Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MIzhn_ek.docx
Скачиваний:
23
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
191.94 Кб
Скачать

1.Суть, порядок формування і використання прибутку підприємств.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг); б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників. Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

2.Міжнародні економічні договори – основне джерело міжнародного економічного права.

Міжнародні економічні договори це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини.

Міжнародні економічні договори є поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами міжнародних економічних відносин. Вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої.

Україна як самостійний суб’єкт міжнародних економічних відносин уже уклала договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу з багатьма країнами світу, в яких поряд із загальнополітичними принципами містилися норми, що закріплювали загальні положення про економічне співробітництво.

Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми.

Двосторонній договір - у якому обидві сторони мають як права, так і обов'язки.

Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економіч­ного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням.

Міжнародні економічні договори можна умовно поділити на договори-закони, які містять загальні, часто рамкові, правовстановлюючі положення щодо регулювання міжнародних економічних відносин, і договори-угоди, що регулюють конкретні, локальні, вужчі сфери правовідносин. До перших, наприклад, відносять договори про принципи економічних відносин, установчі договори міжнародних економічних організацій тощо, а до других - договори про поставку товарів, кредитні договори.

Варіант 5

1.Класифікація податків та обов’язкових платежів, що сплачують підприємства туристичної індустрії.

Податки - це обов'язкові платежі фізичних і юридичних осіб до державного та місцевих бюджетів, що здійснюють у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством.

Податки поділять на:

- прямі;

- непрямі.

Прямими податками є податки на доходи фізичних осіб, та на нерухомість. Непрямі податки носять характер податків на споживання і відрізняються від прямих за методом стягнення або за формою оподаткування. В Україні застосовують два види непрямих податків - універсальні та специфічні акцизи і мита. До непрямих податків відносять:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- ліцензії на підприємницьку діяльність;

- мито.

Підприємства туристичної індустрії України сплачують 10 основних видів загальнодержавних податків і обов’язкових платежів, а саме: • податок на додану вартість; • акцизний збір; • податок на прибуток підприємства; • податок на доходи фізичних осіб; • мито; • державне мито; • плата (податок) за землю; • податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; • відрахування на соціальні заходи від фонду оплати праці; • плата за торговий патент та на деякі види підприємницької діяльності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]