5. «Енеїда» і становлення римської літератури.

В процессе эллинизации римской культуры и нарождается известная нам лит-ра Рима, ориентирующаяся на греческие лит-ые формы.

Поезія Стародавнього Риму не мала власної національної традиції. Вона починає активно розвиватися тільки під впливом грецької літератури, в кінці республіканського періоду. Переломну роль відіграла творчість Катулла. Її головна тема – не Римська держава, не римський народ, а особисті переживання, почуття і думки

Час правління Октавіана Августа часто називають “золотим віком” римської літератури. Сучасниками були три великих римських поети – Вергілій, Горацій і Овідій. Найзнаменитішим твором римської літератури стала поема Вергілія “Енеїда. Справа в тому, що “Енеїда” – це літературний епос, тобто вона не має народної усної основи, повністю створена поетом. До того ж поема відразу стала складовою частиною римської державної ідеології – поет писав на політичне замовлення імператора. Ліричними поетами були Горацій і Овідій. Творчість Горація пройнята розумінням ролі поета в суспільстві.

Важко склалася доля Овідія. Його збірник “Мистецтво любові” приніс йому величезну популярність і обвинувачення в аморальності.

6. Література середньовічної Європи. Мовна диференціація жанрів.

Починается в античності а завершуется в 15 столітті.

1 прояв- поява релегійних творів

Фактори розвитку 1. Традиції народної творчості.

2 культурний вплив античного світу і християнства.

Розквіт 12-13 ст

Віра(теоцентрічна у центрі бог)

Зявилася розповідальна проза. Данте бокаччо

7. Середньовічний героїчний епос як літературний феномен.

це розповіді про подвиги легендарних предків, про подорожі й незвичайні пригоди, у яких виявляються розум і кмітливість героїв, їх мужність і героїзм. Герої героїчного епосу – для сучасних поколінь приклад служіння батьківщині, народові. Твори народного епосу благотворно впливають на розвиток культури і літератури народів світу. Епос бере початок із фольклору й об'єднує героїчні народні пісні, сказання, поеми.

У XI—XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала "Пісня про Роланда", у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність.

8. Поезія вагантів як літературне явище. Специфіка середньовічної креативної літератури.

Вага́нти (лат. clerici vagantes — мандрівні клерики) — «мандрівні люди» у середньовічні часи, XI—XIV століття, у Західній Європі, що складали вірші, виконували пісні та декламували прозу на площах міст та на різних зібраннях. Поезія голіардів та вагантів виникає на базі поезії про життя мандруючих «вчених кліриків», про події, свідками яких їм судилося бути. У середні віки латина була мовою освіти й науки. В університетах, монастирських школах усі предмети викладалися цією мовою. Вже у ХІІ столітті соборні школи почали випускати надмірну кількість кліриків, багатьом із них не вистачало місць при соборах і монастирях, вони залишались без своєї парафії. Чимало з них мандрували шляхами Європи. Знання латини вирізняло вагантів з-поміж невігластва натовпу, вони відчували себе інтелектуальною елітою, хоча їхній соціальний рівень був невисоким. Вони знали, що таке бідність, приниження. Це зближувало їх із простим людом