
- •1. Світогляд, типи ознаки
- •2.Міф як духовна передумова філософії та світогляд первісно-родового суспільства.
- •3. Феномен філософствування, уявлення про його витоки.
- •4. Специфіка результатів філософствування – філософські знання.
- •5. Смисложиттєва проблематика
- •7.Особливості феноменології, логіки осмислення і розв'язання філософських проблем
- •8. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •9. Функції філософії.
- •11. Умови формування та загальні риси філософії Стародавності.
- •12.Структура Вед.
- •13.Особливості ведичної релігії
- •14. Ортодоксальні школи Ст.Індії
- •15. Неортодоксальні школи Ст.Індії
- •16. Загальна характеристика філософії стародавньої Індії
- •17.Зародження філософії у стародавньому Китаї
- •19. Метафізика праксеологія і антропологія даосизму
- •20. Філософія Стародавнього Китаю.
- •21. Антична філософія, її витоки та особливості
- •22. Школи досократиків або фізиків
- •23. Сократ та становлення античної філософської класики.
- •24. Головні проблеми і розділи філософії платона.
- •25. Філософська система аристотеля, його метафізика, антропологія, соціологія і методологія.
- •26. Школа Епікура та римська філософія.
- •27. Скептицизм як життєва і науково-пізнавальна позиція.
- •28. Школи неоплатоніків.
- •29. Середньовічна культура, її релігійні і світські виміри.
- •30. Апологетика, її філософський зміст.
- •31. Патристика: віра для розуміння
- •32. «Каподакійський гурток»
- •33.Східна та західна патристика у пошуках філософських засад.
- •34. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •35. Схоластика Фоми Аквінського
- •37. Ренесанівський гуманізм та індивідуалізм
- •38 Стиль мислення і життя гуманістів епохи Відродження.
- •40 Популяризація гуманістичної ідеї в Україні
- •41. Натурфілософія і наука
- •42. Загальна характеристика епохи Нового часу
- •43. Механіцизм раціоналізм та емпіризм
- •44. Натуралістична антропологія Фр.Бекона
- •45.Раціоналізм Рене Декарта.
- •46. Філосовські погляди б.Спінози
- •47. Д.Локк і його критика теорії природжених ідей декарта
- •48.Ідеалізм лейбніца
- •49.Проблема людини у філософії Просвітництва
- •50. Києво-Могилянська академія і філософія українського Просвітництва.
- •51. Г. Сковорода, його життя і філософія
- •52. Німецьке просвітництво, його особливості: Лессінг, Шиллер, Гете
- •53. Німецька класична філософія
- •54. Кант, Иммануил
- •55. Йоганн Готліб Фіхте
- •56 Натурфілософія і об’єктивний ідеалізм Шеллінга.
- •57.Ідеалізм Гегеля
- •58. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха, його натурфілософія і антропологія.
- •59.Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині хіх ст.. Г.Лодій, й. Шад, д. Велланський(Кавунник)…..
- •60. Два напрями професійної (класично) філософії і Україні хіх-хх ст. – духовно академічний і університетський
- •61 Билет
- •62 Билет
- •63 Билет
- •64 Билет
- •65 Билет
- •71. Поняття соціального характеру у філософії е.Фромма
- •72. М. Шпенглер про природу людини та її місце Всесвіті
- •73. Феномен людини в християнському еволюціонізмі п. Тейяра де Шардена
- •74.Структурна антропологія к.Леві-строса
- •75.Прагматизм, марксизм, герменевтика.
- •76. Особливості феноменологічної методології.
- •78. Постструктуралізм і філософія постмодерну.
- •79. Метафізика, ії головні проблеми.
- •80. Поняття про суще та його першооснову.
- •81. Головні концепції буття
- •83. Буття і ніщо.
- •84. Свідоме і несвідомею
- •85. Практика, суспільство, культураю
- •86. Філософська методологія.
- •87. Гносеологія і епістемологія
- •88. Проблема сенсу буття.
- •89. Методологія соціального пізнання.
- •90.Історія як об’єктивний процес і наука.
