3.Історико - матеріалістичні концепції суспільства.

В основу покладено принцип матеріалістичного розуміння суспільства та принцип розвитку. Суть: Суспільство – продукт розвитку праці людини. В процесі діяльності люди вступають в матеріальні відносини, які обумовлюють характер суспільства. Розвиток суспільства закономірний процес. Комуністичне суспільство відбудеться з необхідністю (К.Маркс).

3. Соціологічні концепції суспільства.

Лягають в основу практичного дослідження суспільства. В західній соціології поширені такі види:

А). системно – механістичний підхід. ( суспільство – уподібнюється механізму; складається з багатьох частин , які взаємодіють між собоюю Взаємодія забезпечує його цілісність).

Пареті: « Суспільство – це система, що знаходиться в стані рівноваги».

В). системно – органістичний підхід (суспільство – уподібнюється живому організму; формується за законами доцільності; наявні саморегулюючі процеси.

О. Конт, Г.Спенсер: «Супільство має стан зародження, розквіту і загибелі».

С). симнтетичний підхід. Суспільство розвивається від механічного до органічного. (Е. Дюргейм)

Д) структурно – функціональний підхід. Суспільство – це структурно – організована система, складається з багатьох підсистем. Кожен елемент системи має своє призначення. Основою є соціальна система. ( Парсонс)

Основні концепції суспільства які сформувалися в 20- 21 ст.

Серед найвпливовіших філософських і соціологічних концепцій суспільства можна відзначити:

неомарксизм (Георг Лукач)

ліберальну теорію (фон Мізес, Гаєк),

теорію масового суспільства (Ортега-і-Гассет),

теорію менеджеріального суспільства (Бернхем),

теорію тоталітарного суспільства (Юнґер, Арендт, Мангайм),

теорію розвинутого індустріального суспільства франкфуртської школи (Горкгаймер і Адорно, Маркузе),

теорію постіндустріального суспільства і інформаційного суспільства (Белл, Елвін Тофлер),

теорію суспільства «пізнього модерну» (Ентоні Ґідденс) і

теорію імперського глобалізму (Гардт і Негрі).

3. Структура суспільства.

Структуру (з лат. strūctūra – споруда; улаштованість, порядок) можна подати у вигляді сукупності усталених зв’язків об’єкта, що забезпечують його оформленість як даного, тотожного собі. У разі пристосування поняття структури до системного підходу, структура буде тим аспектом системи, при якому звертають увагу на її архітектоніку, конструктивні особливості: визначальні елементи, блоки елементів, зв’язки між ними. У неспеціальному, ширшому колі випадків структурування можна проводити за більш довільним принципом, фактично за безліччю перетинів, в залежності від дослідницьких задач.

Суспільство надскладна система. Для дослідження суспільства як системи сучасні соціологи запропонували метод системного аналізу, згідно якого суспільство, як цілісна система складається з підсистем:

Суспільство

ПІДСИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА:

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА

- СФЕРИ СУСПІЛЬСТВА - СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

- СОЦІАЛЬНУ СТРУКТУРУ

Сфери суспільства.

В суспільстві виділяють комплекс взаємопов'язаних, але все ж самостійних сфер (підсистем), таких як:

господарсько-економічна (матеріально-виробнича або економічна) сфера забезпечує всю матеріальну інфраструктуру і включає в себе відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання різних предметів та послуг. (Ганді: "Якщо людина не їсть хоча б двічі на день, то навіть Бог для неї буде являтися не інакше, як у вигляді їжі".)

соціальна сфера розвивається на основі міжособистісних і групових відносин з урахуванням соціологічного статусу кожного індивіда, в тому числі з урахуванням спільності і відмінності громадян за типом занять, розміром доходів, престижу, - а також за етнічною, демографічною, соціально-територіальною та іншою приналежністю. До соціальних відносять коло проблем, пов'язаних з організацією праці і побуту, здоров'я, добробуту і захисту;

політична сфера складається з приводу влади і участі в державному управлінні; духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду, науки, а також відносин з приводу вжитку духовних благ.

