- •Періодизація античної літератури і становлення її жанрової системи.
- •Загальна характеристика давньогрецької літератури.
- •Гомерівський епос і консолідація елінського світу.
- •Загальна характеристика римської літератури.
- •«Енеїда» і становлення римської літератури.
- •Література середньовічної Європи. Мовна диференціація жанрів.
- •Середньовічний героїчний епос як літературний феномен.
- •Поезія вагантів як літературне явище. Специфіка середньовічної креативної літератури.
- •Ренесансність творчості Дж. Бокаччо.
- •Серйозність карнавального в романі й житті ф. Рабле.
- •Шекспірівське питання в сучасному літературознавстві.
- •Еволюція жанру трагедії у творчості Шекспіра.
- •Своєрідність поетики шекспірівських комедій.
- •Ренесансна література як культурний феномен.
- •Структура античної міфології. Віки і покоління.
- •Специфіка антропоморфізму давньогрецьких богів.
- •Герої та коло їх функцій.
- •Особливості уявлень греків про потойбічний світ і феномен грецької цивілізації у світовій культурі та літературі.
- •Місце античної цивілізації у світовій культурі та літературі.
- •Місце Софокла в грецькій драматургії. Нарис біографії.
- •Катарсис у Софоклових трагедіях. «Едіп-цар».
- •Катулл і Сафо та два напрямки в європейській інтимній ліриці.
- •Принцип Августа і загадка Овідія.
- •Поетична систематика міфології в античній літературі.
- •Місце дидактичного жанру у творчості Овідія та мистецтві його епохи.
- •Жанрова належність «Метаморфоз».
- •Фантастика та історичні реалії в «Пісні про Нібелунгів».
- •Естетичні пріоритети автора «Пісні про Нібелунгів».
- •Місце крові в художній системі твору в порівнянні з іншими зразками військово-героїчного епосу.
- •Уявлення автора про ідеального героя і місце подібного персонажа у світовій літературі.
- •Міська література в контексті літературного процесу Середньовіччя.
- •Алегорія як художній прийом у «Романі про лиса».
- •Потойбічний світ Данте серед інших потойбічних світів.
-
Ренесансність творчості Дж. Бокаччо.
1. Видатний письменник Відродження. Творчість Боккаччо, разом з творчістю інших митців слова доби Відродження, має велике значення для всього подальшого розвитку світової літератури та культури.
Своїми творами ці письменники не лише розвивали жанрову систему, а й утверджували новий світогляд, робили світосприйняття людей гуманістичнішим, вони сприяли розвиткові не тільки гуманізму, а й індивідуалізму в найкращому розумінні цього слова: саме за часів доби Відродження люди «повірили» у те, що мають право на земне щастя, що кохання не є гріхом
2. Новаторство змісту. У творчості Боккаччо тривалий час співіснували залишки середньовічного світогляду й світогляду Відродження. «Воюючи» із Середньовіччям, Боккаччо звертається до античних образів і мотивів, які письменник переосмислив і до яких звертався як до своєрідного виправдання своїх гуманістичних теорій. Любов у добутках Боккаччо зображена з використанням різних образів і різних сюжетних колізій: це не тільки ідилічні картини щастя розділеного почуття, але часто й нечесність, учинки, гідні осуди. Але одне виправдує Боккаччо у своїх добутках - прагнення на щастя в любові й право людини на звичайне людське щастя. Не заперечуючи релігії або її приписанням, він, проте, не боїться піднімати тему нечесності, хабарництва й аморальності в лавах священиків, чим, за більшим рахунком, прислужується саме твердженню релігії і її розквіту.
-
Серйозність карнавального в романі й житті ф. Рабле.
Произведение Рабле , правильно раскрытое, проливает обратный свет на тысячелетия развития народной смеховой культуры, величайшим выразителем которой в области литературы он является. Освещающее значение Рабле громадно; его роман должен стать ключом к мало изученным и почти вовсе не понятым грандиозным сокровищницам народного смехового творчества.
Задача настоящего введения – поставить проблему народной смеховой культуры средневековья и Возрождения, определить ее объем и дать предварительную характеристику ее своеобразия.
Народный смех и его формы – это, как мы уже сказали, наименее изученная область народного творчества.При всем разнообразии этих форм и проявлений – площадные празднества карнавального типа, отдельные смеховые обряды и культы, шуты и дураки, великаны, карлики и уроды, скоморохи разного рода и ранга, огромная и многообразная пародийная литература и многое другое – все они, эти формы, обладают единым стилем и являются частями и частицами единой и целостной народно-смеховой, карнавальной культуры.
Все многообразные проявления и выражения народной смеховой культуры можно по их характеру подразделить на три основных вида форм:
1. Обрядово-зрелищные формы (празднества карнавального типа, различные площадные смеховые действа и пр.);
2. Словесные смеховые (в том числе пародийные) произведения разного рода: устные и письменные, на латинском и на народных языках;
3. Различные формы и жанры фамильярно-площадной речи (ругательства, божба, клятва, народные блазоны и др.).
Все эти три вида форм, отражающие – при всей их разнородности – единый смеховой аспект мира, тесно взаимосвязаны и многообразно переплетаются друг с другом.
Дадим предварительную характеристику каждому из этих видов смеховых форм.
Серьёзность заключается в том, что он старался изобразить тогдашние обычаи