3. Освіта та наукові знання Київської Русі.

До знаних українських філософів відносять митрополита Клима Смолятича, волинського князя Володимира Васильковича. За твердженням Крип’якевича вони не склали нової філософської системи, однак були набагато освіченішими ніж сучасники. В той час переклади класичних філософів у нас існували уривками.

Знання про природу давали перекладені з грецької підручники:

“Фізіолог” – популярна зоологія – опис тварин, їх реальних та надуманих ознак.

“Шестоднев” Василія Великого перероблений болгарським екзархом Іоаном – про 6 днів створення світу, включав природоописні статті.

У літописах зустрічаються описи сонячного та місячного затемнення.

Відомості з географії були обмежені – основою служила “Космографія” Козьми Індікоплова (візантійський письменник 4 ст.). Він не визнавав теорію Птолемея (земля-куля), стверджував, що земля чотирикутна, а на її краях височать стіни, що сягають небесного склепіння.

Відомості з географії подав ігумен Данило, що ходив за моря. Він помандрував у Палестину й був там два роки (1106—1108). Повернувся додому й написав літературний твір, що увійшов в історію під назвою «Паломник» ігумена Данила.

Математика – були відомі 4 дії, дроби, відсотки. Архітектори знали відношення 66:21=3,14… (пі). Мали власні міри довжини – сажень = 4 локтя.

Характерна риса – не велося реальних дослідів – здебільшого філософські міркування.

Медицина: першими лікарями були ворожбити, кудесники, відуни.

Посилюються зв’язки з Візантією – з’являються лікарі-чужинці: У князя Всеволода (1077-1093) у Києві був лікар вірменин. У чернігівського князя Святоші був лікар Петро Сурянин (З Сурожа – Судака) – ймовірно грек. Обидва скінчили життя ченцями Печерського монастиря.

Перші лікарі-русичі: Дем’ян–пресвітер, Агапіт, Євпраксія-Адельгейда - онука Володимира Мономаха написала медичний трактат "Мазі".

Перша школа була відкрита у Києві за князя Володимира Великого. Ярослав Мудрий будував церкви, а при них відкривав школи, поширюючи освіту: - при Софійському соборі діяла школа для дітей знаті й духовенства; - літопис розповідає, що Ярослав Мудрий у Новгороді зібрав з-поміж дітей старост і священиків 300 душ і звелів їх "учити книгам".

Анна Всеволодівна (внучка Ярослава Мудрого) в Андріївському монастирі на поч. ХІІ ст. заснувала жіночу школу. Тут вчили писати, рахувати, співу, ремеслам.

Освіта в Київській Русі успішно розвивалась до 40-х років XII ст., до навали татаро-монголів. На захист дітей від полону, особливо багатих батьків, виступало духовенство. Підлітків 7—10 років ченці збирали з ближніх поселень і привозили до уцілілих монастирів - Афонського, Студійського, Кирило-Білозерського, Нижньогородського, Печорського та ін. Найбільш популярними центрами духовної освіти були Києво-Печерська лавра та Троїцький монастир.

1037 р. - була створена перша бібліотека Київської Русі за Ярослава Мудрого. Знаходилася у Софійському соборі. На думку вітчизняних дослідників, тільки в цій бібліотеці вже за Ярослава Мудрого налічувалося понад 1000 примірників перекладної та оригінальної літератури з різних галузей знань. Пізніше була заснована бібліотека Печорського монастиря.

Серед ремісничих спеціальностей К.Р. відомі:

Древоділи, плотники, городники, мостники – обробляли дерево.

Кожевник, уснар – обробка шкіри (свіжа шкіра – кожа, оброблена – усна), згодом гарбар і кушнір.

Швець – і швець, і кравець.

Сідельник – робив сідла.

Тульник – тули – сагайдаки для стріл.

Стекляник – скло.

Ковач, кузник, кузнець – коваль.

Гончарі – керамічні вироби.

Різьбярство – різьба на камені (мармурі), дереві. – Залишки палацу Ольги у Києві, Десятинна церква, капітелі Чернігівських церков та ін.

Ювелірне мистецтво:

Технології обробки дорогоцінних металів:

Чернь – техніка хімічного протравлювання срібних виробів для створення темного фону, на якому викарбовувалися фігури людей, тварин або декоративний орнамент.