Суспільне життя — це нерозривна єдність всіх сфер суспільства, їх взаємозв'язок і взаємодія.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА

Соціальна структура суспільства — це сукупність соціальних , спільнот що взаємодіють між собою. Сутність соціальної структури суспільства найбільш повно виражається у її загальних рисах, до яких можна віднести:

• багатоманітність соціальних елементів, що утворюють соціальну структуру суспільства (соціальний інститут, соціальна група, соціальна спільність тощо);

• різний ступінь впливу кожного складового елемента соціальної структури суспільства на соціальні процеси і явища, відмінність їхніх соціальних ролей;

• наявність відносно стабільних зв'язків між складовими елементами соціальної структури суспільства, взаємозалежність останніх. Це означає, що жоден елемент соціальної структури не може існувати в суспільстві автономно. В будь-якому випадку він поєднаний соціальним зв'язком з іншими структурними підрозділами суспільства.

Соціальна структура суспільства складається з:

соціальних спільнот та соціальних відносин.

Соціальні спільноти (компоненти соціуму) - це відносно стійка сукупність людей, якій притаманні більш або менш однакові риси умов та стилю життя, масової свідомості, соціальних норм, цінностей, інтересів.

Їх ознаки: наявність соціальних зв’язків та взаємодії; наявність спільних поглядів, ціннісних орієнтацій, традицій.

Кожну соціальну спільноту характеризують такі соціаль­но-психологічні показники:

• рівень згуртованості соціальної спільноти;

• характер взаємодії між індивідами.

Основні різновиди соціальної структури:

Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професій­ними та ін.

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини ( касти,стани, класи, соціальні верстви, страти,соціальні групи);

• соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи).

У сучасній соціальній філософії використовують поняття «соціальна група». На основі кількісного критерію виділяють малі, середні й великі соціальні групи.

Малі соціальні групи - це групи, що об'єднують до декількох десятків чоловік: сім'я, первинні виробничі об'єднання (бригади), сусідські спільності, компанії, шкільні класи тощо. Специфічною ознакою цих груп є безпосередній контакт їх членів. Люди живуть у групі, так би мовити, під взаємним контролем, у безпосередньому спілкуванні. Існують формальні й неформальні малі групи. Перші складаються відповідно до наперед сформованих (як правило, офіційно зафіксованих) цілей, тверджень, інструкцій чи статутів. Другі формуються на основі особистих симпатій та антипатій, любові, товариського потягу тощо. Малі групи - предмет безпосереднього вивчення соціальної психології.

Середні соціальні групи - цим терміном позначають жителів одного села чи міста, працівників одного заводу чи фабрики, викладачів та студентів одного навчального закладу. Ці групи також мають різні основи формування. Наприклад, склад односельців усталюється, як правило, стихійно. Виробничі об'єднання створюються для досягнення певної мети, вирішення конкретних соціальних завдань.

Великі соціальні групи - класи, етнічні спільності (нація, народність, плем'я), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об'єднання (чоловіки, жінки) - це численні об'єднання людей (до декількох десятків і сот мільйонів). Безпосереднього контакту між ними, звичайно, немає. Об'єднує їх інше - фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого буття. Щоправда, певні представники цих груп можуть і не усвідомлювати своїх корінних інтересів. Вони входять до цих груп спонтанно. З розвитком самосвідомості спонтанність поступається місцем організованим (економічним, політичним, соціальним) об'єднанням.

Сім'я є малою соціальною групою. Сім'ї притаманні стосунки родинності. Для суспільства важливим є ефективне здійснення репродуктивної та виховної функції, оскільки лише в сім'ї підтримується біологічна безперервність суспільства і початкове форму­вання особистості. Історично з сім'ї виросла родина, з родини — рід, рід перетворився на плем'я, плем'я — на народ, що завжди має етнічні корені, етнос — в націю. Якщо народи існували з давніх-давен, то нація викристалізувалася приблизно в XVII—XVIII ст.

