Тема 9. Особливості національно-культурного розвитку українських земель у 1920-1930-х рр. Хх ст.

(лекції – 6 год., семінари – 6 год., індивідуальна робота – 6 год.)

Вивчення даної теми рекомендуємо здійснювати за планом:

Заняття 1.

1. Політика “українізації” та її суть.

2. Релігійне життя в Україні.

3. Освіта. Кампанія з ліквідації неписьменності дорослих.

Заняття 2.

1. Основні літературні течії 20-30-х років ХХ ст. в Україні та їх представники. Запровадження методу соціалістичного реалізму в літературі.

2. Образотворче мистецтво та скульптура.

Заняття 3.

1. Театральне мистецтво та кінематограф.

2. Архітектура 20-30-х років ХХ ст. в Україні.

3. Музичне мистецтво.

• ПОЛІТИКА “УКРАЇНІЗАЦІЇ”

Квітень 1923 р. - XII з'їзд РКП(б) - сформульовані основні положення політики коренізації:

• висування кадрів корінної національності,

• організація мережі навчальних закладів усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей;

• глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій і культури.

В Україні політика коренізації отримала назву українізація. Ідеологами впровадження політики українізації були В. Затонський, О. Шумський, М. Скрипник,

В середині 20-х років серед відповідальних працівників окружкомів партії українці становили понад 50%, у складі ЦК КП(б)У — 35% Політбюро ЦК КП(б)У - 66%. На українську мову навчання перейшло більше чверті інститутів. Понад половину технікумів, більше 4/5 загальноосвітніх шкіл. Тираж україномовних газет за 1924—1927 рр. зріс у 5 разів.

Приділялась увага і розвитку національних меншин. У жовтні 1924 р. у складі Української СРР була утворена автономна Молдавська республіка, а протягом 1924-1925 рр. почали функціонувати 7 німецьких, 4 болгарських, 1 польський, 1 єврейський національний район, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяли 566 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 — з єврейською, 31 - з татарською. У 1935р. мовами національних меншин в УРСР видавалося 70 газет і 55 журналів.

• РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ

У 1926 р. уряд розпочав наступ на церкву. Релігію було проголошено “опіумом для народу”, віруючих та релігійних діячів почали переслідувати. Було розпущено Всеукраїнську Церковну Раду. У 1929 р. органи ОДПУ звинуватили УАПЦ в антирадянській діяльності. Церква на початку 1930 р. на своєму надзвичайному з'їзді змушена була заявити про свою самоліквідацію. Було заарештовано близько 2000 священиків у т.ч. митрополитів В.Липківського, М.Борецького, І.Павловського. В другій половині 30-х років в Україні не залишилося жодної парафії з українською мовою богослужіння.

Коли у 1934 р. столицю України перенесено до Києва – тут почалася руйнація храмів (знищено Михайлівський Золотоверхий собор, Микільський військовий собор, Трисвятительська церква, Богоявленський собор Братського монастиря, церква Успіння Богородиці (Пирогоща)).

• ОСВІТА

• Культура революція – низка заходів більшовицької партії, що передбачали перетворення в галузі культури, поліпшення елементарної грамотності народу, утвердження марксистського світогляду.

Травень 1921 р. - РНК УСРР у прийняв декрет, згідно з яким все неписьменне населення віком від 8 до 50 років зобов'язувалося навчатися грамоти. Вже у 1930 р. в Україні на курсах, у гуртках і школах лікнепу навчалося 1,6 млн. дорослих. У 1932 р. їх кількість зросла до 2,2 млн. чол. Напередодні Другої світової війни масова неписьменність на території УРСР була в основному подолана.

Велась боротьба з безпритульністю. Було організовано десятки навчально-виховних закладів для сиріт і безпритульних. Значний внесок у теоретичне розроблення і практичну організацію виховних закладів зробив педагог і письменник А.С. Макаренко.

Господарські труднощі спричинили у 1922 р. зменшення асигнувань на народну

Число в УСРР шкіл з українською мовою викладання зростало. У 1925 р. вони становили 79,1% усіх шкіл, у 1930 р. - 85%.

ФЗУ - школи фабрично-заводського учнівства забезпечували необхідну професійну підготовку. В Україні 1928 р. їх було 212 із 25 тис. учнів. Мережа вузів у 20-ті роки швидко розширювалася.

