у режисурі – «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча, про винищення українського села, було заборонено постановою ЦК компартіі України на 22 роки. Наступний фільм «Вечір напередодні Івана Купала» – алегорична історія України, було знято з екрану рішенням міністра культури СРСР Романова і покладено на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано лише в 1988 році.

В 1971 році на ХХІV з’їзді компартії України заборонено наступний, третій фільм Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» як «найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді».

Була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко знімає фільм «Живіо заінат», що перекладається як “Живу наперекір всьому”. Фільм отримав «Срібну арену» на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екран не був допущений.

Наступний фільм «Мріяти і жити» за сценарієм Івана Миколайчика і Юрія Іллєнка було багато разів зупинено у виробництві на різних стадіях. Для режисера епопея перманентних заборон закінчилась першим інфарктом на худраді студії Довженка. На ХХV з’їзді КПУ В. Щербицький з гордістю доповів делегатам: «Имею честь доложить делегатам съезда, что с так называемым «поэтическим кино Украины» наконец покончено». Одним з представників поетичного кіно і був Юрій Іллєнко.

Після такої заяви Іллєнко перебирається до Москви і починає на Мосфільмі на експериментальній студії Григорія Чухрая фільм про Катерину Білокур «Очі землі». Новопризначений міністр кіно України В. Большак вимагає переведення постановки на студію Довженка і через місяць ліквідовує проект на вимогу ЦК КПУ.

У різні роки були заборонені майже всі проекти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них було заборонено для постановки трилогію про Київську Русь – «Князь Ігор», «Володимир Красне Сонечко», «Ярослав Мудрий». Заборонено екранізацію «Лісової пісні» Лесі Українки. Лише двадцять років потому буде здійснено цю постановку. Заборонено до постановки два сценарії за Шевченком – «Великий льох» і «Варнак». Нарешті секретар ЦК з ідеології Маланчук, відомий українофоб, заборонив перший варіант сценарію про Мазепу зі словами: «Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним трапилось те, що трапилось з Мазепою після Полтави, то хай закопає свій сценарій в себе на городі!» Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії про ліквідацію бандитами Запорізької Січі. З написаних 42 сценаріїв лише 7 стали фільмами.

Як режисер Іллєнко працював також над такими фільмами, як «Свято печеної картоплі», «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебедине озеро. Зона». Крім того, Юрій Іллєнко відомий як сценарист та актор. Він є автором лібрето балетів «Прометей», «Ольга», роману-сценарію «Агасфер. Хроніка другого пришестя Христа» (1994). Був академіком академії мистецтв України та виступив автором монографії «Парадигма кіно».

До проекту «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрій Іллєнко йшов близько третини свого життя. Цей фільм був обраний для показу на Берлінському міжнародному фестивалі 2003 року. Він викликав негативну реакцію офіційної російської сторони, яка вказувала на антиросійську спрямованість фільму. Стрічку не рекомендував для показу в Росії міністр культури М. Швидкий. Фільм знято з кіно показів в Україні, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео.

За сорок вісім років роботи в кіно рівно половину був безробітний як кінематографіст. Проте став Лауреатом державної премії імені Шевченка, народним артистом України, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним Доктором Міжнародної Кадрової Академії. Його роботи здобували відзнаки Всесоюзного кінофестивалю, а також Канського кінофестивалю в номінації «Приз ФІПРЕССІ» 1990 року.

За два дні до смерті Юрій Іллєнко сказав: «Я зробив усе, що міг у цьому житті. І мертвий, я більше допоможу українському кіно». Життя довело, що ці слова були пророчими.