Етнос може бути визначений як усталена сукупність людей, що істо­рично склалася на певній території, має спільні риси, стійкі особливості культури, мови та усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших спільнот.

Нація приходить на зміну народності, історично виникає на основі спільності умов життя, території, мови, свідомості, інтересів, національ­ного менталітету, національного складу характеру, що виявляється в особливостях своєрідності культури та побуту. Національна єдність не означає відсутності соціальної різниці між групами в межах нації. Нації характеризують такі ознаки, зумовлені розвитком економічних зв'язків та відносин: прагнення спільноти до внутрішньої консолідації, активна взаємодія між національними спільнотами, активні відносини з іншими соціально - етнічними спільнотами людей. Ці ознаки забезпечують та історично зумовлюють цілісність народу, його економічні та культурні інтереси, коммунікативність, внутрішній зв'язок у суспільстві.

Соціальна структура суспільства — поняття історичне.

Кожний тип суспільства залежно від характеру і способу виробництва має певну соціальну структуру, історичність якої, на думку представників марксизму, зумовлюють класи. Класове розмежування має вирішальний вплив на всі суспільні відносини та елементи соціальної структури. Воно обумовлює характер інших соціальних груп і спільностей, накладає свій відбиток на їх розвиток. Основним критерієм при диференціації класових спільностей, згідно марксизму, є їх ставлення до власності (володіння, користування, розпорядження): рабовласники – раби; феодали – селяни; капіталісти – пролетарії.

При переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувалася трансформація класових утворень. Але безперечним було те, що клас, який володів засобами виробництва і левовою часткою національного багатства і посідав монопольне становище в системі організації й управління суспільством і виробництвом, був не тільки економічно, а й політично панівним класом.

Друга половина XX ст. внесла певні корективи в систему критеріїв визначення соціальної структури суспільства. Поряд із фактором власності почали використовувати й інші критерії класової диференціації.

У сучасній західній соціології для аналізу соціальної структури сучасного суспільства почали використовувати поняття «страта».

«Страта» ( від латин. Stratum – прошарок,верства) – реальна, фіксована емпірично спільнота, що об’єднує людей на певних загальних позиціях або на основі спільної справи, яка зумовлює буття даної спільноти в соціальній структурі і протиставлена іншим соціальним спільнотам.

Поділ на страти запропонував американський соціолог Пітірім Сорокін у 1927 р. в праці « Соціальна стратифікація і мобільність».

Соціальна стратифікація - ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в будь – якому суспільстві. В історії людства не існувало суспільства без розшарування. Завжди існували і будуть існувати вища верства (вищий клас) і нища верства (нищий клас). Їх основа - у нерівному розподілі прав та привілеїв, відповідальності і обов’язків, наявність або відсутність цінностей, влади, впливу на суспільство.

Модель соціальної стратифікації американського соціолога В.Вотсона:

Вища страта вищого класу (представники багатих і впливових династій)

Нища страта вищого класу ( банкіри, відомі політики, власники великих фірм)

Вища страта середнього класу( бізнесмени, керівники фірм, великі юристи, лікарі, видатні спортсмени, наукова еліта)

Нища страта середнього класу ( наймані працівники – інженери, середні й дрібні чиновники, викладачі, наукові представники, керівники підрозділів на підприємствах, висококваліфіковані працівники та ін.)

Вища страта нищого класу ( робітники середньої та низької кваліфікації)

Нища страта нищого класу ( жебраки, безробітні, безпритульні, іноземні робітники, представники маргінальних груп населення)

Соціальна мобільність – зміна індивідом чи групою соціального статусу, місця у соціальній у соціальній структурі суспільства. Будь – який перехід з одного соціального статусу в інший відбувається по вертикалі і по горизонталі.