Скань (філігрань) - використання найтоншого дроту для напаювання у вигляді мальовничих візерунків на металеву основу виробу, що прикрашався.

Зернь — впаювання дрібнесеньких золотих або срібних кульок на повер­хню прикрас.

Емаль (перегородчаста) - на поверхні золотих предметів витискувалися контури малюнку, у які потім впаювалися золоті перегородки. Проміжки заповнювалися різнокольоровими порошками особливого хімічного складу, після чого виріб піддавали термічній обробці. Повільно розплавляючись, такі порошки утворювали вишукану поверхню потрібного малюнку. Золоті перегородки розплющували.

Архітектура (з грецької "будівництво") - це мистецтво створювати будівлі.

До Х ст. будівництво на Русі велося тільки з дерева. З кінця XI ст. почало поширюватися кам'яне будівництво. Х-ХІ ст. - в архітектурі помітні впливи Візантії. З XII ст. візантійський вплив стає все меншим, а все більше проявляються слов'янські традиції.

• МІСЬКА ЗАБУДОВА

Тип давньоруського міста мав здебільшого тричастинну систему: «дитинець», або «днешній град», де містилися князівські та боярські двори, «окольний град», в якому жила переважна частина міського населення, та «посади», або «кінці», заселені ремісничим і торговим людом.

Два способи дерев’яного будівництва:

• каркасно-степовий – стовпи вкопувались у землю, у пази стовпів вставлялись дошки, обмазувалося глиною;

• Зрубний – горизонтальні колоди, з’єднані без цвяхів.

Оборонна або фортифікаційна архітектура. У містах існували артілі «огородників» — будівничих міських укріплень. Каркас укріплення робили з дерев’яних клітей-зрубів – кліті з боку міста залишались порожніми, використовувались як приміщення для відпочинку або склади. З іншого боку насипався вал шириною 30 м., висотою 11 м. (у Києві). Над валом будувалась дерев’яна стіна, яка з протипожежних міркувань обмазувалась глиною. На городнях стояли забрала — криті бруствери з бійницями. Існувало декілька воріт. Перед валом викопувався ров. Перед ворітьми через рови перекладали мости, що іноді піднімалися за допомогою спеціальних пристосувань — «воротів» та «жерваців» (князівський замок у Любечі).

Місто Володимира, Місто Ярослава, Лядські та Золоті Ворота.

• ЦЕРКОВНА АРХІТЕКТУРА

Загальноприйнятою системою побудови храмів Київської Русі була розроблена візантійськими зодчими хрестовокупольна система. За цією системою прямокутне в плані приміщення із входом на заході і вівтарем на сході. Внутрішній простір поділявся могутніми стовпами на три або п’ять частин. Ці подовжні частини називались нефами, або кораблями.

Згодом у центрі храму починають будувати поперечний неф (ближче до вівтарної частини) – називається трансепт. У плані храму нефи утворювали хрест, над яким будували центральний купол – уособлення хреста. Такий стиль отримав назву – хрестово-купольний.

Апсида – напівциліндричний виступ у плані будівлі зі східного її фасаду.

Арка – криволінійне перекриття отвору в стіні чи просторі поміж двома опорами, стовпи, колони.

Вівтар – жертовник – східна частина православного храму.

Неф (нави, корабель) – витягнута в довжину частина будівлі, яка відділена колонами чи стовпами; розрізняють центральні і бокові нефи.

Архітектурні пам’ятки Київської Русі:

• Десятинна церква Богородиці. Будівництво розпочалося у 991 р., освячена у 996 р.

• Софійський собор (1037 р.)

• В 1088 р. будується Видубицький монастир з церквою Михайла. В 1108 р. внук Ярослава Мудрого князь Святополк-Михайло Ізяславич (1093—1113) будує Михайлівський Золотоверхий монастир.

• Церква Спаса на Берестові, де поховано Юрія Долгорукого. XII ст.

• Кирилівська церква в Києві. Біля 1140 р. заклав князь Всеволод II Олегович, в Дорогожичах під Києвом, що стала родовою для династії чернігівських Олеговичів.

• Успенська церква (Богородиці Пирогощі) на Подолі. Збудована в 30-х рр. XII ст.