Протягом 1921-1923 рр. більшість «Просвіт» була насильно реорганізована в сільські будинки (сільбуди) і хати-читальні, які перетворювалися в організаційні центри політосвітньої роботи на селі.

На Західній Україні число українських шкіл скорочувалось. Так в Галичині – 1920 р. – 2,6 тис. українських шкіл, 1930 р. – 690, на Волині відповідно – 443 – 8. Було скасовано українознавчі кафедри у Львівському університеті

25 липня 1930 р. - Постанова ЦК ВКП(б) "Про загальне обов'язкове навчання" - вводилось обов'язкове чотирикласне навчання.

Наприкінці 30-х років стало обов'язковим вивчення російської мови, змінювалися українська абетка і граматика в напрямі наближення їх до російської.

У 1933 р. відновлено діяльність університетів: Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського. Розширилась мережа робітфаків. Вища школа формувалася шляхом цілеспрямованого насичення її комуністами (парт. тисячниками), комсомольцями членами профспілок, демобілізованими червоноармійцями, які довели свою лояльність режимові.

На кінець 30-х років політику коренізації згортають, з 1937 р. термін “українізація” остаточно зникає з офіційних документів, що поклало початок русифікації освіти.

• НАУКА

У 1921 р. Раднарком УСРР оголосив найвищою державною науковою установою республіки Всеукраїнську Академію наук (1918 р. – УАН, 1921 р. –ВУАН, 1936 р. – АН УСРР, 1937 р. – АН УРСР)

У 1921—1922 рр. ВУАН очолював М. Василенко, у 1922—1928 рр. – Липський, 1928‑1929 рр. - Д.Заболотний, з 1930 р. – О. Богомолець.

У 1921 р. засновано Інститут української наукової мови, зусиллями співробітників якого до 1932 р. було видано 49 термінологічних словників.

У 1921 р. організовано Археологічний інститут.

1934 р. – встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, наукові звання доцентів і професорів.

Видатними науковцями у галузі історії були: М. С. Грушевський, Д. І. Багалій, Д. Я. Яворницький, М. П. Василенко.

Математики: Д. Граве (прикладна математика), М. Крилов М. Боголюбов (математична фізика, заклали основи нелінійної механіки), М. Кравчук.

Хіміки: А. Писаржевський, В. Кістяківський, О. Бродський, О. Палладін.

Фізики: І. Курчатов, Л. Ландау.

Епідеміологи: М. Ф. Гамалія, Д. К. Заболотний.

Медики: В. Філатов, М. Стражеско.

Генетики й селекціонери: М. Холодний, А. Сапєгін, В. Юр'єв.

Невизнаним в Україні вченим був розробник теорії ракетно-космічної техніки Ю. В. Кондратюк (справжнє прізвище — О. Г. Шаргей). Його наукові розробки було використано американцями при запуску ракети на Місяць.

1932 р. - Засновано Інститут електрозварювання АН УРСР за ініціативою Є. Патона. Колектив інституту розробив ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом, який уперше в світовій практиці був застосований на Магнітогорському металургійному комбінаті та Дніпробуді.

Однак, саме в 30-ті роки починаються переслідування передових учених. Початком репресій серед української наукової інтелігенції можна вважати справу “Спілки визволення України”.

З 1934 р. почав переслідувати своїх противників у науці обраний академіком ВУАН авантюрист від науки Т.Лисенко.

• ЛІТЕРАТУРА

В 20-ті рр. література в Україні розвивалася в умовах широкої українізації. Покоління молодих письменників спиралося на демократичні традиції дожовтневої літератури: О.Досвітній, М. Драй-Хмара, М. Куліш, М. Зеров, Г. Косинка, В. Сосюра, М. Рильський, П.Тичина, М. Хвильовий, В. Яловий та багато інших. Чимало творів цих письменників увійшло до української літературної класики.

У 1922 р. в Харкові з'явилася перша літературна організація "Плуг" — спілка селянських письменників, яка проіснувала до 1932 р. До цієї спілки входили П. Панч, А. Головко, С.Пилипенко та ін.

1923—1925 рр. існувала літературна організація "Гарт" — спілка пролетарських письменників, яку очолювали В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра.