Сьогодні існує множинність теоретичних моделей бачення класової структури. Найбільш відомими є такі:

— класово-статусна модель М. Вебера: клас власників, клас робітників, дрібна буржуазія, інтелігенція і білокомірцеві службовці. Причому, класами називаються групи, що мають доступ до ринку і пропонують ті чи інші послуги.

Є також групи, які не пов'язані з ринковою ситуацією і відрізняються за способом життя;

— класова модель Р. Дарендорфа: панівний клас, підлеглий клас, безкласові групи, диференційовані на основі ставлення до влади. Класові відносини постійно поєднують у собі конфліктуючі інтереси;

— класова модель Е. Гідденса: вищий клас, середній клас, нижчий або робітничий клас. Критерій поділу — відмінності ринкових можливостей індивідів, що визначаються відносинами власності, освітньою та технічною кваліфікацією, становищем у владних структурах;

— класова модель Е. Райта: буржуазія, дрібна буржуазія, робітничий клас. Критерій поділу — власність, обмін та влада. Поряд із класами існують так звані суперечливі соціальні утворення, що посідають проміжне становище в соціальній структурі, а саме: дрібні підприємці, напівсамостійні працівники, менеджери і контролюючі особи;

— класова модель Д. Девіса: вищий клас, середній клас, робітничий клас і нижчий клас. Критерій поділу — рівень освіти, професійний престиж, власність і прибуток;

— класова модель Дж. Голдорпа: клас послуг, що об'єднує професіоналів, менеджерів і адміністративних

працівників; робітничий клас; проміжний клас, що включає службовців, дрібних підприємців і самостійних працівників, а також технічний персонал.

Отже, існує розмаїття теоретичних підходів до тлумачення сутності класової структури. Але провідним напрямком дослідження соціальної належності індивідів все більш стає комплексне використання різних критеріїв і відповідно зближення різних методологій. Це — і майновий стан, і позиція на ринкові праці, фактори контролю, влади, прибутків, рівень освіти тощо.

В інформаційному суспільстві в кінці XX ст. в економічно розвинених країнах сформувалися такі основні класи: вищий, або правлячий клас, клас виробничих і невиробничих працівників (наймана робоча сила) і середній клас.

Вищий, або правлячий, клас об'єднує власників основних засобів виробництва і капіталу, а також осіб, що посідають важливе становище в управлінні фірмами, державними структурами і т. д.

Клас виробничих і невиробничих працівників, що об'єднує осіб найманої праці, які не мають власності на засоби виробництва або мають її в обмеженій кількості і зайнятих переважно виконавчою працею. Раніше ця спільність називалася "робітничим класом" або "пролетаріатом" і об'єднувала найманих працівників, зайнятих фізичною працею в матеріальному виробництві. У наш час до 75 % складу цього класу є нижчі службовці, зайняті "виробництвом" послуг. Суттєвою тенденцією розвитку цієї спільності є постійне і значне її кількісне зростання.

Середній клас. Це насамперед дрібні підприємці. До нього належить також більша частина інтелігенції та середня група службовців. В останні десятиріччя характерним для розвитку середніх прошарків є:

— збільшення кількості дрібних підприємців, зайнятих у сфері послуг, економіки;

— зменшення кількості фермерів;

— значне кількісне зростання інтелігенції й ускладнення її соціального складу;

— зростання мобільності всіх прошарків.

Значне поширення малих форм бізнесу та інтелектуалізація всіх сфер суспільного життя дають змогу прогнозувати як подальше кількісне зростання проміжних груп, так і зростання їх значимості в соціальній структурі сучасного суспільства.

Інформаційна цивілізація, що складається в сучасному світі, породжує нові закономірності в розвиткові соціальної реальності. Зрушення в сутності найманої праці, зміни змісту трудових функцій, пов'язані зі збільшенням обсягу розумової діяльності, є основою для становлення нового типу соціальних зв'язків на всіх рівнях, що характеризують процес відтворення інформаційного суспільства.