• Трисвятительська церква. В 1184 р. збудував князь Святослав Всеволодович невеличку Васильківську (пізнішу Трьохсвятительську) церкву, що стала типовою для київського будівництва XII ст.

• Юріївська у Каневі (1144),

• церква у Василькові (к. XII ст.)

• Андріївська в Білогородці (1197).

1051 р. - засновано у Києві Печерський монастир. З 70-х років XI ст. у Києво-Печерській лаврі будується багато кам'яних споруд:

- Собор Успення (його називали Великою Лаврською церквою). Споруджено у 1073-1078рр.

- Троїцька Надбрамна церква (споруджена у 1108 р.).

Особливої уваги заслуговують Чернігівські церкви.

• Спаський собор, закладена братом Ярослава Мудрого — Мстиславом Сміливим (†1034), закінчений після смерті засновника близько 1036 р.

• Успенська церква Єлецького монастиря ХІІ ст. закладена за князя Святослава з 1060 р.

• Однонавна церква Іллі, збудована в 1072 р. зберегла характер тогочасних мініатюрних, центробанних каплиць. Поряд вхід до Чернігівських Антонієвих печер.

• Борисоглібська церква, збудована князем Давидом Святославичем (1120—1123). Тут зберігається рака з мощами Святого Феодосія.

• П’ятницька церква к. XII ст., стояла поза оборонними валами княжого Чернігова.

• ІКОНОПИС.

Мистецтво іконопису мало свої особливості. В іконі нема простору, він обмежений, головну увагу тут приділяли психологічній характеристиці.

З домонгольської доби збереглося біля 40 ікон царгородського, корсунського й місцевого походження. Найбільш відомі:

• Христос-Пантократор, приписуваний кисті печерського Олімпія, що зберігається в іконостасі Успенського собору в Москві.

• Смоленська Богородиця, що її привіз з Царгороду чернігівський князь Всеволод Ярославич;

• Ченстохівська Богородиця, що дісталася з Царгороду на Західну Україну (до Белза, а потім Львова) й була вивезена в Польщу Володиславом Опільським у 1382 р.;

• Холмська Богородиця, що її мав привезти до Києва Володимир Великий, а до Холму придбав Данило Романович;

• Володимирська, що її привіз до Києва Мстислав Мономахович, а поміщену в Вишгороді, забрав Андрій Боголюбський до Володимира над Клязмою;

• Ігорівська Богородиця Київопечерської Лаври, має бути та сама, що перед нею молився князь Ігор Олегович, перед смертю з рук збунтованих киян (1147 р.).

• У другій половині XIII ст. написано відому ікону Свенської Богоматері.

Крім Богородиці багато старих ікон присвячено св. Миколі, Юрієві, Дмитрієві Солунському, Теодорові Тиронові й Теодорові Стратилатові, Іллі, архангелам Михайлові й Гавриїлу, євангелістам, Кузьмі й Дам’янові й, нарешті, місцевим святим, як Борис і Гліб та Антоній і Теодозій Печерський.

Іконописці малювали сцени з старого й нового Завіту.

Печерський Патерик і Літопис згадує навіть трьох малярів княжої України - Мойсея, Олімпія Печерського (Аліпія) та Авраама Смоленського.

Мозаїка - зображення зі смальти (скловидних камінців різних кольорів).

Мозаїка Софії Київської становить S = 640 кв. м. Збереглося 260 м. кв. Вважають, що її робило 8 майстрів.

Мозаїчна Нерушима Стіна або Богородиця-Оранта має висоту 6м. (5,45 м).

У 1885 р. відкрито мозаїки - Христа Пантократора у 4-х метровому куполі. З 4-х мозаїчних Архангелів зберігся один, решта домальовані Врубелем.

Збереглися мозаїчні погруддя апостола Павла та Богородиці й арх. Гариїла в сцені Благовіщення.

Дослідження показали, що Софіївська мозаїка мала безліч відтінків - зелена смальта мала 34 відтінки, золота та коричнева — по 25, жовта — 23, синя — 21, червона — 19, срібна — 9, пурпурова — 6. Усього палітра софійських мозаїк нараховує 177 відтінків.

Мозаїчні твори прикрашали стіни церков Михайлівського монастиря, Десятинної церкви та ін.

• Фрески - це картини, написані спеціальними фарбами по сирій штукатурці.

