- •1. Об'єкт дослідження соціології дитинства
- •2. Предметна сфера соціології дитинства
- •3. Завдання соціології дитинства
- •4. Категоріальний апарат соціології дитинства
- •5. Дитинство як соціальний феномен
- •6. Діти в структурі суспільства
- •7. Вікові характеристики дитинства
- •8. Становлення соціології дитинства як спеціальної соціологічної теорії
- •9. Розвиток вітчизняної соціології дитинства
- •10. Особливості сприйняття дитинства у різні історичні епохи
- •11. Теорія дітоцентризму
- •12. Загальна характеристика соціологічних парадигм вивчення дитинства
- •13. Еволюціоністський напрям соціологічного вивчення дитинства
- •14. Дитинство як колективний феномен: напрями дослідження
- •15. Індивідуалістичний підхід дослідження дитинства
- •16. Методи дослідження дітей
- •17. Опитувальні методи дослідження дитинства
- •18. Нетрадиційні соціологічні методи дослідження дитинства
- •19. Соціальний зміст дитячої субкультури
- •20. Види дитячої субкультури
- •21. Функції дитячої субкультури
- •22. Парадокси простору дитинства
- •23. Девіантна поведінка дітей
- •24. Соціальна адаптація дітей: види та етапи
- •25. Соціальна політика в галузі дитинства в Україні
23. Девіантна поведінка дітей
Девіантна поведінка дітей- це система вчинків чи окремі вчинки, які cуперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою.
У практиці соціально-педагогічної діяльності дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, характеризують як “важковиховуваних”, “педагогічно занедбаних”, непростосованих до школи, фрустрованих, “незручних”, “важких”, “безнаглядних”, “дискомфортних” тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітків можуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз).
Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка.Девіації у поведінці школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться сім'ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває у сім'ї, визначатиме їїіндивідуальну поведінку.
Якщо дитина у родині має можливість спостерігати й перебувати в середовищі емоційно позитивних зв'язків, то асоціальні впливи інших середовищ не матимуть на неї деформуючих впливів. А у сім'ях, де немає гармонійності у стосунках, впливи асоціальних елементів на розвиток дитини будуть значимими.Ще однією з причин дитячих девіацій нашого часу можемо назвати і виїзд батьків за кордон на працю.Як засвідчують наведені статистичні дані, зростає дитяча бездоглядність, злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція та соціальне сирітство. З огляду на це важливого значення набуває профілактична та корекційна робота соціально-психологічної служби загальноосвітньої школи; соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді;неприбуткових організацій, які здійснюють соціально-педагогічну діяльність.
24. Соціальна адаптація дітей: види та етапи
Адаптація - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях - фізіологічному, соціальному, психологічному.Соціальна адаптація - пристосування людини до умов нового соціального середовища; один із соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Початок адаптації - це мобілізація енергії.Три етапи: - адаптаційно-орієнтаційний,- конструктивно-рефлексійний, - соціально-зорінтований етапи, кожний з яких підсилює новоутворення попереднього.
Метою першого - адаптаційно-орієнтаційного етапу стало формування спроможності дітей адекватно орієнтуватися в доступному оточенні, розвиток особистості в дошкільному дитинстві в процесі адаптації до умов соціального середовища дошкільного закладу.
Метою другого - конструктивно-рефлексійного етапу визначено розвиток активності, самостійності, відповідальності дітей, умінь рефлексійного аналізу власних дій, станів, намірів, іхньої готовності самостійно вирішувати завдання, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з однолітками і дорослими, формування емоційно-чуттєвого ставлення до соціального світу, орієнтації в загальнолюдських цінностях добра, краси, людяності, збагачення потенціалу соціально-особистісного розвитку. Метою третього - соціально-зорієнтованого етапу стало формування в дітей інтересу до соціуму і культури, іхніх уявлень про суспільне довкілля та своє місце в ньому, розширення кола соціальних інституцій, партнерів та однодумців дошкільного закладу для педагогічної виваженості соціалізації дітей дошкільного віку, формування соціальної компетентності дітей, яка ґрунтується на усвідомленій участі дітей у соціально значущих ініціативах та особистісній причетності до загальних з дорослими добрих справ.
Адаптаційний процес має ряд етапів: етап оборотних і нестійких результатів і етап стійких, ефективних змін. Перехід від етапу до етапу здійснюється за допомогою певних механізмів: на фізіологічному рівні - це "стрес-реакція" організму.
Соціальна адаптація дітей дошкільного віку до умов нового соціального середовища має багатофункціональний характер. По-перше, адаптація є засобом оптимізації відносин дитини з відносно широким соціальном довкіллям, у якому з'являється дитяче співтовариство та спілкування в системі Їдитина-дитинаЇ, Їдитина-педагогЇ. По-друге, через адаптацію відбувається формування соціальної сутності дитини. По-третє, соціальна адаптація - це дієва складова певної успішної соціалізації дитини в суспільстві.
За таких підходів саме дошкільні навчальні заклади стають тією інституцією, яка компенсує недоліки сімейного виховання та забезпечує соціальний розвиток дитини як один з головніших напрямків особистісного її становлення.