37. Ренесанівський гуманізм та індивідуалізм
Людина є центром світу, є об’єктом дослідження і сама досліджується. характерні вільнодумство. «гуманізм»В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; у вузькому — прогресивна течія західноєвропейської культури доби Відродження, спрямована 'На утвердження поваги, гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Об'єкт їх вивчення становила людина й усе людське. Зачинателем гуманістичного руху вважається італійський громадський діяч і демократ Колюччо Салютаті. Гуманісти вважали, що людина, наділена розумом та безсмертною душею, володіє чеснотами та безмежними творчими можливостями, вільна у своїх вчинках та помислах, поставлена в центр світобудови самою природою.
Основним смислом свого життя гуманісти вважали заняття ф., літ-ра, стародавніми мовами, вивчення творів античних авторів тощо. Своїм способом життя, своєю діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей. У суспільному житті на перше місце висувалися особисті достоїнства, власна гідність, а не походження, належність до суспільного стану, багатство чи влада. проповідування гуманістами індивідуального вдосконалення шляхом прилучення до культури.
гуманісти схилялися насамперед перед «сильними» особистостями, їх ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу. об'єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі. Серед гуманістів було багато духовних осіб (М.Кузанський був єпископом, Ф.Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва надихалося біблійними сюжетами. приділяли увагу вивченню стародавніх мов, започаткували нову наукову галузь - класичну ф. пропагували виховання, яке розвиває людину розумово, фізично й морально. зумовив розвиток мистецтва. Основним об'єктом зображення в мистецтві стала людина, творчість якої гуманісти розглядали як найвищу цінність і мету буття. Г. був водночас непослідовним і суперечливим.
Індивідуалізм – вивчав не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов'язано. Гуманістичний індивідуалізм позбавлений егоїстичних рис; проголошуючи свободу особи, закликаючи до задоволення всіх її потреб і розкриття різнобічних здібностей, гуманісти утверджували особистість творчу, але найважливішою умовою здійснення цього ідеалу вважали гармонію індивідуального і соціального.
38 Стиль мислення і життя гуманістів епохи Відродження.
В епоху Відродження виробляється новий стиль мислення, який головну роль відводить не форма вираження ідеї, а її змісту. Схоластична ж традиція створення філософських творів була пов'язана з догматичної, «менторський» манерою викладу, побудованої на тлумачення авторитетного, релігійно несуперечливого тексту. Філософи Відродження протиставили цьому підходу жанр літературно-риторичне, розрахований на освічені світські верстви читачів, а не тільки на вузькоспеціалізовану аудиторію професійних богословів.
Ієрархічне представлення про світобудову в Відродженні замінюється на концепцію про світ, в якому відбувається взаємопроникнення земного, природного і Божественного почав. Природа трактується філософами Відродження пантеїстичним, в чому проявляється вплив неоплатонізму з вченням про Світовий Душе. На думку Плотина Душа, зійшов у величезну масу природи, проймає і висвітлює її, як Сонце пронизує своїми променями і висвітлює темна хмара. Тим самим Душа повідомляє матерії сенс, цінність і красу, без яких світ би не існував.
Гілозоізм був притаманний поглядам Платона і Аристотеля. В епоху Відродження Гілозоізм під впливом концепцій античних мислителів використовується як аргумент при обгрунтуванні єдності людини з її свідомістю і природи. Так, Бруно стверджував, що світова душа як принцип життя, як духовна субстанція, знаходиться у всіх без винятку речах, складаючи їх рушійне початок.
Одним з перших представників епохи Відродження, хто найбільш повно представив ці ідеї, є Данте Аліг'єрі (1265 - 1321). Йому належить «Божественна комедія». На думку автора, людина греховен як і весь рід людський і повинен, для досягнення раю, пройти через пекло і чистилище. Данте ратує за торжество християнської Церкви, символом якої є Беатріче, його кохана.
Інший видатний представник гуманізму відродження - Франческо Петрарка (1304 - 1374). Його «Книга пісень» включила 366 віршів, сонетів, канцони, балад. Вона розбита на два великих цикли, перший з яких присвячений життю мадонни Лаури, а другий - її смерті. Лейтмотивом циклу про життя мадонни Лаури може служити перша фраза сонета «Життя - це щастя», а епіграфом - «Нам тільки раз дається земне життя». Найзнаменитішу з творів - «Моя таємниця». У ньому поет говорить про те, що багато чого в житті робить її радісним і щасливим, надзвичайна краса і гармонія природи, найбільшим творінням якої є людина. Безсмертя він розуміє перш за все, як славу людини серед інших людей. Гуманіст пише: «Істинна слава настільки міцна, що тікай від неї, вона наздожене і буде супроводжувати: так що піклуйся про доблесть, поки живеш, тоді слава буде йти за тобою і після смерті».
