- •1. Світогляд, типи ознаки
- •2.Міф як духовна передумова філософії та світогляд первісно-родового суспільства.
- •3. Феномен філософствування, уявлення про його витоки.
- •4. Специфіка результатів філософствування – філософські знання.
- •5. Смисложиттєва проблематика
- •7.Особливості феноменології, логіки осмислення і розв'язання філософських проблем
- •8. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •9. Функції філософії.
- •11. Умови формування та загальні риси філософії Стародавності.
- •12.Структура Вед.
- •13.Особливості ведичної релігії
- •14. Ортодоксальні школи Ст.Індії
- •15. Неортодоксальні школи Ст.Індії
- •16. Загальна характеристика філософії стародавньої Індії
- •17.Зародження філософії у стародавньому Китаї
- •19. Метафізика праксеологія і антропологія даосизму
- •20. Філософія Стародавнього Китаю.
- •21. Антична філософія, її витоки та особливості
- •22. Школи досократиків або фізиків
- •23. Сократ та становлення античної філософської класики.
- •24. Головні проблеми і розділи філософії платона.
- •25. Філософська система аристотеля, його метафізика, антропологія, соціологія і методологія.
- •26. Школа Епікура та римська філософія.
- •27. Скептицизм як життєва і науково-пізнавальна позиція.
- •28. Школи неоплатоніків.
- •29. Середньовічна культура, її релігійні і світські виміри.
- •30. Апологетика, її філософський зміст.
- •31. Патристика: віра для розуміння
- •32. «Каподакійський гурток»
- •33.Східна та західна патристика у пошуках філософських засад.
- •34. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •35. Схоластика Фоми Аквінського
- •37. Ренесанівський гуманізм та індивідуалізм
- •38 Стиль мислення і життя гуманістів епохи Відродження.
- •40 Популяризація гуманістичної ідеї в Україні
- •41. Натурфілософія і наука
- •42. Загальна характеристика епохи Нового часу
- •43. Механіцизм раціоналізм та емпіризм
- •44. Натуралістична антропологія Фр.Бекона
- •45.Раціоналізм Рене Декарта.
- •46. Філосовські погляди б.Спінози
- •47. Д.Локк і його критика теорії природжених ідей декарта
- •48.Ідеалізм лейбніца
- •49.Проблема людини у філософії Просвітництва
- •50. Києво-Могилянська академія і філософія українського Просвітництва.
- •51. Г. Сковорода, його життя і філософія
- •52. Німецьке просвітництво, його особливості: Лессінг, Шиллер, Гете
- •53. Німецька класична філософія
- •54. Кант, Иммануил
- •55. Йоганн Готліб Фіхте
- •56 Натурфілософія і об’єктивний ідеалізм Шеллінга.
- •57.Ідеалізм Гегеля
- •58. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха, його натурфілософія і антропологія.
- •59.Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині хіх ст.. Г.Лодій, й. Шад, д. Велланський(Кавунник)…..
- •60. Два напрями професійної (класично) філософії і Україні хіх-хх ст. – духовно академічний і університетський
- •61 Билет
- •62 Билет
- •63 Билет
- •64 Билет
- •65 Билет
- •71. Поняття соціального характеру у філософії е.Фромма
- •72. М. Шпенглер про природу людини та її місце Всесвіті
- •73. Феномен людини в християнському еволюціонізмі п. Тейяра де Шардена
- •74.Структурна антропологія к.Леві-строса
- •75.Прагматизм, марксизм, герменевтика.
- •76. Особливості феноменологічної методології.
- •78. Постструктуралізм і філософія постмодерну.
- •79. Метафізика, ії головні проблеми.
- •80. Поняття про суще та його першооснову.
- •81. Головні концепції буття
- •83. Буття і ніщо.
- •84. Свідоме і несвідомею
- •85. Практика, суспільство, культураю
- •86. Філософська методологія.
- •87. Гносеологія і епістемологія
- •88. Проблема сенсу буття.
- •89. Методологія соціального пізнання.
- •90.Історія як об’єктивний процес і наука.
