Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Экономика.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
2.01 Mб
Скачать

2. Критерії і оптимум Парето

Для порівняння результатів діяльності різноманітних економічних інститутів, одним із яких є ринок, потрібно використати певний критерій, що дасть змогу міркувати про те, який з них є кращим з суспільного огляду. Один із таких критеріїв – концепція ефективності (оптимальності) за Парето, або економічної ефективності. (Це поняття названо на честь італійського економіста і соціолога Вільфредо Парето, який є автором цієї ідеї).

Дана концепція виходить з наступних припущень:

в економіці є два види ресурсів;

в економіці розподіляються два види продуктів;

в розподілі беруть участь два споживачі, які мають повну інформацію про споживацькі переваги один одного;

розподіл відбувається без втрат, тобто втрати угод дорівнюють нулю.

116

У загальному вигляді критерій Парето формулюється наступним чином: Стан Х є кращим, ніж стан Y, якщо в стані Х принаймі одному суб’єкту господарювання стає краще, ніж у стані Y, при тому, що становище жодного з них не погіршиться. Цей критерій широко використовується в мікроекономіці для аналізу розміщення благ та виробничих ресурсів в умовах, коли їх доступна кількість є обмеженою.

Якщо ми знайдемо спосіб поліпшити стан якогось суб’єкта господарювання, не погіршуючи стану жодного іншого, то наявне покращення за Парето.

Якщо можливо здійснити покращення за Парето, то такий стан називають неефективним за Парето; якщо ж таке покращення здійснити неможливо (тобто немає якогось іншого стану Y, який був би кращим за критерієм Парето, ніж стан Х), то наявний стан називають оптимальним (ефективним) за Парето.

Якщо певний стан розміщення благ не є оптимальним за Парето, то має бути якийсь спосіб поліпшити стан одного чи декількох індивідів, не погіршуючи при цьому стану інших.

Слід розрізняти оптимальні за Парето стани в обміні, виробництві та економіці в цілому.

Аналіз розміщення приватних благ можна здійснити за допомогою розробленої економістами моделі – коробки Еджуорта. Коробка Еджуорта – це графічна побудова, яка дає змогу проаналізувати оптимальність розміщення двох обмежених за обсягом благ (ресурсів) між двома індивідами (фірмами).

3. Теорія загальної рівноваги й політика добробуту. Критерії оцінки

добробуту

Загальна ринкова рівновага – такий стан економіки, за якого , на відміну від часткової рівноваги, всі ринки одночасно перебувають у стані рівноваги. Існує дві основні моделі загальної рівноваги – неокласична (або Вальрасівська) та кейнсіанська.

Неокласична модель рівноваги розглядається на двох рівнях: без виробництва та з виробництвом. У моделі без виробництва не розглядаються ринки ресурсів, а досліджуються тільки обмін споживчих благ за їх наявного запасу. Оскільки кожен індивід має поточний запас благ, то для ринку має значення лише різниця між тим, що він має, і тим, що він хоче спожити відповідно до своєї функції попиту. Якщо різниця для якогось із благ є меншою, ніж нуль, то індивід бажає його споживати в обсязі, більшому, ніж має, тобто він виступає на ринку як чистий покупець; якщо, навпаки, різниця більша, ніж нуль, тобто в нього є блага більше, ніж йому потрібно, то він виступатиме чистим постачальником цього блага на ринок.

Задовольнити свою потребу у додаткових одиницях бажаного блага індивід може лише одним способом: обмінюючи на це благо частину початкового запасу того блага, в якому потреба не така нагальна. Звідси випливає висновок: якщо індивід бажає споживати якесь благо в більшому обсязі, ніж його початковий запас, то він має мати надлишок іншого блага, який він може

117

запропонувати іншому індивідові для отримання певної кількості одиниць блага, що йому потрібне.

Кожен із двох індивідів максимізуватиме свою функцію корисності за заданого вихідного бюджетного обмеження. Звідси можна визначити попит кожного з них, який є функціями відносних цін благ. Ситуація на ринку та процес обміну між індивідами можна проаналізувати за допомогою коробки Еджуорта.

Отже, для стану загальної ринкової рівноваги характерно: індивіди реалізують свої оптимуми у точці, де граничні норми заміщення обох індивідів однакові, причому кожен із ринків перебуває у стані рівноваги.