У Софійському соборі було створено три цикли фрескових зображень. Один з них відтворює євангельські сюжети, другий розповідає про сюжети із Старого завіту, третій — розкриває житійний цикл, побудований, на переказах про покровителів князівського роду — святого Георгія, архангела Михаїла.

Крім релігійних зображень, збереглися в Софії й світські. Стіни Софії покриті циклом картин (понад 130 фігур), що зображують життя княжого двору - воєнні вправи, лови, вистави скоморохів й т. п. Фресками були прикрашені Кирилівська церква, Михайлівський собор, Спаса на Берестові та ін.

Музичні інструменти:

• струнні (гуслі, лютні),

• духовні (труби, шлейти, сопілки, піщалі, свиріль- це інструмент, ще складався з кількох сопілок),

• смичкові (гудок, смик),

• ударні (бубни, металеві тарілки).

Боян - співець XI ст., що жив при дворі Святослава Ярославича. Про його талановитість відомо зі «Слова о полку Ігоревому»

Про Митусу, надворного співака перемишльського владики, говорить галицько-волинський літопис під 1240 р. Він, через гордість, не захотів служити королеві Данилові. Костомаров вважав Митусу справжнім співцем-поетом, навіть вложив йому в уста пророцтво про близький упадок княжого устрою, мовляв: «Кінчились віки, зілля сухеє огонь поїдає, хай загибає, Русь із князями...»

Інші дослідники (Смоленський) вважають Митусу звичайним, а то й церковним співаком, не поетом.

Скоморохи – мандрівні артисти. Артисти на Русі мали й інші назви: гудець – музикант і співак; плясець – танцюрист; півець – співак; Окремих музикантів називали свирець або свірільник, сопільник, трубник, а скоморохів іноді називали ігрецями.

Церковна музика, носила спочатку візантійський характер. Візантійці запозичили нам тексти пісень і ноти. Найстаршу «кондакарну» систему нот у церковних співаниках досі ще не розшифрували (Кондак – коротка церковна пісня, що славить бога, богородицю, святих). Не до кінця розшифровано ноти старих богослужбових книг ірмолоїв, тріодів і стихирів, писані т. зв. «знаменною» системою (знамя – нота). Через те важко сьогодні відтворити музичну сторінку староукраїнського, церковного співу.

Існувала й світська музика, проти якої так часто виступали грецькі духовники. Але вона була втрачена. Північні «билини» є їх далеким відгомоном. Лише обрядові пісні зберегли ще в собі чимало староукраїнських ознак.

• ВПЛИВ РОЗПАДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ НА РОЗВИТОК ДАВНЬОРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:

• Зниження ролі міст та їх руйнація: у ХІІ-ХІІІ ст. з 74 міст 49 були розорені монголами; 14 не відродились; 15 перетворились на села; лише через 100 років після навали Батия кам’яне містобудування досягло того рівня, яке існувало до іга.

• Занепад міжнародної торгівлі.

• Занепад ремесла та втрата окремих галузей ремісничого виробництва та техніки виготовлення (емаль, зернь, чернь, різьба по каменю). Вивіз ремісників до Орди.

• Знищення значної частини феодальної еліти, що являлися носіями освіти та замовниками творів мистецтва та будівництва.

Однак більшість вчених вважають, що феодальна роздрібненість є закономірним етапом державного розвитку і мала свої позитивні сторони:

• Кожне окреме князівство починало розвиватись більш інтенсивно, щоб вистояти у боротьбі з ворогами;

• У розрізнених землях К.Р. формується самобутня культура, що дала поштовх розвитку національних культур Укр., Рос., Білор.

Спадкоємицею української державності після розпаду К.Р. стала Галицько-Волинська держава. У період Київської Русі тут виникають міста, які стали пізніше великими торговельними центрами — Галич, Володимир-Волинський, Луцьк та інші.

• ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Спільність рис культурного розвитку західноукраїнських земель та Подніпров’я.

2. Успадкування важливих добутків та традицій культури Київської Русі.

3. Поступове посилення культурологічного впливу європейських держав, та зменшення візантійського впливу, зумовлене географічним положенням цих земель.

4. Природні особливості краю (ліси, гори, долини) сприяли формуванню особливостей розвитку ремесла та архітектури (більше виробів з дерева, різьблення, дерев’яна, а не солом’яна покрівля, стрімка і висока архітектура).