Після розпаду "Гарту" в 1925 р. М. Куліш, П. Тичина, М. Бажан, Ю. Яновський утворили літературну спілку ''ВАПЛІТЕ" ("Вільна академія пролетарської літератури"). Її ідейним керівником був М. Хвильовий.

Квітень 1932 р. - Постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". Було ліквідовано літературно-художні об'єднання і створено єдину спілку письменників України, організаційно оформлену на 1-му з'їзді у 1934 р.

У 30-ті роки ряд передових письменників зазнали переслідувань та репресій. Серед них М. Яловий, М.Хвильовий, О. Слісаренко, О. Досвітній, Остап Вишня, Г. Косинка, Д.Фальківський, М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, В. Поліщук та ін.

Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, П. Панч, А. Малишко, А. Головко, Ю. Смолич, Ю. Яновський та інші), змушені були пристосуватися до нових умов. Провідною в літературі стала так звана виробнича тематика. У 1932 р. лише Дніпрогесу було присвячено 70 творів. (С.Скляренко “Бурун”, Я.Баш “Сила” та ін.).

В Галичині письменство було політизованим і поділялось на три групи:

Націоналістична – Д.Донцов, О.Ольжич, О.Теліга.

Пролетарсько-прорадянська – Я.Галан, П.Козланюк, С.Тудор.

Ліберальна – Ірина Вільде, Б.Лепкий, Н.Королева.

• ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Були створені:

1. Асоціація художників Червоної України (АХЧУ). Члени об'єднання — С. Їжакевич, К. Трохименко, О. Кокель, Ф. Кричевський.

2. Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ). Члени об'єднання — учні видатного художника-монументаліста Михайла Бойчука.

На початку 20-х рр. на основі націоналізованих художніх музеїв, а також приватних колекцій створювали державні музеї українського мистецтва в Києві, Одесі, Катеринославі, а потім — і в усіх обласних центрах республіки.

Переборюючи труднощі, продовжували творити художники старшого покоління — М.Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, К. Трохименко, О. Шовкуненко.

Плідно працювали художники молодшого покоління: А. Петрицький, С. Григор'єв, В.Костецький, О. Любимський, графік В. Касіян.

На основі постанови ЦК ВКП(б) 1932 р. всі художні угруповання було розпущено, а натомість створено Спілку художників України, перший з'їзд якої відбувся 1938 р.

У творах живопису провідною стала тема "соціалістичного будівництва", а головними героями — робітники, селяни, діячі культури, воїни Червоної армії.

Історію світового живопису прикрасила творчість художника-монументаліста Михайла Бойчука. У 1936 р. за сфабрикованими обвинуваченнями було заарештовано М. Бойчука і кількох його учнів, а через рік усіх їх розстріляли.

• ТЕАТР

У середині 20-х рр. в Україні налічувалося 45 професійних театрів, а наприкінці 30-х рр. в Україні працювало понад 80 театрів.

Найбільш відомими були:

1. Перший державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка в Києві на чолі з О.Загаровим.

2. Державний драматичний театр ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри.

3. "Березіль", очолюваний Лесем Курбасом.

Мистецьке об'єднання «Березіль», об’єднало близько 250 театральних діячів та акторів. Було утворено 5 майстерень, режисерську лабораторію, що готувала кадри для всіх театрів України, а також близько 20 творчих дослідницьких комісій, станцій, бюро тощо. В першій пол. 1920-х рр.

У березні 1926 на Всеукраїнській театральній нараді було вирішено перевести театр «Березіль» у Харків. У цей час на сцені театру поставлено ряд високохудожніх, часто гостро дискусійних вистав, серед них «Джіммі Хіггінс» за Е.Сінклером. «Золоте черево» Ф.Кроммелінка, «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» М. Куліша, «Диктатура» І. Микитенката ін. Однак Курбаса починають звинувачувати у націоналізмі. У жовтні 1933 р. на спеціальному засідання народного комісаріату освіти його було усунуто від обов'язків мистецького керівника театру «Березіль». Згодом його позбавили звання народного артиста УСРР, яке йому було присвоєно у 1925. У грудні 1933 р. його було заарештовано, а згодом заслано на північ у табори ГУЛАГУ. Розстріляний 3.11.1937р. (офіційні радянські джерела подають дату 15.11.1942).