Не може бути такої ситуації, коли на одному ринку була б рівновага, тоді як на іншому – ні. Справді, оскільки витрати на споживання кожного індивіда не можуть бути більшими, ніж вартісна оцінка його початкового запасу, їх додавання дасть нам загальну суму споживчих витрат обох індивідів, яка дорівнює вартісній оцінці поточного запасу благ. Отже, сума вартостей надлишкового попиту на всіх рівнях має дорівнювати нулю. Ця умова відома як закон Вальраса, із якого випливають наступні висновки:

якщо на одному з ринків має місце надлишкова пропозиція, то на іншому має бути надлишковий попит;

якщо один ринок перебуває у стані рівноваги, то й інший ринок також

перебуває у стані рівноваги.

Основні принципи представленої моделі використовуються і в моделі з виробництвом.

Важлива відзначити, що аналіз рівноваги в моделі без виробництва дає змогу зробити важливі висновки щодо ролі конкурентного ринку в забезпеченні суспільного добробуту, вони узагальнені в першій та другій теоремах економіки добробуту.

Перша теорема економіки добробуту стверджує, що всі стани ринкової рівноваги є оптимальними за Парето. У першій теоремі економіки добробуту зазначається, що конкурентний ринок вичерпує всі виграші від обміну; рівноважний стан розміщення, досягнутий множиною конкурентних ринків, обов’язково буде оптимальним. Із формулювання цієї теореми випливає, що функціонування конкурентних ринків має приносити найкращий економічний результат для суспільства. Проте в ній не йдеться про розподіл економічних вигод між індивідами.

Ринковий результат може бути економічно ефективним, однак не вважатиметься прийнятним для суспільства з інших міркувань. Наприклад, стан розміщення, за якого одному індивіду належить все, а іншому – нічого ( цьому стану відповідатиме ситуація, коли точка розподілу буде розміщена в лівому нижньому чи правому верхньому куті коробки Еджуорта), також є економічно ефективним за критерієм Парето, оскільки при цьому буде забезпечена ринкова рівновага, а покращення становища одного індивіда не може бути забезпечене без погіршання становища одного з індивідів. Проте навряд чи індивід, який не матиме нічого, погодиться з таким станом справ. Тобто оптимальність розміщення не завжди є сумісною з соціальною справедливістю, тому потребні

118

певні механізми, які зробили б результати функціонування ринку більш-менш прийнятними для суспільства.

Друга теорема економіки добробуту стверджує: будь-який оптимальний за Парето стан розміщення є одночасно ринковою рівновагою (точки початкових споживчих наборів обох індивідів збігаються – це й означає, що маємо стан загальної рівноваги).

Отже, той факт, що стан розміщення, прийнятий за початковий, є оптимальний, автоматично веде до того, що буде набір цін, за яких встановлюється ринкова рівновага.

Проте такий результат не завжди гарантується; він досягатиметься лише тоді, коли індивіди мають стандартні уподобання.

Друга теорема економіки добробуту дає підстави вважати, що проблеми розподілу та економічної оптимальності можуть бути відокремлені при здійсненні економічної політики. Якщо суспільно бажаним є досягнення певного стану розміщення, оптимального за Парето, то ринковий механізм здатний його досягти. Таким чином, ринковий механізм є нейтральним з огляду на розподіл. За будь-яких прийнятних суспільством критеріїв справедливого розподілу добробуту для його досягнення можна використати конкурентний ринковий механізм: спершу зробити перерозподіл початкових запасів благ для того, щоб визначити, яка саме частка суспільного багатства належить окремим індивідам, а потім дати змогу діяти ціновому механізму, що дозволить індивідам при здійсненні господарських трансакцій врахувати справжню відносну обмеженість благ.

На противагу неокласичному підходу, в основі якого лежить припущення що спочатку встановлюються рівноважні ринкові ціни, а вже потім починаються акти купівлі-продажу, у кейнсіанській концепції вважається, що господарські трансакції можуть починатися ще до настання того моменту, коли встановиться ринкова рівновага. За цих умов не всі господарські одиниці зможуть здійснити свій оптимальний вибір; отже відбудеться зміна функцій попиту і пропозиції. На підставі цієї моделі можна зробити висновок: встановлення загальної рівноваги в конкурентній економіці можливе лише в довгостровому періоді або за втручання зовнішніх щодо ринку сил (наприклад, здійснення державою політики зайнятості чи регулювання заробітної плати).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.