У зв'язку з цим деякі дослідники стверджують, що сьогодні, в умовах інформаційного суспільства, закінчується великий період в історії людства, пов'язаний із поділом суспільства на класи. Зростаючі масштаби інтелектуальної діяльності в її різних формах і видах створюють умови для становлення соціально розмаїтого безкласового суспільства.

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА

У науковій літературі ще не сформовано єдине усталене поняття інституціональна система.

Так, під цим поняттям слід розуміти "сукупність правил поведінки людей, що регламентують взаємовідносини між ними, що фіксує місце і роль у суспільстві різних соціальних та економічних груп і, зрештою, напрям соціального та економічного розвитку"

Соціальний інститут—стійкі форми організації спільної діяльності людей (армія, церква, школа, право, власність і т. д.).

Усю сукупність значень поняття «соціальний інститут» можна звести до чотирьох основних:

1. певна група осіб, що мають виконувати важливу для спільного життя роботу, тобто група людей, що виконує суспільні функції;

2. певні організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами групи від імені всієї групи;

3. сукупність матеріальних установ та засобів, які дозволяють уповноваженим індивідам виконувати суспільні безособистісні функції, що мають на меті задоволення потреб та регулювання поведінки;

4. деякі соціальні ролі, що є важливими для групи.

На початку розвитку соціології, соціальна реальність розглядалась як реальність інституціональна, тобто реальність соціальних інститутів. Відповідно і перша в історії соціології перспектива сприйняття, опису і пояснення дійсності отримала назву інституціоналізм. Власне і соціологія розглядалась як наука про макроструктури суспільства — соціальні інститути

Еміль Дюркгейм

Соціальні інститути мають практично необмежену владу над окремими індивідами в плані нав'язування обов'язкових способів дії (стандарти та зразки поведінки). Проте, влада проявляється тільки тоді, коли індивід вступає у конфлікт із способами дії й інститут змушений застосовувати щодо індивіда санкції.

Макс Вебер

Для існування та нормального функціонування соціальних інститутів, вони мають бути легітимними. Легітимність досягається трьома шляхами.

1. Легітимація через максимально генералізовані цінності та сенси (ціннісно-ідеологічна).

2. Легітимація через правові норми, що конкретизують генералізовані цінності (правова).

3. Легітимація через спільноти, до яких належить або прагне належати індивід (соціально-групова).

Д. Герберт, П. Бергер і Т. Лукман

Соціальний інститут — типові реакції індивідів на типові ситуації; інстанції соціалізації, кінцева мета яких — «виробництво» індивідів, що адекватні вимогам даного суспільства.

Т. Парсонс

Соціальні інститути — надособистісні утворення, які утворюють макроструктуру суспільства. Між інститутами існують два типи відносин: координації (розмежування повноважень та сфер відповідальності) та субординації. Тип суспільства залежить від домінантного інституту (сім'я — родове, церква — феодальне тощо) .

За виконуваними завданнями:

1. Економічні — виробництво та перерозподіл благ та послуг, організація та поділ праці тощо.

2. Політичні — встановлення, виконання та підтримання влади.

3. Культурно-виховні — створення, укріплення та розвиток культури.

4. Суспільні (вузько-соціальні) — організовані добровільним об'єднанням.

5. Релігійні — регулювання стосунків людини та трансцендентних сил.

6. Стратифікаційні — визначають розміщення позицій та ресурсів.

7. Родинні — пов'язані зі шлюбом, сім'єю, соціалізацією молоді.

Взаємопов'язана система інститутів утворює стійку систему, що забезпечує задоволення потреб членів суспільства, регулює їхню діяльність та забезпечує розвиток суспільства.

1. Закріплення та відтворення суспільних відносин.

2. Інтегруюча функція.

3. Транслююча функція — передача соціального досвіду.

4. Комунікативна функція — поширення отриманої в інституті інформації як в межах так і поза межами інституту.

Латентні функції — результати діяльності соціальних інститутів, які виходять за межі безпосередніх цілей людини.