22.1. Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.

Унаслідок політики українізації, розпочатої в 1920 — на початку 1930-х рр., українська куль­тура набувала розвитку. Українська мова поши­рювалася не тільки в селі, а й у місті. Вона ви­користовувалася в державному апараті, у галузі освіти, художній і науково-технічній літературі, періодиці, театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національ­них меншин. Однак період національного підне­сення був нетривалим. Українізація від самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 1920-х рр. почалося згортання українізації, а разом із нею й загального наступу на ук­раїнську культуру.

	план відповіді
1.	Піднесення української
	культури на початку
	1930-х рр.
2.	«Культурна революція»
	в Україні.
3.	Репресії щодо діячів ук­
	раїнської культури.

Так, у 1929р.Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства й установи центрального підпорядкування з Моск­вою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опа­нування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, назива­ли націоналістами. Розгорталась боротьба проти «націоналістичних ухилів».М. Скрипник,який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації, і

скоїв самогубство. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з україні­зації.

Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно позна­чилося на становищі національних меншин. У квітні 1938р.,коли першим секретарем ЦК КГІ(б)У був М. Хрущов, було прийнято постанову Центрально­го Комітету, за якою створення навчальних закладів для національних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їх існування було визнане « недоцільним і шкідливим ». Усі ці заклади закрили, були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи у свідомості людей національний нігілізм, продовжував велико­державну, русифікаторську політику царизму. Як і в передреволюційні роки, національні меншини опинилися перед реальною загрозою зникнення.

Розвиток культури в Україні в 1930-ті рр. мав складний і суперечливий ха­рактер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, на­даючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої «культурноїреволюції».За задумом лідерів партії, така революція мала дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і у сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично культурна революція була покликана обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом із тим вагомим здобутком була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи сприяли тому, що на кінець 1930-х рр. лише 15 % до­рослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане за­гальне обов'язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, учителів, підручників. Кількість шкіл з українською мовою навчання змен­шувалася. Ідеологічний контроль над школярами здійснювали комсомольські та піонерські організації.

Вища освіта була доступна лише для осіб, які перебували поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі віддавала­ся членам партії та профспілок, червоноармійцям, вихідцям із робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрилися нові середні навчальні заклади. Однак недовіра до старих спеціалістів, підбір кадрів за класовою оз­накою, масові репресії призвели до руйнування інтелектуальної та моральної спадкоємності української інтелігенції. Наступ адміністративно-командної системи нівелював творчу особистість, спричинював цілковите безсилля перед сталінщиною.

Під жорстким пресом терору опинилися науковці в Україні. Причому утис­ків зазнавали не тільки вчені-суспільствознавці, яких карали за найменший відступ від марксизму, а й працівники технічних галузей. Незважаючи на це, окремі вчені й колективи досягли вагомих успіхів у галузі фізики, математи­ки, електрозварювання, біохімії та медицини. У 1930-х рр. у науково-дослід­них установах України працювали такі відомі вчені, як О. Богомолець, І. Кур­чатов, Л. Ландау, О. Палладій, М. Стражеско, М. Холодний.

Після прийняття постанови ЦКВКП(б) «Про перебудову літературно-ху- дожніх організацій»у квітні 1932 р.творчість митців підпадала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним твор­чим методом проголошувався соціалістичний реалізм.Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури. Чимало талановитих

пюрів майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів 77. Ти­чини, М. Рильського, В. Сосюри.А. Малишка, М. Бажана,прозаїків А Головка, //. Рибака,77. Панча,ТО. Яновськогота багатьох інших.

Репресії 1930-х рр. зачепили близько 500 письменників і поетів. Не ви­тримав переслідувань М. Хвильовий,загинув у таборах М. Зеров,був розстрі­ляний Г. Косинка.Нищення молодих представників української культури, літераторів і митців назвали «розстріляним відродженням».

_ Ііисновок. Досягнення в галузі освіти, науки, літератури й мистецтва мог­ти б бути значно більшими, якби їхній розвиток не гальмувався репресивними, діями тоталітарної системи, що призвели до невиправних утрат українсь­кої культури в 1933—1938 рр.

• Дати.'.1930 р. — започатковане загальне обов'язкове чотирикласне навчан­ня; 1932 р. — прийняття постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літератур­но-художніх організацій».

• Поняття, терміни, назви:«культурна революція», репресії,- «розстріля­не відродження » .