3. Оптимальна комбінація ресурсів у довгостроковому період
С, Р
АТС1
АТС3
АТС2
Р1 Р2
Р3
Q3 Q2
Q
Рис. 2.2.3 – Пристосування до ринкових умов у довгостроковому періоді
71
довгостроковому періоді часу фірма може змінити обсяг усіх факторів виробництва, прагнучи вибрати найкращу комбінацію факторів виробництва, що мінімізує витрати на заданий обсяг випуску продукції.
Витрати довгострокового періоду - це витрати виробництва за умови, що всі фактори використовуються у такій комбінації один до одного, яка мінімізує загальні витрати виробництва заданого обсягу продукції.
довгостроковому періоді фірма здатна виробити заданий обсяг продукції з найменшими витратами, ніж в короткому періоді, коли вона обмежена заданими виробничими потужностями.
Найголовнішою проблемою у достроковому періоді є проблема оптимізації розмірів фірми.
Зауважимо, що існує певний зв’язок та залежність між динамікою витрат
короткостроковому і довгостроковому періодах.
Звернімося до прикладу. Припустимо, що існують певні виробничі модулі, кожен з яких може забезпечити виробництво на рівні Q3 при мінімальних середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність фірми буде залежати від кількості модулів, введених у експлуатацію. Представимо на графіку криві середніх витрат для кожного модуля (рис. 2.2.3).
Припустимо, що потреби ринку Q2. Цей обсяг можна отримати за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках короткострокового періоду. Тоді обсяги виробництва не будуть відповідати тим, за яких досягається мінімальний рівень середніх витрат Р3, бо вони зростають до Р2. Так із введенням в експлуатацію іншого модуля, тобто через довгостроковий період. У цьому випадку частину обсягу (Q3) можна виготовити при мінімальних витратах Р3, а іншу частину (Q2 - Q3) – при витратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС2 (Р1).
Більш привабливий варіант розвитку виробництва такий, що мінімізує загальні витрати на заданий обсяг. Для першого варіанта вони становитимуть
ТС1 = Р2·Q2. Для другого: ТС2 = Р3·Q3 + Р1(Q2 - Q3).
Таким чином з точки зору мінімалізації сукупних витрат, для отримання заданого обсягу виробництва другий варіант є привабливішим, бо він передбачає перехід від короткострокового до довгострокового періоду.
Середні витрати по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо.
Наведемо три найтиповіші ситуації (рис. 2.2.4). У варіанті (а) спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У цьому випадку фірми різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.
72
варіанті (б) можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.
варіанті (в) позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому фірмі важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Ефективне функціонування в таких галузях мають невеликі фірми.
Намагання мінімізувати витрати – це лише один бік, що визначає поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді визначається зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток.
Р Р
ATC ATC
ATC
Q
Q
Q
а)
б)
в)
Рис.2.2.4 – Варіанти довгострокової динаміки середніх витрат
ЗМ 3. ТЕОРІЯ РИНКОВИХ СТРУКТУР. РИНКИ РЕСУРСІВ