13.Особливості ведичної релігії
Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія. За своїм характером вона була обрядовою: стрижневим моментом у ній було жертвоприношення богам. Велику роль відігравали співи, гімни, молитви, магічні заклинання. Святилищ, храмів, зображення богів у ній не було. Жертвопринесення відбувалися під відкритим небом па спеціально побудованих вівтарях. Посередниками між людьми вважали жерці в-брахман і в, які володіли священними знаннями - ведами.
Головними богами ведичної релігії вважались бог неба Варун, богиня матері-землі Притхіва, боги сонця Сур'я, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан, бог місяця Сому, бог бурі Рундру, бог-громовержець Індра, бог вогню Агні та ін. Матір'ю богів вважалася богиня Адита. За тодішніми уявленнями, боги перебували у стані постійної війни зі злими демонами-асурами. І боги, і демони уособлювали відповідні сили природи. Найпопулярнішим богом ведійського пантеону є Індра, якому з 1028 гімнів Рігведи присвячено 250. Його уявляли наділеним найбільшою силою, універсальним володарем світу, а його підтримку - запорукою перемоги в бою.
Важлива роль в обрядових дійствах відводилася богу вогню Агні, якого вважали посередником між небом і землею, який передає жертвопринесення богам. З часом боги стали уособлювати не тільки природні, а й суспільні сили. Наприклад, Індра почав уявлятись як цар богів і бог війни, Варун - як охоронець порядку.
Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжуваних гімнами і магічними формулами, які виражали конкретні прохання людей.
У пізньоведійській релігії з'являється практика аскези.
Аскеза (від грец. аскезіз - вправа, подвиг) - світоглядна концепція, спосіб життя, який передбачає відмову від життєвих благ і насолод.
В пантеоні богів з'являються Кала (час), Кама (любов, сексуальна практика), а найавторитетнішим серед усіх божеств стає Брахман.
Як цілісна система ведична релігія вже не існує, але її головні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігійно-філософських вчень Індії.
Пізньоведичну релігію називають брахманізмом.
Брахманізм - давньоіндійська релігія, що сформувалась у процесі взаємодії ведійської релігії з місцевими культами, намагаючись пристосувати ведійську духовну традицію до особливостей формування в давньоіндійському суспільстві ранньофеодальних відносин.
Назва її походить від назви збірника ведичних релігійних текстів Брахман (друга книга), написаних у VII-VI ст. до н.е. Вони були призначені інтерпретувати відповідні веди, а за змістом то були міфи, перекази про історію та культуру індійської давнини, віронавчальні та ритуальні настанови, а також обґрунтування важливої ролі жерців цієї релігії - брахманів.
Пізніше (VІІ-VІ ст.) під їхнім впливом виникла філософська література Стародавньої Індії Упанішади, що означає - сидіти біля вчителя, слухати його одкровення, вивчати таємну суть тексту. У них ішлося про облаштування світу, взаємозв'язки людини і Всесвіту, життя і смерть, розмежування в людині духовного і тілесного, про переселення душ і перевтілення, про карму.
Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилося розшаруванням його на чотири стани - варни (пізніше їх стали називати кастами). Кастова структура суспільства була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".
Отже, в період становлення рабовласницького суспільства його соціальну структуру становили чотири касти (варни):
• брахмани- жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою;
• кшатрії - військово-племінна адміністрація. її представники обіймали державні посади, були воїнами, володіли землями;
• вайшії - вільні члени общин, які займалися землеробством, скотарством, ремісництвом, торгівлею;
• шудри - неповноправні, залежні й підлеглі особи, раби. Сюди належали особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціально, в тому числі щодо участі у релігійних церемоніях.
Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює виникнення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: з уст - брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздавали милостиню; з рук - кшатріїв, щоб охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон - вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; з ніг - шудрів, які повинні покірно служити всім іншим варнам. Дотримання кожним свого закону забезпечує шлях на небо й у вічність, порушення - до загибелі від змішання варн.
Народжені в перших трьох варнах після досягнення певного віку (брахмани - семи років, кшатрії - десяти, вайшії - одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну й отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні, її називали другим народженням, а членів варн - двічі народженими.