5. Гальмування розвитку культури Г-В держави м-т ігом.

• ОСВІТА

Центрами освіти були церкви та монастирі.

У Звенигороді, Бересті знайдені берестяні грамоти, в Звенигороді, Перемишлі, Галичі, Львові - бронзові стилуси (писала) для писання на воскових табличках.

Про існування шкіл на Волині засвідчує житіє іконописця Петра, згодом митрополита, родом волинянина. В семирічному віці його «віддали батьки книг учитись».

Збереглися латиномовні грамоти галицько-волинських князів і скріплений печаткою лист ради міста Володимира до ради міста Штральзунд (Німеччина) з вимогою повернути володимирським купцям сукно з корабля, який потерпів аварію.

• ЛІТЕРАТУРА

В Галичині створено найдавнішу східнослов'янську редакцію Євангелія. У Холмі за Льва Даниловича переписано два Євангелія.

При дворі князя Володимира Васильковича була велика книгописна майстерня. Він сам переписував книги, робив для них дорогоцінні оправи й розсилав різним Церквам як подарунок. За свідченням літописця, князь передав церквам 36 книг.

Галицько-волинський літопис. Єдине систематичне й досить докладне джерело з історії Галицько-волинського князівства й Південно-Західної Русі оповідає про історичні події в Україні від 1205 до 1292 р. Зберігся у складі кількох літописних ізводів, головні серед яких — Іпатіївський поч. XV ст. (займає третю його частину) і Хлєбніковський XVI ст.

Власне кажучи, це не традиційний літопис, а два світських житія князя Данила Романовича та його брата Василька. Складається з двох частин: Галицької — з 1205 р. по кін. 50-х рр. XIII ст., і Волинської — з межі 50—60-х р. до кін. XIII ст.

До літопису входить Казка про євшан-зілля. Михайло Грушевський назвав цю казку «чудовою квіткою української поезії».

• АРХІТЕКТУРА

Особливості архітектури Західної України:

• Поєднання візантійської та європейської традицій;

• природне положення та багато лісів обумовило будівництво споруд з дерева.

• архітектура Західної України неоднорідна - виділяються волинська архітектурна школа, галицька і закарпатська, (крім того, розрізняють архітектуру лемків, бойків, гуцулів).

У XII—XIII ст. утворюються архітектурні школи: галицька, волинська, закарпатська та ін.

Галицька архітектурна школа – українсько-візантійська традиція поєдналась із західноєвропейськими ідеями. Під час побудови споруд майстри використовували тесане каміння, однакове різьблення, продовгувато-базиличний або переважно квадратний, чотиристовпний, триапсидний план. Крім того, будувались округлі в плані споруди—ротонди, використовувалась білокамінна кладка, каміння вправно оформлялося. Різьба нагадувала південнонімецькі або мадярські зразки того часу, (останки церкви Пантелеймона - (нині костьол св. Станіслава), вежі в Білявінці, у Стольпі, Хотині, Спасі, перебудовані пізніше у XIV— XVIII ст.).

Волинська архітектурна школа XII—XIII ст. – яскравіше виявлялися візантійські традиції. Споруди цегляні, у плані лежить грецький хрест, а зверху наближається до квадратного прямокутника. Зовнішня декорація стін була простою і скромною. Різьба. майже не зустрічалась (наприклад, вежі у Чарторийську, Дрогобичі, Луцьку до XIII—XIV ст. перебу­довані у XV—XVI ст.).

У Закарпатті в XII—XIII ст. одержало розвиток дерев'яне зодчество (церква Миколая в с. Середньому, Водяному, нині Рахівського р-ну Закарпатської обл.

Визначні пам'ятки архітектури

1. Успенський собор у Володимирі-Волинському (1160 р.) збудований Мстиславом Ізяславичем. Зберігся частково.

2. Успенський собор у Галичі (XII ст.). Собор є прикладом Галицької білокам'яної архітектури.

3. В Перемишлі, Звенигороді, Галичі започатковано спорудження церков з білого каменю. Археологи під час розкопок у Галичі та навколишній місцевості виявили залишки 30 церков (ХІІ-ХІІІ ст.).

4. Церква св. Пантелеймона поблизу Галича (1200 р.). Побудована з тесаного каменю. У XVI ст. була зроблена надбудова з цегли, й церква перейшла до католиків і була перейменована на костел св. Станіслава.

