Алла Олександрівна Горська (18.09.1929-28.11.1970)

Українська художниця-шістдесятник і відомий діяч правозахисного руху, Алла Горська народилася в 1929 році в Ялті. Її батько, Олександр Валентинович Горський, був одним з організаторів радянського кіновиробництва: після демобілізації він деякий час працював у державних установах, а з 1931 року став директором Ялтинської кіностудії. Мати Алли Олександрівни – Олена, ніколи, на відміну від чоловіка, кар'єри не робила. В Ялті вона працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а в Ленінграді художником костюмів і потім уже весь час цим і займалася.

Під час війни Алла Олександрівна пережила блокаду Ленінграда. Навчалась в художньому інституті в Києві. В 1961-1965 рр. разом з Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт.

Горська була одним із організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959-1964). У 1964 році в співавторстві з П. Заливахою, Л. Семикіною, Г. Севрук та Г. Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Горську і Л. Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

У 1965 році було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі Опору. 16 грудня 1965 року Алла Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів.

Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами.

Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, систематично – з П. Заливахою. У квітні 1966 року подала клопотання на його захист. Правозахисники, які поверталися з ув'язнення, зверталися до неї за допомогою і отримували її.

Горська була на процесі В. Чорновола 15 вересня 1967 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного ведення суду. 1968 року Горська підписала «Лист-протест 139» на ім'я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити незаконні процеси. Почалися адміністративні репресії проти «підписантів», кагебістський тиск. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називали Горську.

За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Горську викликали на допит в Івано-Франківськ у справі заарештованого В. Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

Алла Олександрівна Горська трагічно загинула при нез'ясованих обставинах у Василькові біля Києва. Це вбивство за деякими версіями приписують КДБ, який мстив Горській ще за оприлюднення разом з В. Симоненком фактів масових розстрілів киян у Биківнянському лісі.

Похорон Горської перетворився в демонстрацію протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні. Автор численних художніх творів: «Автопортрет з сином» (1960), «Портрет батька» (1960), «Абетка» (1960), «Біля річки» (1962-1963), «Портрет В. Симоненка» (1963) та ін.