14.1. Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні.

За роки громадянської війни територія Ук­раїни зазнала найбільших руйнувань. Збитки в народному господарстві України становили Юмлрдкрб. Із 11 тис. підприємств у 1921р. змогли поновити роботу щонайменше 2,5 тис. Найбільших збитків зазнав Донецький вугільний басейн, металургійна, машинобудівна, цукрова, соляна та інші галузі виробництва.

Постійна зміна влади в Україні, реквізиції, по­бори призвели до розорення сільського господарс­тва. Політика «воєнного комунізму», яку проводили більшовики, викликала погіршення соціально-економічного становища селян. 1920 р. продрозкладка в Україні була виконана на 40 % . На Україну було накладено непомірно висо­кий продовольчий податок, третину якого (28,5 млн пудів) було вивезено до Росії. До економічних проблем додався голод, що вразив майже 15 % (3,8 млн осіб) населення України.

Важкою для радянської влади залишилась політична ситуація. В Україні селянство складало значну частину учасників махновського руху. У кінці 1920 — на початку 1921 р. ним було охоплено Донецьку, Катеринославську й Полтавську губернії.

У березні 1921 р. X з'їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) про­голосив курс на проведення нової економічної політики (неп).

Мета непу:

• Ліквідація загрози нової громадянської війни.

• Рятування більшовицького режиму.

• Покращення економічного становища в країні, що перебувала в міжна­родній ізоляції.

план відповіді

1. Наслідки громадянської війни ддя УСРР

2. Становище на початку 1921 р. в УСРР.

3. Запровадження непу.

4. Заходи непу. Особли­вості непу в Україні.

5. Наслідки непу.

Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР при­йняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть непу полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі лишки, а заздалегідь установ-

Справжнім потрясінням став XX з'їзд КПРС і розвінчання на ньому культу особи Сталіна.

Реабілітація в'язнів сталінських концтаборів зачепила й групу діячів ук­раїнської культури. Однак за ними ще довго залишалося тавро «ворогів на­роду» або «українських буржуазних націоналістів». Раніше вилучені з біб­ліотек і книготорговельної мережі твори репресованих повільно поверталися до читача. Така доля спіткала, зокрема, праці В. Блакитного, В. Гжицького,

1. Досвітнього, М. Ірчана, І. Микитенка.Український культурно-мистець- кий фонд поповнювався раніше невідомими або недоступними творами авторів доби «розстріляного відродження».

Твори тих, хто захищав українську державність, національну самобутність народу, були заборонені. їх піддавали критиці, навіть не показуючи читачеві. Носії національної думки вважались особливо небезпечними для радянського суспільного ладу. Так, повернення в українську культуру одного з провідних діячів УНР письменника В. Винниченкавідбулося тільки у 1990-х рр.

Хрущовська «відлига» дала надію на припинення свавілля та краще життя людей. Це надихало письменників і поетів, інших діячів культури на творчу діяльність.

У 1950—1960-х рр. українська література поповнюється талановитими тво­рами В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, Л. Костенко та ін. Одвічні проблеми людського буття — війни й миру, любові й ненависті, щастя й горя — втілив у яскравих образах О. Гончар(роман «Людина і зброя», роман в новелах «Тронка»). Епічні полотна про долю українського села створивМ. Стельмах(романи «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Дума про тебе»). Одним із кращих творів українського кіномистецт­ва став фільм С. Параджановата Ю. Іллєнка«Тіні забутих предків».

Важливим суспільно-політичним явищем 1960-х рр. с^ай національно- культурний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, ху­дожників, композиторів, їхня творчість і громадсько-політична активність сприяли піднесенню української духовності та культури. Довкола клубів твор­чої молоді в Києві, Львові, Харкові об'єдналися молоді інтелектуали, які праг­нули нових форм художнього самовираження, переосмислення історичного минулого, національного відродження культури та суспільства.

Діяльність творчої інтелігенції України сприяла проведенню в 1963 р.«, конференції з питань культури української мови. Учасники конференції тор­калися питання про розширення використання української мови в усіх сферах державного й громадського життя, про подолання мовного нігілізму.

Однак незабаром «шістдесятники» переконались у неможливості корінних змін у межах тоталітарної системи та прагнули оновлення суспільства на ґрун­ті загальнолюдських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно- культурні осередки та сформувався рух дисидентів, що стало важливою пере­думовою національно-державного будівництва в 1990-х рр. До «шістдесятни­ків» належали А. Горська, М. Вінграновськиіі, І.Дзюба, І. Драч, Л. Костенко,

2. Світличнии, В. Симоненко, В. Стус, В. Чорновіл та ін.

«Відлига» в культурі й духовній сфері, як і в інших галузях суспільного життя, була сповнена суперечностей, викликаних прагненням М. Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ тоталітарної держави. Тому лібералізація суспільства супроводжувалася переслідуваннями діячів культури й мистецтва, критика сталінщини співіснувала з посиленням ідео­

логічного наступу, реформування економіки й обіцянки комуністичного май­бутнього поєднувалися з адміністративно-командними методами управління, суспільно-політичним і духовним життям, процвітанням партійно-державної бюрократії.

Висновок.Процес десталінізації та лібералізації суспільного життя сприяв розвитку культури й духовного життя суспільства. Паростки національ­но-культурного відродження, викликані «відлигою», загрожували існуючій політичній системі, панівній ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових форм і масштабів. Це призвело до ресталінізації й стагнації суспільства, але не могло знищити духовний потенціал народу, прогресивні тенденції культурно-історичного розвитку.Ш Дата: 1958 р. — реформа освіти.

Ш Поняття, терміни, назви:русифікація, «відлига», «шістдесятники».

Білет 14