Одним з видатних виразників ідей неоплатонізму в даний період був Микола Кузанський (1401 - 1464), видатний церковний діяч, містик і богослов. Розмірковуючи про природу ангелів і Боголюдини, він у той же час посилено і плідно працював над проблемами математики і природознавства, набагато випереджаючи свою епоху.
Найбільшими представниками плеяди італійських натурфілософів були М. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей. Микола Коперник (1473 - 1543) - великий польський астроном, праці якого справили переворот в розвитку наукового знання. «Коперніковская революція» не зводилася до простої заміни Землі Сонцем як передбачуваного центру світу. Була запропонована принципово нова модель світобудови, що базується на об'єктивно істинної картині руху планет, що стало каменем спотикання для визнання навчання Коперника теологією. Коперніковская теорія виявилася в непримиренній суперечності не тільки з текстом Святого Письма. Геліоцентрізм Коперника вів до десакралізації космосу, до корінного перегляду усієї фізичної картини світу. Розвалювалася ієрархічна структура світобудови.
39.Реформація, її ідеї. Феномен протестантизму, його течії та зв'язок з середньовічною містикою.
Реформа́ция (лат. reformatio — исправление, восстановление) — массовое религиозное и общественно-политическое движение в Западной и Центральной Европе XVI — начала XVII веков, направленное на реформирование католического христианства в соответствии с Библией. Основные представители: Мартин Лютер: Жан Кальвин; Томас Мюнцер Начало Реформации положил профессор Виттен-бергского университета теолог Мартин Лютер (1483 - 1546), когда 31 октября 1517 г. он провозгласил "95 тезисов" против торговли индульгенциями и других злоупотреблений папства и католической церкви.
Концом Реформации историки считают подписание Вестфальского мира в 1648 году, по итогам которого религиозный фактор перестал играть существенную роль в европейской политике. Основной причиной Реформации явилась борьба между зарождавшимися капиталистическими отношениями и доминирующим на то время феодальным строем, Интересы и чаяния зарождающегося класса капиталистов по итогам Реформации нашли проявление в основании протестантских церквей, призывающих к скромности, экономии и накоплению капитала,
Мартин Лютер
Основные идеи:
• Недоверие к возможностям. Человек не может спастись в одиночку. Основа спасения - вера, а не разум. Философия, науки, искусство, это следствия человеческой гордыни.
• Необходимость религиозного обновления и новой религиозной жизни.
• возвращение к истокам. К первоначальному тексту Евангелие и христианским ценностям.
Критикует религиозную и культурную жизнь эпохи возрождения. Отказывается от всех гуманистических ценностей и философских учений.
Жан Кальвин
Основные идеи:
• спасение возможно только через веру и слово божье.
• идеи проведения и предопределения (человеческая судьба предопределена Богом, человек от рождения приговорен либо к наказанию, либо к спасению, от человека ничего не зависит, Бог ведет его по жизни).
Протестантизм - один из трех, наряду с католицизмом и православием, направлений христианства, представляющее собой совокупность многочисленных самостоятельных церквей и деноминаций, связанных с Реформацией - широким антикатолических движением XVI в. в Европе.
Прочной духовной основой были идеи немецких мистиков ХШ-XIV вв., Которые искали непосредственного общения с Богом, суть которого - Любовь, вне церковной иерархией. Они влияли на взгляды многих европейских богословов. Протестанты - это общее название христианских общин, образовавшихся в результате проповедей Мартина Лютера, Ульриха Цвингли и Жана Кальвина. Какими бы разнообразными ни были ортодоксальные протестантские течения, их символы веры обычно содержат три общих для всех фундаментальных принципах. Протестанты признают: 1) высокий авторитет Библии, 2) оправдание только верой, 3) всеобщее священство верующих.