Майстри сцени цього періоду: П. Саксаганський, М. Садовський, М. Крушельницький. О.Мар'яненко, О. Сердюк, А. Бучма, Ю. Шумський, Н. Ужвій, О. Борисоглібська, В. Добровольський. та ін.

• КІНОМИСТЕЦТВО

У 1922 р. було введено в експлуатацію Одеську кінофабрику. У 1927 р. розпочалося будівництво Київської кіностудії. У 1923 р. В.Р. Гардін поставив фільм "Остап Бандура" за участю М. Заньковецької.

У середині 20-х рр. у містах і селах України працювало понад 500 кінотеатрів.

Одним із основоположників українського кіномистецтва був Олександр Петрович Довженко (1894-1956рр.). З 1926 р. на Одеській кінофабриці він створив свої перші роботи — короткометражні кінокомедії “Вася – реформатор”, “Ягідки кохання” та фільм “Сумка дипкур'єра”. В 1936—1941рр. - режисер Київської кіностудії художніх фільмів. Довженко увійшов в історію українського і світового кіно як творець художніх фільмів “Звенигора” (1927), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930), "Щорс" (1939).

З появою звукового кіно на початку 30-х рр. кіномистецтво вступило у новий, вищий етап свого розвитку. Першими звуковими фільмами в Україні були: документальний — "Симфонія Донбасу" Д. Вертова і художній — "Фронт" Соловйова.

Відомими кінорежисерами цього періоду були І. Кавалерідзе, І. Савченко. За період з 1929р. по 1937 р. в Україні було знято близько 180 фільмів різних жанрів.

• АРХІТЕКТУРА

В архітектурі затверджується так званий стиль “радянського псевдокласицизму”, в якому використовувалися різні архітектурні традиції з застосуванням різноманітної радянської символіки. Стиль використовувався в основному для будівництва офіційних установ.

Центральний залізничний вокзал у Києві збудовано у стилі так званого українського модерну; у стилі західноєвропейського конструктивізму побудовано будинок Держпрому у Харкові, кінофабрика у Києві; у 1935-1936 рр. споруджено будинок сучасної Верховної Ради.

Найбільш відомими архітекторами міжвоєнної доби були: П.Альошин, Д.Дяченко, В.Заболотний, В.Кричевський, І.Фомін.

• МУЗИКА

У 20-х рр. плідно працювали такі композитори: Г. Вірьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький, К. Богуславський, Б. Лятошинський, В. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич та інші.

Засновником напряму модернізму в українській музиці вважають Бориса Лятошинського, який у 1930 р. написав оперу “Золотий обруч”.

У 1926 р. - виник Київський симфонічний ансамбль на чолі з Яблонським.

1923-1928рр. – діяло республіканське музичне товариство ім. Леонтовича – його члени намагалися поєднати народні традиції в музиці з європейськими.

У 1925—1926рр. Було започатковано національні театри опери та балету в Харкові. Києві. Одесі.

У 30-х рр. відкрито Київську, Харківську та Одеську консерваторій.

Трагічними стали 30-ті роки для народного мистецтва. У грудні 1933 р. на пленумі Всеукраїнської профспілки працівників мистецтв виступив заступник наркома освіти А.Хвиля, який оголосив кобзу та бандуру «класововорожим» інструментом. В грудні 1934 р. до Харкова, на заключний етап Республіканської олімпіади міста й села, було звезено майже триста кобзарів і лірників. Цих похилого віку людей, багато з яких були незрячими, каліками, заарештували і розстріляли.

У 1937—1938 рр. за сфабрикованими обвинуваченнями розстріляли композитора К.Є. Богуславського та багатьом інших діячів музичного і пісенного мистецтва.

Теми доповідей та рефератів:

• Особливості розвитку культури України у 20-30-ті рр. ХХ ст.

• Лесь Курбас та його театр “Березіль”.

• Запровадження методу соціалістичного реалізму в українській літературі.

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:

• Релігійне життя в Україні у 20-30-ті рр. ХХ ст..

• Становище української науки в період сталінських репресій.

• Возз’єднання західноукраїнських земель із Центральною та Південно-Східною Україною та його значення для подальшого розвинення української культури.

• Нова галузь мистецтва – кінематограф.

Рекомендована література: 19, ,30, 31, 32, 33, 39, 40, 41, 42, 43, 53, 54. 63, 66, 72, 74, 75, 85, 89, 97, 101, 106, 112, 127, 138.