5. У XII ст. значним архітектурним центром стає Холм. На жаль, жодна з пам'яток холмської архітектури не збереглась, проте літописи розповідають про чудові храми Данила Галицького в Холмі: церква св. Трійці, церква св. Івана, церква св. Богородиці.

6. Покровська церква (с. Сутківці на Хмельниччині) мала два яруси бійниць, через які можна вести стрільбу. .

7. Храми Івана Богослова та Дмитра в Луцьку (кінець XIII ст.)

8. Після Батиєвої навали у XII—XIII ст. набуло поширення будівництво замків та фортець Зокрема, зводяться кам'яні стіни фортець у Старій Ладозі, Луцьку, Холмі, Ізборську, Володимирі. Видатною пам’яткою оборонної архітектури була дерев'яна наскельна фортеця Тустань з п'ятьма поверхами поблизу села Уріч у Карпатах (ІХ-ХІУ ст.).

У Галицько-волинській землі, під орудою князя Данила та його наступників відроджується містобудівництво. Виникає новий тип оборонних споруд — з великою кількістю башт і центральною вежею-донжоном.

Визначною подією в градобудівництві стало заснування м. Львова.

Точна дата цієї події відсутня в джерелах. Галицько-волинський літопис вперше мимохідь згадує Львів, оповідаючи про страшну пожежу волинського міста Холма, що сталася 1256 р. Найбільш вірогідною виглядає думка академіка І. Крип'якевичй, згідно якої Львів був закладений Данилом Галицьким 1247 р. на честь шлюбу його сина Лева з угорською королівною Констанцією.

Як і переважна більшість давньоруських міст, Львів складався з двох частин: сильно укріпленої фортеці на горі «Високий замок», заснованої Данилом, і посаду або подолу — торговельно-ремісничого осередку, що формувався протягом багатьох років.

Львів закладено на високих пагорбах («горах»), прорізаних глибокими ярами. Місто посідало вигідне стратегічне становище, пануючи над великою округою. Археологічні дослідження показали, що вже невдовзі по заснуванні Львів почали укріплювати кам'яними стінами та баштами. Поступово, на кін. XIII ст., Львів висувається на перше місце серед міст князівства і перетворюється на його головний соціально-економічний осередок і, по суті,— на стольний град.

• ЖИВОПИС

І. Славилось мистецтво оформлення рукописної книги. Широко використовувалась мініатюра. Чудовими мініатюрами прикрашені:

- "Холмська Євангелія" (XIII ст.),

- "Галицька Євангелія"(1283).

2. Поширеним був у малярстві іконопис, який перебував під впливом Київського.

Відомо, що в 1257 р. галицький князь Данило Романович прикрашав церкву Іоанна у Холмі іконами, що приніс із Києва.

Збереглися ікони:

• Богоматері з Дорогобузька (знаходиться у Рівненському краєзнавчому музеї),

• Богоматері-Одигітрії з Покровської церкви м. Луцька (знаходиться в Національному художньому музеї України),

• Ченстоховська ікона Божої Матері, яка у XIV ст. була вивезена до Польщі,

• святого Юрія-змієборця на чорному коні (зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва). .

• Волинська Богоматір — XIII ст.

Таким чином:

• культура Галицько-Волинської держави зберігала традиційні риси попереднього періоду,

• одночасно спостерігалося поєднання слов'янської спадщини і нових рис, зумовлених зв'язками з Візантією і Центральною Європою, країнами Сходу,

• князівству належить почесне місце в формуванні української культури, в зміцненні її зв'язків з культурами інших народів.

Теми доповідей та рефератів:

• Інтерпретація візантійської християнської культури через слов’янську.

• Сакральна (теологічна) та позасакральна культури в Київській Русі. Взаємозв’язок та окремість.

• Київські печери, як пам’ятки культури Київської Русі.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:

• Освіта й наука в Київській Русі.

• Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр.

• Києво-Печерський монастир – осередок культури Київської Русі.

• Особливості розвитку галицької, волинської та закарпатської архітектурних шкіл.

Рекомендована література: 6, 9, 10, 16, 19, 34. 37, 45, 54, 60, 61, 64, 73, 83, 84, 93, 94, 100, 106, 109, 149, 169.